У програмі Української служби Польського радіо говоримо із волонтеркою Маженою Міхаловською, родом з Холма. Багато років вона була активною при групі Charytatywni Freta при костелі отців-домініканців у Варшаві. Цю групу волонтерів свого часу вона й заснувала. Упродовж усієї діяльності група підтримувала і досі підтримує діяльність Центру св. Мартіна де Поррес у Фастові. Вже понад чотири роки Мажена Міхаловська живе в Україні, допомагає людям на місці, їздить на схід. Вона є там, як сама каже, де повинна бути.
13:42 12 02 michalowska.mp3 Волонтерка: Війна — це імена, імена загиблих, волонтерів, жінок, які несуть все на собі
— Я — волонтерка вже понад тридцять років. Моя мама і бабуся були волонтерками. Мабуть, це гени, просто гени. І я не уявляю собі, щоб не робити цього, бо ми мусимо маленькими кроками творити такі маленькі дива навколо себе, щоб цей наш світ не розпався.
Нашу розмову з Маженою Міхаловською ми записували у суботу, 7 лютого. Вночі був масований обстріл України, після нього по всій Україні майже не було електроенергії. Але це реальність, з якою вона стикається фактично щодня.
— Як нам живеться? Ми вже знаємо, що після цієї ночі, після такого важкого обстрілу, найближчим часом цю інфраструктуру відновити не вдасться. Тож уже зараз ми знаємо, що в нашому Фастові кожна вулиця матиме електроенергію півгодини на день. Уявіть собі літніх мешканців багатоповерхівок з ліфтами. Україна має таку дивну систему опалення електроенергією. Тож якщо немає електроенергії, немає опалення. Я знаю людей у Фастові, у яких на стінах є лід, бо коли ми виїжджали з Фастова, було мінус двадцять, а коли приїхали до Польщі, температура була плюсовою. Це колосальні різниці. І найближчі дві ночі також будуть дуже важкими, бо морози знову сягатимуть понад двадцять градусів. Навіть близько тридцяти. Навіть у Херсоні, де ми маємо кухню, соціальну пекарню та соціальну пральню також для солдатів, температура впала до мінус двадцяти, а в Херсоні ми сміємося, що при плюс п'ятнадцяти люди вже дістають пухові куртки.
А як так сталося, що ви вирішили переїхати до України? Що вас до цього спонукало?
— Я виїхала до війни. Я не виїхала під час війни. Я вже чотири з половиною роки в Україні. Я поїхала туди до польської домініканської місії. Тоді ще навіть не було фонду у Фастові. Я була єдиною волонтеркою. Ми працювали там для польської громади, бо при церкві досі є понад двісті фастівчан польського походження. На жаль, сталося так, що почалася повномасштабна війна. І життя в Україні, а також моє, кардинально змінилося.
Мажена Міхаловська працює при Центрі св. Мартіна де Порреч у Фастові. Також із допомогою їздить до Херсона, в інші прифронтові міста.
— Спочатку це був великий гуманітарний хаб. У ньому працювало понад 150 волонтерів, і протягом перших двох років війни наш хаб був одним із найбільших у Київській області. Зараз волонтерів стало значно менше. Фонд відкрив соціальний будинок на вулиці Київській, де проживають біженці з Мелітополя, Херсона, Маріуполя, Гостомеля, Бучі. Це дуже, дуже складні випадки та історії.
Слухайте інтерв'ю у доданому звуковму файлі.
Мар'яна Кріль