Українська Служба

Як побороти стрес і тривожність?

01.06.2025 19:00
Природа появи тривожності. Ефективні методи її подолання. Коли треба бити на сполох, а що вважається нормальним?
Аудіо
  • Розмова з психологинею Катериною Паньків
Психологиня Катерина ПаньківФото: Катерина Паньків

На тлі війни стрес та тривожність — звичайна ситуація. Але коли вона переходить лінію «звичайного»? І що з цим букетом емоцій робити? Про це Польське радіо для України поговорило із психологинею Катериною Паньків.

Тривожність — це пожежна сигналізація, яка спрацьовує.

Якщо «пожежна сигналізація» спрацьовує, коли є причини об'єктивні, тоді ми кажемо, що це добре. Якщо ж вона працює щоденно і вмикається, коли треба і не треба — така от метафора — розуміємо, що вже варто з нею щось робити. Що точно повинно насторожувати кожного з нас, це — порушення сну і харчування.

Об'єктивно ми зараз живемо в дуже непрості часи і маємо дуже велике навантаження на себе, на психіку. Ми — в хронічному стресі. Відповідно, є якісь моменти, коли варто про себе потурбуватися. І щоб це помітити, треба бути до себе уважними.


Posłuchaj Розмова з психологинею Катериною Паньків
15:36 PSYH_PODKAST Mixdown 1.mp3 Розмова з психологинею Катериною Паньків

 

Дитяча і доросла тривожність: яка різниця?

Порада така, що чим раніше ми звернемо увагу на тривогу, тим простіше буде їй дати раду. Діти молодші, до десяти років, дуже часто віддзеркалюють те, що відчувають батьки, і транслюють їм це. Особливо, якщо батьки не звертають увагу на свою власну тривогу, діти вам це покажуть.

Відмінність така, що діти дуже часто не можуть пояснити, що з ними відбувається. Це ми з вами — дорослі психіки — можемо пов'язати причину з наслідком. А дітям це зробити дуже складно.

У дітей, наприклад, болить живіт або  голова, і вони не можуть сказати, що їм тривожно. В них, зазвичай, через тіло проживається це все. Батьки іноді правильно роблять, що ведуть до лікарів спершу, щоб виключити якісь фізіологічні причини. Але дуже часто виявляється, що дитина просто боїться, наприклад, йти до школи, і тому в неї ранкова нудота.

Перш за все, завжди батькам варто дивитися на себе: чи раптом вони не ігнорують свою тривогу. Універсальний секрет, як допомогти дітям, це спочатку вкласти в себе, а потім віддати дітям. Бути спокійним берегом, бути значимим, стійким дорослим, на якого можна опертися.

Як говорити з дитиною?

Є така важлива річ, яку ми, як доросле покоління, дуже часто не мали такого досвіду. Це називається «корегуляція». Тобто, регуляція емоцій, почуттів. Загалом проживання складних таких контекстів дітьми повинно спочатку відбуватися через інтерпретацію «складного» батьками. Ну банально, мама, тато, чи хто відповідальний за виховання дитини, добре було б, аби все пояснював.

Перше, що ми транслюємо дитині: «Я тебе бачу». Можна так і сказати: «Я бачу, як у тебе зараз болить живіт». Або: «Я бачу, як тобі сильно страшно», «Я бачу, що ти відчуваєш щось складне і навіть не можеш це самостійно назвати». Чому нам, дорослим, так тяжко це дітям дати? Бо нам ніхто цього не дав.

І завдяки цьому досвіду корегуляції потім, я це називаю трохи кумедно, з’являється здатність до саморегуляції. Тобто вже я — дорослий, підліток — можу сказати: «Ого, мені це зараз тривожно, бо в мене завтра буде нарада складна». «Я, наприклад, зараз хочу заїсти, тому що хвилююся, як там мої рідні в Україні, поки я тут знаходжуся».

Тобто, ця рефлексія вже для старших. Рефлексія з'являється в психіці від восьми років і далі — ближче до підліткового віку.

Звісно, це ми говоримо про негострі випадки, тому що вік тривоги, вік депресії дуже сильно скоротився. Ми бачимо зараз, що діти мусять приймати таблетки дуже часто, тому що наш мозок приблизно такий самий, як сотні тисяч років тому, а інформації просто в рази більше. І ми не встигаємо адаптуватися, ми не готові до цього всього. А ще не вміємо про себе турбуватись.

Постійна тривога: «В мене нічого не вийде». Що робити?

Знову ми згадуємо метафору з пожежною сигналізацією. Тривога нам сигналізує про якусь потенційно дискомфортну, неприємну ситуацію.

У нашому мозку є така маленька частинка — амігдала, яка вмикає наші ключові реакції на стрес. Існує три основні реакції на стрес: бий, біжи, замри.

Уявіть собі, що ми з вами — печерні люди, і в печеру заходить страшний тигр. Наша амігдала бачить: «Ага, тигр зайшов». Аналізує, які ресурси у нас є. Що відбувається в цей час з тілом? Підвищується серцебиття, м'язи приходять в тонус, у нас — адреналін, і ми реально готові боротися.

Якщо ми дивимося, що я тигра не переможу, амігдала каже: «Слухай, ресурсу в нас немає, давай будемо втікати». Теж відбувається активація тіла, але ми не нападаємо, а якби ізолюємось, ховаємось, втікаємо.

І такі самі реакції ми робимо з вами в житті. Тобто, одна людина, коли нервується, на всіх свариться, кидається речами, а друга — лягає і буде лежати. Або сховається від всіх, вимкне телефон.

І третя реакція — замри. Вона, я скажу так, для нас найменш бажана, тому що вона — про пасивність і завмирання, в яких ми застрягаємо. Це буде депресивне реагування. У печері з тигром я прикинусь, що мене немає. Може, той тигр сам по собі піде.

Якщо у вас тривога — це хороші новини. Це значить, що у вас є ресурс на боротьбу. Нам єдине, що треба  пошукати, як цей заряд у тілі реалізувати.

Запрошуємо повністю послухати розмову з психологинею Катериною Паньків.

Лариса Задорожна

Побач більше на цю тему: психологія війна