— Днями набули чинності окремі норми Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Вони регламентують використання державної мови в інтернеті та в інтерфейсах комп’ютерних програм товарів. Крім того, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Уповноважений може тепер накладати штрафи за порушення мовного законодавства. Це посилення мовного фронту під час війни?
— Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набув чинності 16 липня 2019 року. Тоді державна мова стала єдиною для застосування у переважній більшості сфер за замовчуванням. Це стосується органів державної влади, місцевого самоврядування, освіти, науки, діловодства, транспорту — загалом суспільного життя. Фактично було три роки для того, щоб інтернет-магазини, сайти органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій державної і комунальної форм власності, електронні засоби масової інформації, зареєстровані в Україні, а також іноземні суб’єкти господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні, мають тут дочірні підприємства та філії, мали змогу належним чином підготуватися. Адже закон побудований таким чином, що окремі статті набувають чинності з відтермінуванням такого часу. Власне, 27 стаття набула чинності рівно через три роки як закон запрацював. Тому 16 липня нічого страшного не відбулося. Адже ми постійно проводимо інформаційно-роз’яснювальну роботу, особисто комунікуємо з об’єднаннями та організаціями різних сфер діяльності. Ми повідомляємо органи влади про необхідність суворого дотримання мовного законодавства. З початком повномасштабної війни ми переконались, що російський окупант б’є по мові. Ми це побачили і на прикладах Маріуполя, Мелітополя, коли окупанти змінюють вивіски на в’їзді, коли вони викрадають наших дітей і намагаються змусити навчатися за російськими програмами, вилучають українську мову зі шкільних програм, спалюють українські книжки. Зрозуміло, що український народ, доблесно обороняючись, у своїй переважній більшості почав переходити на спілкування державною мовою не лише в основних сферах, але й в побуті і, до того ж, вимагати від інших дотримання своїх мовних прав.
Хотів би додати, що за період від 16 липня (за кілька днів) на нашу адресу надійшло вже близько 400 звернень з ознаками порушень відповідно до статті 27 закону. У переважній більшості це стосується інтернет-ресурсів, новинних сайтів, що не мають стартової сторінки українською мовою. Також це стосується інтернет-магазинів, які не мають стартової сторінки державною мовою, а також публічних виступів окремих діячів органів державної влади і місцевого самоврядування у ЗМІ. Крім того, звертаю увагу і на проблему відсутності українських версій сторінок в соціальних мережах, телеграм-каналах, інших групах, що стосується окремих представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Хочу повідомити, що з 16 липня набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, які дають можливість Уповноваженому накладати санкції на порушників 27 статті. Зокрема, йдеться про те, що тепер можна надсилати попередження за результатами складених актів та протоколів, а також накладати штрафи. Такого ніколи в історії незалежної України не було. Хочу підкреслити, представники Уповноваженого зможуть складати адміністративні протоколи. Після їхнього розгляду я буду виносити постанови, які передбачатимуть або попередження (в разі незначних порушень), або штраф. Штрафи, до речі, коливаються від 200 до 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (в грошовому еквіваленті від 3400 до 8500 гривень). Якщо такі порушення протягом року будуть зафіксовані вдруге, то штрафи будуть більшими: від 8500 до майже 12000 гривень. Тому зазначена стаття є надзвичайно важливою, вона систематизує та впорядковує засоби комунікацій, насамперед це стосується інтернету. Також збільшується присутність державної мови в онлайн-просторі, який став одним з ключових видів та джерел отримання інформації громадянами України в умовах війни.
— З чим пов’язані порушення, адже інформаційна кампанія, як Ви зазначили, була проведена належним чином?
— Інформаційний простір в Україні є доволі широким та розгалуженим. Тому видання, які поширюють інформацію, не завжди є зареєстрованими в Україні. Крім того, вони не завжди зареєстровані як ЗМІ. Але для того, щоб з’ясувати це, потрібно провести дуже серйозну роботу. Водночас, маємо величезну кількість інтернет-магазинів, які почали з’являтися, образно кажучи, як гриби після дощу в період пандемії. Перебуваючи на ізоляції, громадяни України замовляли послуги, продукти харчування, побутову техніку додому. Стаття 27 тоді не працювала, тому й контролю як такого за ними не було. Хоча стаття 30, яка передбачає обслуговування громадян державною мовою за замовчуванням, діє з 16 січня 2021 року. Тому, власне, зараз, під час війни, частина інтернет-магазинів змогла перейти на українську і забезпечити це, а частина не змогла, виправдовуючи це тим, що, мовляв, не має прибутків, бізнес зник або занепав, спеціалісти виїхали за кордон або вступили до лав ЗСУ, і фізично нікому перекласти стартову сторінку і забезпечити сервіс громадян державною мовою. Ми в кожній ситуації приймаємо відповідні рішення. Намагаємось бути максимально коректними та толерантними. Але, в той же час, вимагаємо, щоб права громадян були захищеними як в усіх цивілізованих країнах світу. Українська мова повинна бути посилена в інтернеті і це мій обов’язок як Уповноваженого із захисту державної мови. Насправді мовний фронт є ключовим, це боротьба за нашу ідентичність, це відновлення наших прав на застосування єдиної державної мови, яка завжди була під прицілом російських найманців останні століття.
— З цим можна погодитися, адже дискусія стосовно мови в українському політичному просторі триває давно. Разом із тим на Вашу адресу було чимало критики у зв’язку з мовним законом. Минуло три роки і в Україні триває повномасштабна війна. Як ви вважаєте, чи правильний шлях було обрано три роки тому, коли мовний закон було прийнято саме в такій версії?
— Я не тільки співавтор закону про мову, я був одним з реформаторів, який мав пряме відношення до системних змін у сфері освіти. У 2017 році разом з колегами ми підготували, а Верховна Рада ухвалила закон про освіту. Зокрема, 7 статтею було визначено мовою освітнього процесу державну. Звичайно, була критика і з боку міжнародних партнерів, і з боку окремих політичних сил, представлених у Верховній Раді, а також з боку представників деяких національних меншин, мовляв, обмежуються їхні права на мову своєї меншини. Ми зробили все необхідне для того, щоб пояснити представникам Венеційської комісії, зробили все для того, щоб ця стаття була визнана рішенням Конституційного Суду, і запустили революційні реформи у сфері середньої освіти. І концепт нової української школи — це справді бренд не тільки народних депутатів 8 скликання, але й новітньої України. Тому ця стаття, яка забезпечує державну мову в сфері освіти (а в нашому законі вона залишилась в формулюванні, що мовою освітнього процесу є державна мова), справді відкрила надзвичайні можливості для здобувачів освіти, для батьківського середовища і, звичайно, для педагогічних працівників. Тому критика мала місце, але вона мала політичний контекст. Відповідно до рішення Конституційного Суду 2021 року «мовне питання» — це був політичний концепт, яким намагались пояснити спроби росіян окупувати інформаційний і, зрештою, мовний простір, щоб потім запускати танки на нашу територію. Це стало очевидно 24 лютого, коли під приводом захисту так званих «русскоговорящих» ми побачили обстріли Харкова, Маріуполя, Мелітополя, у ці дні Нікополя, мого рідного Миколаєва, окупацію Херсону, інших куточків України, які надзвичайно страждають і в плані військовому, і в плані цивільному, і в плані інфраструктурному. Тому мовний закон я би назвав ключовим в умовах воєнного стану. Бо він мобілізує, підтримує, організовує і консолідує українське суспільство довкола наших цінностей. А мова — це наш маркер ідентичності, показник свій-чужий.
— Україна як самостійна держава розвивається вже 30 років. Що, на ваш погляд, найбільше заважало весь цей час з повним переходом на державну мову: особливості менталітету, радянське виховання, можливо, правовий нігілізм?
— Я думаю, сусідство з росіянами завжди заважало Україні самодостатньо розвиватися, а також їхні загарбницькі плани. Не секрет, що Росія ще 1991 року планувала відгризти в України Крим. Ніхто не забув події в Україні під час Помаранчевої революції з так званими виборами та підтримкою так званого президента Януковича. Пригадуємо привітання Путіна на адресу біглого тепер уже президента. Ми, звичайно, не забули Тузлу, не забули Революцію Гідності, і всі ті жахіття, які принесла Росія, наш сусід, за роки нашої незалежності. Але український народ відбувся історично, культурно, політично. Сьогодні весь світ аплодує нашим захисникам, солідаризується з нашими волонтерами, з нашими громадянами, які в надзвичайно складний час засвідчують повагу до європейських цінностей, демонструють завзятість, гідність і самовіддано ведуть боротьбу за українську територію, за щасливе українське європейське майбутнє. Надзвичайно важливо, що народ Польщі, інші країни Європи, нас підтримують, всіляко сприяють підвищенню нашої боєздатності. Це не тільки гуманітарна допомога, допомога зі зброєю, макрофінансова підтримка економіки, але, звичайно, політична підтримка. В першу чергу кажу про заяви щодо визнання дій росіян як агресорів, геноцидом проти українського народу. Звичайно, тут напрошуються паралелі і з Голодомором 30-х років. Звісно, Україна і Польща пам’ятають спецоперацію «Вісла». Пам’ятаємо і безліч інших наших спільних сторінок історії, які, на превеликий жаль, були позначені тоталітарними жахіттями. Але ми європейські народи, рухаємось вперед і, впевнений, що перемога буде за нами.
— Цікавить Ваша думка в контексті Польщі — країни, яка близька нам історично і ментально, де давно захист мови став беззаперечним пріоритетом. Така політика в Польщі триває ще з 1990-х років. У цій країні мова розглядається як захисний щит національної і культурної ідентичності. В Україні мовний закон діє лише три роки. Чи не занадто пізно це зроблено, зважаючи на трагічні наслідки, які ми зараз переживаємо?
— Справа в тому, що українська мова як державна захищена Конституцією України (10 стаття). Справді за роки незалежності не було спеціального закону, а були тільки спроби порушити це питання. Таких спроб було не менше 10. Звісно, це було предметом багатьох політичних інсинуацій та популістичних заяв. Не секрет, що кожні вибори в Україні — чи то парламентські, чи то президентські, — завжди відбувалися в контексті дискусій про те, чи будуть врегульовувати питання, пов’язані з утвердженням статусу української мови чи, навпаки, домінуватиме політика захисту інших мов ціною дисбалансу функціоналу державної мови як такої. Ми не забули 2012 рік, коли з’явився закон про заcади державної мовної політики, який називають законом Ківалова-Колесніченка, який, по суті, відкрив шлях утвердженню у статусі регіональних мов, зокрема, російської, а також інших мов в інших областях України. Я пам’ятаю це як депутат Миколаївської обласної ради, в 2012 році я входив до складу комісії з питань освіти та науки. Тоді в Миколаєві, як і в багатьох інших містах, були мовні майдани, ми виступали категорично проти цього закону, бо то була міна уповільненої дії. Але сьогодні державна мова захищена не тільки законом і не тільки рішенням Конституційного Суду. Адже переважна більшість українських громадян свідомо перейшла на українську мову і навіть не хоче чути про компроміси на цьому рівні. Що стосується нашої інституції, то вона підтримується Польщею. 21 березня цього року я взяв участь в позачерговому пленарному засіданні Європейської федерації національних мовних інституцій (EFNIL), яка розглядала питання про асоційоване членство України в цій організації. Хочу підкреслити, що EFNIL об’єднує мовні інституції країн-членів ЄС, але такі країни як Україна мають право бути в статусі асоційованих членів. Ми йшли до цього кілька років поспіль і 21 березня ця структура, до якої входить і Рада польської мови, підтримала нашу ініціативу і ми вже в європейській сім'ї національних мовних інституцій. Я хочу подякувати Раді польської мови за те, що вона постійно підтримує нас, поширюючи дані про лінгвоцид української мови на окупованих територіях і всіляко сприяє поширенню інформації про утвердження української мови за цей час. Це все посилює статус української мови як майбутньої мови міжнародного спілкування. Адже як тільки Україна стане членом ЄС, українська стане офіційною мовою європейського співтовариства. Це й діловодство, й документообіг. Присутність української мови буде посилена і в сфері освіти, в тому числі, університетської, і в багатьох інших напрямках, де вона повинна бути представлена як повноцінна мова ЄС. Тому ця робота триває. І я дякую нашим колегам з Польщі за підтримку.
— Питання щодо популяризації мови у ЗМІ. Знову наведу досвід Польщі, де на певних хвилях радіостанцій є місяць використання лише польської музики. Чи не вважаєте Ви, що такий досвід міг би бути корисним і в Україні?
— Такий досвід уже практикується на багаьох радіостанціях в Україні, які обрали для себе українську — і в питаннях інформування громадян як це визначено законом, і в частині наповнення контенту основних трансляцій протягом доби. Не так давно ми проводили моніторинг дотримання мовного законодавства українськими радіостанціями, переважна більшість із них дотримується закону. Навіть є такі, що забезпечують стовідсоткову трансляцію українською мовою. Це саме те, що ми так довго чекали і, до речі, польський досвід захисту державної мови нам значно допомагає звіряти годинник у векторі наближення до стандартів ЄС і до нашої європейської родини, в якій ми, хочу підкреслити, були завжди.
— Щодо захисту культурного простору. Верховна Рада України вже після початку війни заборонила використання російської музики в медіапросторі. Наскільки вчасне та важливе, на Вашу думку, це рішення в контексті захисту нашої незалежності та культурної ідентичності?
— Цей та інші подібні закони є надзвичайно корисними та цінними, і такими, що утверджують інформаційний простір, а відтак — сприяють захисту національної безпеки. Адже регламентують формування української ідентичності і на майбутнє. Переконаний: інформаційна сфера є однією з ключових, якою ми оперуємо для посилення ролі державницьких позицій громадян України і в Європі, і в світі. Крім того, такі документи є свідченням збалансованості проукраїнських сил в парламенті. Я тішуся тим, що сьогодні український парламент – єдиний, потужний і сильний як ніколи. Вдячний за це колегам, тим політикам, які активно і рішуче стають на захист національної культури, національної ідентичності, української книги, телерадіопростору і всіляко унеможливлюють спроби п’ятої колони втрутитися в цей простір.
Запрошуємо прослухати програму в доданому звуковому файлі.
Олена Котляр