Патронами 2026 року Сейм Республіки Польща, серед іншого, проголосив двох будівників культурних мостів, насамперед польсько-українських відносин: Єжи Ґедройця та Юзефа Чапського. Упродовж багатьох десятиліть їх поєднували спільні ідеї та діяльність у межах Літературного інституту і легендарної «Культури».
Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження Юзефа Чапського — художника, письменника, мислителя, солдата і людини, чия біографія вмістила майже весь драматизм ХХ століття.
У комуністичній Польщі Чапського вважали ворогом, як і багатьох поляків, які залишилися в еміграції. Його книжки були заборонені, а тексти поширювалися підпільно. Лише у 1980-х роках його праці почали з’являтися у самвидаві.
Як нагадує літературознавець і керівник проєкту «Архів "Культури"» Пьотр Клочовський, Юзеф Чапський (1896—1993) з самого початку жив на перетині культур.
«Юзеф Чапський народився 3 квітня 1896 року в Празі. Його мати походила з австрійської аристократії, а батько — із польського шляхетного роду Чапських. У родині говорили німецькою, польську він опанував пізніше, а національна самосвідомість стала усвідомленим вибором», — зазначив Пьотр Клочовський.
Дитинство Чапського минуло на території сучасної Білорусі, юність — у Петербурзі, де він навчався в елітній російській школі в Царському Селі. Його дідусь був російським урядовцем. Особиста культура Юзефа Чапського формувалася на межі польської, австрійської та російської традицій.
Переломом став переїзд родини до Кракова, саме тут Юзеф Чапський відкрив для себе інтелектуальний світ «Молодої Польщі», Станіслава Бжозовського і Станіслава Виспянського. Польськість стала для нього не спадком, а свідомим, критичним і пристрасним вибором.
Сам Чапський згадував: «Я справді став пристрасним поляком, коли приїхав до Кракова і відкрив для себе Бжозовського. До того Польща здавалася мені маленькою поруч із колосальною російською літературою. Але саме через польську думку я відкрив для себе сумління й соціальну відповідальність».
Юзеф Чапський брав активну участь у польсько-більшовицькій війні 1919—1921 років. Він був офіцером і воював у складі польських військ, проявляючи мужність на фронті, за що згодом отримав Орден Virtuti Militari — найвищу польську військову відзнаку за відвагу.
У вересні 1939 року Юзеф Чапський потрапив у радянський полон. Він пройшов табори в Грязовці (Вологодська область) та Старобільську й дивом уникнув Катинського розстрілу, де загинула майже вся група інтернованих офіцерів.
«Його врятував збіг обставин і втручання австрійської родини на найвищому рівні. Завдяки архівам ми сьогодні знаємо, як саме його було відокремлено від групи, приреченої на смерть», — пояснював Пьотр Клочовський.
Після нападу Німеччини на СРСР Чапський став офіцером армії генерала Владислава Андерса. Саме тоді Андерс доручив йому шукати зниклих польських офіцерів. Із цього досвіду народилася одна з найважливіших книжок ХХ століття «На нелюдській землі».
«Коли мене змусили сісти й написати цю книжку, я знав, що мушу це зробити. Назва походить з вірша Балінського: "Ті, хто лежить на дошках страждання з відкритими очима на нелюдській землі"», — коментував для Польського радіо Юзеф Чапський.
Ця книжка стала шокуючим і водночас надзвичайно точним свідченням життя в Радянському Союзі під час війни. Після війни Чапський разом з Єжи Ґедройцем став співзасновником Літературного інституту та журналу «Культура». Спочатку — в Римі, згодом у Парижі, в Мезон-Ляфіт. Саме там сформувалося середовище, яке на десятиліття визначило інтелектуальний горизонт польської еміграції.
Хоча Ґедройць мислив політично, Чапський залишався суверенною постаттю, для нього першорядними були живопис і письмо.
«Це великий художник і письменник, який досі чекає на повне відкриття», — зауважував Пьотр Клочовський.
Юзеф Чапський прожив 97 років, у яких вмістилися і надії, і катастрофи ХХ століття. Він був людиною дружби та людських зв’язків, його талант об’єднувати людей і створювати міцні, щирі стосунки.
«Він залишається живою, складною, багатовимірною, природно європейською постаттю. Якщо шукати приклад людини, для якої Європа була родинним домом, у дусі назви книжки його сестри "Європа в родині", що перегукується з автобіографією Чеслава Мілоша "Родинна Європа", то Чапський є зразковою постаттю. Це людина, через яку можна "відчути смак" Європи, зрозуміти, що це таке. Говорячи про нього сьогодні, я маю відчуття, що говорю про когось, чия здатність надихати не згасла. Про людину, яка вже належить історії, але в якій найсуттєвіше, її енергія, її життєвий імпульс, залишається живим», — вважає Пьотр Клочовський.
Христина Срібняк