У світі спостерігається тривожна тенденція зростання випадків публічної агресії і насильства. «Це не тимчасовий сплеск, а стійка зміна, яку потрібно ретельно аналізувати та розуміти в ширшому соціальному, політичному та економічному контексті, адже насильство — це завжди симптом, а не причина. Воно вказує на глибші проблеми, які накопичувались роками», — наголосив в інтерв’ю для Польського радіо 24 кримінолог та соціолог Павел Мочидловський. Він зазначив, що особливе занепокоєння викликає поведінка молоді, котрій бракує критичного мислення, орієнтирів і почуття відповідальності. Не сприяє покращенню ситуації мова політиків, котра дедалі частіше оперує агресією і поляризацією. Вона формує уявлення суспільства про допустиме. Проте Павел Мочидловський переконаний, що зміни можливі, зокрема, за рахунок інвестування в освіту і культуру діалогу. А перший крок — припинити применшувати значення окремих таких випадків, котрі стають частиною тривожного процесу.
Коли ми чуємо слово «насильство», то найчастіше уявляємо його у фізичному прояві, однак воно має різні «обличчя», тож, аби знати, як йому протистояти, потрібно визначити, як його дефініювати. Юридично про насильство ми говоримо тоді, «коли йдеться про одноразову або повторювану дію чи бездіяльність, що використовує перевагу сили, порушує права та особисті блага людини, спричиняє їй біль і страждання та є умисною». Тож насилля може бути психологічним. Тому особливо важливо у цьому випадку не боятися у комунікації розставляти власні кордони. Адже те, що для однієї людини є нормою, для іншої може бути тривожним і навіть болісним.
«Ідеальна ситуація у сталих відносинах, аби обидві людини окреслювали свої межі і казали про випадки, коли почувають себе некомфортно. Дізнатися про це можливо лише тоді, коли інша людина це озвучить. Це і є частина відповідальності за комунікацію. Це непросто, ми боїмося, що, поставивши межу, зустрінемо осуд з боку партнера, але його реакція — це теж сигнал про стан стосунків. Якщо людина не приймає моїх кордонів, можливо, наш контакт і не такий здоровий», — розповів в ефірі Третього каналу Польського радіо психотерапевт і консультант Асоціації «Блакитна лінія» (Niebieska Linia) Марцін Міхаляк.
Асоціація Niebieska Linia, як Польська національна служба допомоги жертвам насильства в сім'ї, установа Інституту психології здоров'я Польської психологічної асоціації, діяла з 1995 року. Асоціація, серед іншого, надає підтримку жертвам і свідкам насильства, а також організовує тренінги та консультації. У квітні на «Блакитну лінію» надійшло 4776 дзвінків від людей, які потребують підтримки.
Водночас у Польщі 62% учнів середніх шкіл зазнають булінгу з боку однолітків. Найпоширеніші форми цькування, це не фізичне насильство, а образливі слова, соціальна ізоляція та приниження. Близько 4% заявляють, що стикаються з ним щодня.
«Якщо поглянути на цей показник не як на статистику, а на конкретне явище, то це означає, що у середньому один учень на клас зазнає булінгу, але це не лише одна конкретна дитина, а цілий клас, у котрому насильство або відбувається, або толерується. Псується атмосфера, знижується рівень безпеки, руйнується довіра. Школа — це не просто місце навчання, це місце, де формується відчуття себе в соціумі», — зауважила професорка Вищої школи соціальної психології (SWPS), керівниця університетського Центру досліджень булінгу Малґожата Ґолонка-Вуйцік.
Фахівчиня наголосила на тісному взаємозв’язку булінгу і почуття самотності, не тільки серед дітей, які зазнають цькування, а й серед тих, котрі його здійснюють.
«Діти, які зазнають булінгу, часто відчувають себе відокремленими від середовища, їхній внутрішній світ наповнений сумнівами у власній цінності. Тому, як показує дослідження, їм важко повідомити про це. Бо, наприклад, немає кому сказати або не знають, як про це заговорити. Найчастіше — соромляться. Але нерідко тривога і дискомфорт супроводжують тих, хто цькує інших. Якщо хтось має хороших друзів, то це і стримує мене від агресивної поведінки, адже дитині, чи підлітку не потрібно домінувати через булінг», — пояснила Малґожата Ґолонка-Вуйцік.
Головна спеціалістка команди дитячої гарячої лінії Уповноваженого з прав дитини у Польщі Анна Тужинецька зауважила, що нерідко проблемою, пов’язаною із психологічним або фізичним насиллям, буває легше поділитися анонімно. Водночас трапляється, що на гарячу лінію телефонують неповнолітні, які не знайшли підтримки у своїй проблемі серед батьків і вчителів. Або на прохання підлітків працівники лінії стають посередниками між дитиною і батьками.
«Дзвінки дуже часто починається зі слів: "Я не знаю, чи це справді важливо…", "Може, інші більше потребують допомоги…". А саме це є маркером. Бо здається, що, доки нас не побили, ми уявляємо собі, що це дрібниці. Молоді люди інколи не розпізнають насильства не лише тому, що вони тільки вибудовують власні кордони, а й тому, що нерідко зазнають не дуже коректних проявів з боку дорослих, тож уявляють собі, що це норма. Статистично ми маємо приблизно три з половиною тисячі дзвінків на місяць і близько трьох тисяч чатів, з яких половина стосується насильства, а може й більше, і дуже велика частина — це насильство серед однолітків», — наголосила Анна Тужинецька.
Христина Срібняк
Гарячі лінії допомоги для дітей та підлітків у Польщі
- 116 111 — телефон довіри для дітей та молоді. Працює щодня з 14:00 до 24:00. Дзвінки безкоштовні та анонімні. Консультанти спілкуються українською та російською мовами. Також доступний онлайн-чат після реєстрації на сайті 116111.pl/ua
- 800 12 12 12 — гаряча лінія Омбудсмена з прав дітей. Цілодобово та безкоштовно. Підтримка українською мовою доступна у визначені години.
- 800 100 100 — гаряча лінія фонду «Даємо дітям силу». Призначена для дітей, батьків та вчителів у випадках булінгу, насильства чи інших проблем. Працює у визначені години. Деталі на сайті 800100100.pl
- +48 222 309 900 — лінія допомоги потерпілим, зокрема для біженців з України. Консультації українською та російською мовами. Працює цілодобово.
Психологічна підтримка для дорослих
- 800 70 2222 — цілодобова лінія підтримки для людей у психічній кризі. Доступна українською мовою
- +48 800 088 141 – безкоштовна лінія психологічної допомоги в межах програми «Як ти?». Працює щодня з 10:00 до 20:00. Доступні аудіо- та відеоконсультації тривалістю до 50 хвилин
+48 22 255 22 02 — кризова підтримка від Польського міграційного форуму. Працює щодня з 12:00 до 22:00.