13 років тому на Майдані Незалежності у Києві розпочалися протести проти рішення тодішнього президента Віктора Януковича не підписувати договір про асоціацію з ЄС. З дня на день протестувальників було все більше і більше.
Революція Гідності, як згодом було названо ці події, тривала до кінця лютого 2014 року, а найбільш трагічним її моментом був розстріл понад ста мирних протестувальників, Небесної Сотні. Про Революцію Гідності згадують її учасники – Олена Бідованець, Василь Федюк та Іванна Кобєлєва.
16:08 19 02 majdan.mp3 Спогади очевидців Революції Гідності
«Я пригадую, коли наступного ранку, після розстрілів, ми прийшли на Майдан з Володимиром Вятровичем і ще з кимось. Ми вирішили пройтися по Майдану і піти вгору по Грушевського, до Інститутської, подивитися, що там відбувається. Народ продовжував носити мішки, укріплювати барикади. І в той момент якісь люди сідали на якісь БТРи, чи що там. Вони їхали в бік Інститутської, охороняти адміністрацію президента, там вже нікого не було.
Я в той час подумав, що все, ми ніколи не повернемося до такого стану, ми починаємо будувати нову державу, ми ніколи не повернемося до того, що було до початку Майдану. Я дуже уявляв наше майбутнє, думав оптимістично, бо загалом я песиміст по життю, але тоді я дуже оптимістично дивився, що все ми нарешті зробили, ми йдемо будувати нову країну. Але Володя Вятрович казав, що все тільки починається...», — ділиться спогадами Василь Федюк, учасник Революції Гідності, котрий був волонтером Громадського сектора Євромайдану.
«Я не пам'ятаю, коли почалися сутички, але пам'ятаю, як над тлі синього неба над Маріїнським парком почав йти чорний дим. І було незрозуміло, що робити. Тож я вирішила спускатись на Майдан. Насправді я просто попрямувала тоді на Інститутську і згодом, здається, сусідню вулицю в напрямку Майдану. І буквально, я так розумію, сильні заворушення почалися одразу після того, як я звідти пішла.
Я думала спуститися і знайти місце, де я змогла б робити якісь публікації на сторінку Громадського сектору Євромайдану. Але загалом це все відбувалося наче уві сні, тому що просто в голові не вкладалося те, що зараз може відбуватися насильство. 18, 19, 20 лютого 2014 року злилися в один довгий день, в одну довгу добу, коли потрібно було багато моніторити, багато відповідати на дзвінки, писати, відповідати на повідомлення, шукати якісь речі. Це була така довга і безкінечна доба з важкими новинами», — розповідає Іванна Кобєлєва, учасниця Революції Гідності, Громадського сектора Євромайдану.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар'яна Кріль