Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Разом, поруч чи окремо? Польська та українська молодь у Польщі

21.11.2026 20:15
Українські учні стикаються з упередженнями та необхідністю постійно доводити, що вони мають право почуватися частиною шкільної спільноти. Польські підлітки, своєю чергою, говорять про брак уваги до власних потреб, відчуття несправедливості й зміни, до яких їх ніхто не готував.
Аудіо
  • Мовний бар’єр, стереотипи й відчуття несправедливості: чому польським та українським учням складно порозумітися
        ,
Мая Савицька і Ельжбета Свідровська під час презентації дослідження, Варшавський університетХристина Срібняк / УСПР

Польські й українські підлітки можуть навчатися в одному класі, разом виконувати завдання, щодня зустрічатися в шкільних коридорах, але залишатися в окремих компаніях. Мовний бар’єр, стереотипи, відчуття несправедливості та різне сприйняття спільної історії впливають на їхні стосунки. Водночас молодь відкрита до знайомств і спільних занять — за умови, що її не змушують спілкуватися лише заради інтеграції. Про це свідчить дослідження Варшавського університету «Разом, поруч, окремо», проведене серед молоді в Польщі та Україні. Навесні 2026 року дослідники Варшавського університету вивчали, що зближує польських та українських підлітків і студентів, а що перешкоджає їм будувати стосунки. У Польщі відбулося 22 групові дискусії, ще дев’ять — в Україні. Крім того, дослідники провели 20 інтерв’ю з учителями, директорами шкіл і міжкультурними асистентами.

Дослідження мало якісний характер, тому його результати не дають підстав оцінювати, наскільки поширені ті чи інші явища серед усієї молоді. Натомість вони допомагають зрозуміти, як молоді люди сприймають одне одного, звідки беруть уявлення про сусідів і що впливає на їхні щоденні контакти.

Назва звіту — «Razem, Obok, Osobno», тобто «Разом, поруч, окремо». Вона відображає одну з головних тенденцій, яку помітили дослідники: у багатьох школах польські та українські учні не конфліктують відкрито, але й не надто зближуються. У класі вони можуть співпрацювати, проте після уроків найчастіше проводять час у своїх компаніях.

Одна з причин такого дистанціювання — мовний бар’єр. Однак, як пояснює соціологиня Варшавського університету Мая Савицька, справа не лише у знанні польської. Українські учні можуть добре розуміти навчальний матеріал, спілкуватися в магазині чи розв’язувати побутові питання, але почуватися невпевнено під час неформальної розмови з польськими однолітками. Особливо коли ті швидко говорять, жартують, використовують сленг і посилаються на спільний культурний досвід.

«Як виявилося в ході дослідження, мовний бар’єр — це передусім бар’єр емоційний. Українські респонденти багато говорили про те, що знають польську мову, але не завжди можуть почуватися повноцінними учасниками невимушеного спілкування. Можна володіти нею настільки добре, щоб вільно послуговуватися в суспільстві, але цього може бути недостатньо, щоб піти на вечірку чи дружню зустріч і почуватися там так само комфортно, як усі інші. Мовний бар’єр виникає в ситуаціях, коли люди спілкуються швидко, використовують сленг, жартують, посилаються на спільні культурні знання. Людина може говорити польською, але не знати всієї системи молодіжного, зокрема медійного, контенту, за яким стежать інші. Тобто на культурному рівні вона залишається виключеною. Один із прикладів, який я знайшла в дослідженні, стосувався дівчини, яку її польський хлопець привів на вечірку своєї компанії. Вона розповіла, що це був для неї травматичний досвід, оскільки не могла долучитися до розмови. Не тому, що не знала польської, а тому, що не розуміла всіх відсилань, не встигала за швидкою розмовою, не знала сленгу та молодіжної мови. Вона почувалася цілковито виключеною, хоча технічно розмовляла польською. І більше не наважилася піти на таку зустріч», — розповіла Мая Савицька.

Мовна відмінність може породжувати непорозуміння і з польського боку. У звіті дослідники описують ситуації, коли польські учні, чуючи українську розмову на перерві, припускали, що однокласники обговорюють їх або навмисно не хочуть вивчати польську. Для українських підлітків розмова рідною мовою часто означає можливість перепочити після уроків і спілкуватися без постійного контролю за правильністю висловлювань. Савицька звертає увагу й на страхи, які формують ставлення польської молоді до українців. Часто вони походять не з особистого досвіду, а з почутих історій, медійних повідомлень і загальної суспільної атмосфери. Натомість українські учні розповідали про конкретні випадки неприязні, з якими стикалися через свою мову в публічному просторі.

«Я переконана, що багато негативних емоцій і ситуацій насправді виникають із певного страху. Можливо, ворожість сама стає наслідком страху. Але тоді постає питання: звідки беруться ці побоювання? Наприклад, коли польська молодь перебуває в різномовній групі й чує розмови, яких не розуміє, часто виникає відчуття, що її обговорюють за спиною. Молодим полякам здається, що українські однолітки говорять саме про них щось погане. Інші побоювання стосуються перебування в публічному просторі. Польські учні посилалися на почуті від когось історії, які переповідалися далі й у яких українців представляли як джерело загрози. У звіті ми згадуємо образ "українця з ножем" — небезпечної людини, якої бояться. Наприклад, хтось може більше не ходити до улюбленого парку, бо побоюється агресії з боку українців. Але жоден із наших респондентів особисто з таким не стикався. Це були почуті від когось історії, часто позбавлені конкретики. Тобто радше суспільні уявлення, а не події з власного досвіду. Натомість для української молоді такі ситуації вже є особистим досвідом. Йдеться про провокації та небажані коментарі, з якими вони стикаються, коли розмовляють українською на польській вулиці. Останніми роками таких випадків стало виразно більше. Тому джерелом побоювань лише обмеженою мірою є реальні контакти з іншими людьми. Значною мірою їх формують медійний контент, загальна суспільна атмосфера і теми, які використовують також у політичних цілях», — зауважила Мая Савицька.

Ще один чинник, який впливає на сприйняття українців, — час їхнього приїзду до Польщі. Ті, хто оселився тут до 2022 року, нерідко сприймаються польськими однолітками як майже свої. Натомість до людей, які прибули після початку повномасштабної війни, ставлення може бути іншим. Їх частіше відносять до групи чужих, а іноді пов’язують із нібито особливими привілеями. Відчуття нерівності було однією з тем, які особливо виразно звучали в розмовах із польськими учнями. Частина з них вважала, що українці мають переваги в доступі до шкіл, оцінок, стипендій або державної допомоги. Українські респонденти описували ситуацію інакше: їм доводиться докладати більше зусиль, а мовні труднощі впливають на результати навчання навіть тоді, коли вони добре знають предмет.

Дослідниця Ельжбета Свідовська, яка особисто проводила інтерв’ю з польськими учнями та вчителями, наголосила, що дорослі часто зосереджуються на підтримці українських дітей, але не запитують польських школярів, як вони переживають зміни у власній школі. Їхнє відчуття несправедливості також потребує уваги. Це не означає, що упередження можна виправдати, однак без розмови про причини невдоволення воно може посилюватися.

«Найбільше мені запам’яталося, зокрема й на емоційному рівні, відчуття польської молоді, що з нею ніхто не розмовляє на ці та інші теми. Що вона не має можливості висловити своє розчарування, свої емоції, загалом осмислити ситуацію, у якій опинилася. Якщо подивитися на ситуацію очима молодої людини, то вона навчається у школі, куди раптом приходять нові учні. І складається враження, що вони відразу отримують певні привілеї. Звичайно, дискусійним є питання, чи можна вважати привілеями ті полегшення, які запровадили в освітній системі. Чи це справді привілеї, чи радше форма підтримки українських учнів, яка мала допомогти їм адаптуватися до нової системи освіти, мови та іншого способу навчання? Молодь, а особливо молодші діти, можуть дуже гостро переживати відчуття несправедливості, але ніхто з ними про цю ситуацію не розмовляє. Я вважаю, що це один із тих уроків, які нам ще належить засвоїти. Дослідження підтвердило принцип, закладений у програмі Przyjazna Szkoła: ми повинні працювати з усією шкільною спільнотою і дбати про неї. Польській молоді потрібно було просто виговоритися. Учні вперше отримали можливість пояснити, чому їх щось дратує, чому вони обурені. І доки з ними ніхто не розмовляє, доки вдома про це мовчать або, навпаки, вони чують антиукраїнські аргументи, а потім приходять до школи й отримують зовсім інше повідомлення, у молодої людини виникає внутрішнє напруження. Я вважаю, що для початку діалогу потрібно спробувати зрозуміти цю молодь, побачити, наскільки вона сама розгублена в цій ситуації. Це не означає, що таке сприйняття є виправданим. Ідеться про те, що молоді люди мають право на власні думки, гостро все відчувають і багато чого помічають», — зауважила експертка.

Вона звернула увагу на ще одну перешкоду: польські та українські учні часто мало знають одне про одного. Польські підлітки можуть не запитувати українських однокласників про їхні родини, міста, звідки ті приїхали, і про життя в Україні. Іноді причина — небажання завдати болю або страх почути про втрати, смерть і війну. Однак мовчання, яке одна сторона сприймає як делікатність, інша може розцінити як байдужість.

«Польська молодь не заводила розмов про ситуацію в Україні, про те, що відбувається вдома чи в родині українських однокласників, зокрема тому, що не знала, як емоційно поводитися в такій ситуації. Вона боялася почути про смерть, труднощі, війну і не хотіла брати на себе цей емоційний тягар. Це також можна зрозуміти. Ми живемо в часи, коли жорстокість війни перебуває зовсім близько. Але якщо спробувати поставити себе на місце молодої людини, можна уявити, наскільки їй важко про це запитувати. Саме тому ми говоримо про те, що спілкування настільки важливе, зокрема й на складні теми. Війна — складна тема. Зміна життєвих обставин, перетворення школи на багатокультурне середовище — теж складні питання. Є й багато інших тем, яких не можна уникати. Ми не повинні їх боятися, адже інакше учні з обох груп, українські й польські, лише закріплюватимуть у собі вже сформовані стереотипи та почуті раніше уявлення. Важливо пам’ятати, що обидві групи перебувають під впливом медійних гасел, спрощень і стереотипів. Це працює в обох напрямах», — додала Ельжбета Свідровська.

Окреме місце в дослідженні посідає історія. У розмовах із польськими учнями минуле польсько-українських відносин часто зводилося до Волині 1943—1945 років. Водночас знання про ці події виявлялися поверхневими: молоді люди нерідко не знали дат, а свої уявлення формували переважно з інтернету та родинних розповідей. Українські респонденти розповідали, що іноді вперше стикалися з темою Волині вже в Польщі — у ситуаціях, коли від них очікували пояснень або вибачень. Особливо це дивувало тих, хто походив зі східних регіонів України й до переїзду майже нічого не знав про ці події.

«Найбільш промовистим мотивом було здивування від того, що достатньо просто розмовляти українською мовою або бути ідентифікованим як людина з України, щоб довелося відповідати за Волинь і висловлюватися на цю тему. Одна з учасниць дослідження розповідала, що походить зі сходу України й узагалі нічого не знала про ці події. Уперше зіткнулася з цією темою вже в Польщі, одразу в конфронтаційній ситуації. Її намагалися змусити взяти на себе частину відповідальності й перепросити. Водночас у дівчини виникало цілком природне запитання, чому вона має перепрошувати, якщо її родина походить зовсім з іншої частини України і не має до цього жодного стосунку?», — додала Мая Савицька.

Попри ці труднощі, дослідники не вважають, що молодь закрита до контактів. Навпаки, у розмовах часто звучало зацікавлення українською мовою, кухнею та культурою. Польські учні говорили про те, що хотіли б краще розуміти українських однолітків, зокрема їхні розмови на перервах. Серед якостей, які вони цінують в українській молоді, називали патріотизм, працелюбність і ставлення до своєї країни.

Дослідниця Аґнєшка Пачинська вважає, що це зацікавлення варто перетворювати на спільні заняття. На її думку, сама назва заходу може впливати на готовність молоді брати в ньому участь. Коли зустріч відразу визначають як польсько-українську інтеграційну ініціативу, підлітки приходять на неї вже поділеними на дві групи. Натомість спільна справа дає можливість познайомитися природно.

«Я переконана, що можливостей для такої співпраці дуже багато, і зацікавлення нею є з обох боків. У мене навіть склалося враження, що у звіті ми зосередилися переважно на проблемах. А в інтерв’ю з учасниками дуже часто звучало, що польська молодь, наприклад, хоче вивчати українську мову або знайомитися з українською кухнею. У нашому дослідженні було спеціальне запитання: "Чого ми можемо навчитися в української молоді?" І відповіді були найрізноманітнішими. Зокрема, згадували патріотизм. Польська молодь захоплюється тим, як українці ставляться до своєї країни, як говорять про неї. Звучало також зацікавлення українською мовою і бажання її вивчати. Можливо, навіть для того, щоб розуміти, про що українські однолітки розмовляють на перервах. Тому мені здається, що відкритість є. Питання лише в тому, як перетворити її на реальну спільну діяльність. Молодь хоче робити різні речі разом. І коли йдеться, наприклад, про гру у футбол, танці, спільне малювання чи заняття з музики, тоді питання про те, хто звідки походить, не виникає. Молодь також розповідала, що в школах не завжди є можливість для таких заходів. Іноді учні самі пропонують ініціативи, але не завжди вдається їх реалізувати — через позицію дирекції, процедури або інші перешкоди», —  вважає Аґнєшка Пачинська.

Серед найкраще оцінених молоддю форматів — спільні поїздки, спорт, театр, танці, настільні ігри, квест-кімнати та приготування їжі. Важливо, щоб підлітки могли не лише долучатися до таких заходів, а й самі їх організовувати. Водночас дослідниця звертає увагу на фінансову нерівність: українські учні іноді відмовляються від шкільних екскурсій, оскільки їхні родини не можуть оплатити участь. Навіть якщо школа має фонд допомоги, батьки не завжди готові повідомляти про свої фінансові труднощі.

«В одній зі шкіл молоді люди розповідали, що їм подобається разом їздити на екскурсії та поїздки. Саме тоді з’являється можливість поспілкуватися, провести час разом. Однак нерідко українські учні відмовляються від таких поїздок. Можливо, просто тому, що це надто велике фінансове навантаження для їхніх родин. В одній зі шкіл, із представниками якої я розмовляла, існував спеціальний фонд, покликаний компенсувати такі фінансові відмінності. Але, звичайно, це передбачає, що хтось із батьків має повідомити про проблему. І я розумію, що батьки не завжди хочуть розкривати інформацію про те, що не можуть дозволити собі відправити дитину на шкільну екскурсію. Тому, плануючи спільні заходи, потрібно пам’ятати і про такі перешкоди. Якщо ми хочемо, щоб молодь справді проводила час разом, треба подбати, аби фінансові обставини не виключали частину учнів із цих можливостей», — зауважила дослідниця.

Окремо науковці вивчали й погляди молоді в Україні. Усі опитані групи вважали контакти з польськими ровесниками потрібними. Вони хотіли знайомитися особисто, а не лише через медіа, краще розуміти одне одного та відновлювати стосунки, які за останні роки зазнали напруження. Найбільше цінували зустрічі наживо, неформальну атмосферу, спільну роботу в змішаних групах, культурний обмін і повагу до обох мов. Водночас участь у таких проєктах часто залежить від випадку — чи знайдеться в школі зацікавлений учитель або координатор. Дослідження проведено за грантової підтримки Міністерства науки та вищої освіти Польщі.

Підготувала Христина Срібняк


Українські діти в польських школах

01.09.2025 14:05
В українських дітей у польських школах найбільші труднощі виникають через мовний бар’єр та відмінності в програмах. Для підтримки проводять додаткові заняття й корекційні уроки. Одні учні швидко вливаються у нове середовище, іншим – потрібен час і психологічна допомога. Успішна адаптація можлива тоді, коли школа, батьки й громада працюють разом. Про це та багато іншого розповів вчитель Кшиштоф Обребський у програмі «Тема дня».

Польща стає багатоетнічною країною. Чи готові до цього держава, школи й суспільство?

19.10.2026 18:00
Інтеграція мігрантів у Польщі залежить не лише від їхнього бажання працювати, вивчати мову й долучатися до суспільного життя. Не менш важливі рішення держави: доступні процедури легалізації, послідовна міграційна політика та підтримка шкіл, у яких навчаються діти різного походження.

Діяльність Української студентської організації у Познані

30.10.2026 22:00
В Університеті ім. Адама Міцкевича у Познані вже декілька років діє Ukrainian Students Union, із засновницею організації Кірою Рубан спілкувалася Мар’яна Кріль.