Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Критика, крик, ігнорування — це теж насильство. Фінал третьої кампанії «Дитинство без насильства»

18.11.2026 18:00
Дитина, яка постійно чує докори, приниження чи крик, поступово втрачає впевненість у собі й починає боятися помилок. Це впливає на її психічне здоров’я, здатність довіряти людям і будувати довірливі стосунки. Особливо небезпечно, коли кривдником стає хтось із найближчого оточення, а дитина соромиться або боїться розповісти про пережите
Аудіо
  • Дитинство сили — без насильства: у Польщі завершується третя загальнонаціональна просвітницька кампанія
    .
Панорама Варшави в червоному сяйві. Ілюстративне фото Згенеровано ШІ

У Польщі завершується третя загальнонаціональна кампанія «Дитинство без насильства» (Dzieciństwo bez Przemocy). Цьогоріч її організатори зосередили увагу на психологічному насильстві, яке дорослі нерідко виправдовують (часто через власне незнання) вихованням, втомою або бажанням дисциплінувати дитину. За результатами найновішого дослідження, 73% батьків визнають, що застосовують принаймні одну з форм психологічного насильства. Чому дитина потребує підтримки замість постійної критики, як навчити її відстоювати особисті межі та куди звертатися по допомогу — про це в інтерв’ю розповіла Вікторія Кінік, речниця Фонду «Даємо дітям силу» (Fundacja Dajemy Dzieciom Siłę).

19 листопада, у Міжнародний день протидії насильству щодо дітей, у Польщі відбудеться фінал третьої кампанії «Дитинство без насильства». О 17:00 тисячі будівель, установ, шкіл та інших об’єктів по всій країні підсвітять червоним кольором. До акції можуть долучитися й приватні особи, освітивши вікна власних помешкань. Червоне світло стане символом солідарності з дітьми, які зазнають насильства, та суспільного спротиву його проявам. Кампанію проводять Фонд «Даємо дітям силу» та Національна коаліція із захисту дітей у співпраці з громадськими організаціями, установами й компаніями. Польське радіо є медіапартнером акції. Цьогоріч до неї долучилися понад 11 тисяч шкіл, організацій і компаній, було зареєстровано майже сім тисяч освітніх та суспільних ініціатив.

Перший етап кампанії був присвячений масштабам насильства щодо дітей і необхідності суспільної реакції. Організатори прагнули показати, що проблема стосується не лише окремих родин чи маргінальних середовищ. Другий етап зосередився на тому, як дорослі можуть підтримувати дитину, зміцнювати її впевненість і створювати здорові стосунки в родині. Йшлося про три основні складові: підтримку, визнання досягнень дитини та присутність у її житті.

«Від початку кампанії ми прагнемо сформувати культуру реагування на насильство. Для нас дуже важливо, щоб ми були чутливими до болю дитини, помічали поведінку, яка завдає або може завдати їй шкоди, і вміли на неї реагувати. Щоб зрештою ставали опорою для дітей, які дуже часто зазнають кривди. Адже, за результатами наших досліджень, 33% дітей зазнають насильства з боку близьких дорослих. Йдеться саме про тих дорослих, які перебувають поруч із дітьми, передусім про батьків та опікунів. На другому етапі ми зосередилися на тому, як добре дитинство наділяє дитину силою. Ми говорили про моделі поведінки дорослих, насамперед батьків та опікунів, які можуть підтримувати дітей і створювати для них здорове підґрунтя в родині. Перша складова — підтримка, яку слід розуміти дуже широко. Важливо бути поруч із дитиною і в моменти сильних емоцій, і тоді, коли вона стикається з труднощами чи проблемами. Дитина має знати, що може звернутися до нас у будь-який складний момент», — розповідає Вікторія Кінік.

Про важливість такої підтримки свідчить і досвід дитячої гарячої лінії 116 111, яка працює цілодобово. За словами співрозмовниці, діти нерідко почуваються незрозумілими дорослими, адже ті схильні применшувати значення їхніх переживань. Батьки можуть вважати проблеми дитини незначними порівняно з власними турботами, не помічаючи, наскільки важливою для неї є можливість бути почутою.

«Ми дуже часто чуємо на гарячій лінії, що дорослі применшують значення дитячих проблем. Вважають, що справжні проблеми є лише в них, дорослих, а в дітей — якісь дрібні труднощі, незначні переживання. Але пам’ятаймо, якщо дитина прийде до нас із невеликою проблемою, то згодом прийде й із серйознішою. І дуже багато залежить від нашої реакції, від того, наскільки ми зможемо її підтримати. Часто діти не чекають від нас якихось геніальних рішень. Їм просто потрібно, щоб ми їх вислухали й побули поруч», — наголошує Вікторія Кінік.

Друга важлива складова здорових стосунків — уміння цінувати дитину та визнавати її досягнення. Ідеться не лише про гарні оцінки, спортивні перемоги чи похвалу від учителів. Дорослим важливо помічати зусилля дитини, її зацікавлення та наполегливість, навіть якщо результат поки не відповідає очікуванням. Співрозмовниця застерігає також від порівняння дітей між собою: кожна розвивається у власному темпі, має свої таланти та інтереси.

Третя складова — присутність дорослого в житті дитини. У щоденній метушні батьки часто приділяють увагу роботі, домашнім обов’язкам і власним проблемам, відкладаючи спілкування з дітьми на потім. Водночас для побудови довірливих стосунків не обов’язково мати багато вільного часу. Значно важливіше, щоб спільні хвилини були справді присвячені дитині.

«У щоденній метушні ми дуже часто забуваємо, наскільки важливо бути разом, бути тут і тепер, приділяти увагу дитині. Відкласти хоча б на мить телефон, соціальні мережі, робочі питання, домашні обов’язки й просто побути разом із дитиною. Для цього не обов’язково виділяти багато часу. Набагато важливіша його якість. Варто створювати спільні ритуали: наприклад, разом снідати, розмовляти, цікавитися планами одне одного, обговорювати, що робитимемо протягом дня. Чудовими варіантами спільного дозвілля можуть бути настільні ігри чи прогулянки. Важливо також цікавитися тим, що захоплює дитину саме зараз. Адже якщо спільні ритуали відповідатимуть її інтересам, вона охочіше братиме в них участь. Пам’ятаймо, що 8% дітей у Польщі стверджують, що не мають жодного дорослого, до якого могли б звернутися зі своєю проблемою. Крім того, коли ми присутні в житті дитини, то можемо помітити зміни в її поведінці. Якщо проводимо з нею час, бачимо її, нам буде легше розпізнати тривожні сигнали», — пояснила представниця фонду.

Третій етап кампанії проходить під гаслом «Насильство позбавляє дитину сили». Цього року організатори вирішили особливо наголосити на психологічному насильстві, оскільки суспільство досі поблажливіше ставиться до нього, ніж до фізичних покарань. За результатами досліджень фонду, лише 20% опитаних вважають, що на дитину ніколи не можна кричати. Отже, майже 80% допускають таку поведінку як спосіб впливу на дитину.

Постійна критика, приниження, крик та ігнорування можуть мати серйозні наслідки для дитячого психічного здоров’я. Особливо небезпечною є систематична критика, яку дорослі іноді сприймають як мотивацію або спосіб навчити дитину краще виконувати свої обов’язки. Натомість вона може формувати страх помилок, невпевненість у власних силах і переконання, що жодні зусилля не допоможуть виправдати очікувань батьків.

«Якщо крик ми вже дедалі частіше вміємо розпізнавати як насильство щодо дитини, то критику, а вона теж завдає дитині великої шкоди, особливо коли стає постійною, ще не завжди сприймаємо належним чином. Така систематична критика позбавляє дитину сили. Адже дітям важливо вчитися через спроби, помилки та готовність братися за нові виклики. Коли замість підтримки дитина постійно чує: "Ти зробив це погано", "Міг би й більше постаратися", "У тебе знову нічого не вийшло", — усе це може змусити її засумніватися у власних силах. Часті докори не мотивують дитину виправлятися. Натомість вони породжують страх помилитися, змушують відмовлятися від нових спроб і формують переконання, що, скільки б дитина не докладала зусиль, вона все одно не виправдає очікувань дорослих», — пояснює Вікторія Кінік.

На її думку, важливо розрізняти критику та конструктивний зворотний зв’язок. Дитина має розуміти, що саме в її поведінці потрібно змінити, але водночас не повинна сприймати помилку як доказ власної неспроможності. Не менш важливо навчати її встановлювати особисті межі та відстоювати їх.

Однак сучасні батьки часто самі не мали такого досвіду у власному дитинстві. Тому їм доводиться опановувати ці навички вже в дорослому віці, водночас навчаючи дітей. Співрозмовниця наголошує, що поведінка батьків безпосередньо впливає на те, як діти будують стосунки з іншими людьми.

«Моє покоління — міленіали, або, скажімо так, нинішні батьки, дуже часто не отримало такого уроку. Нас переважно виховували жінки, наші мами, які й самі часто не були навчені відстоювати власні межі у стосунках із навколишнім світом. Саме тому так важливо, щоб ми, дорослі, тепер і самі вчилися асертивності. Це впливає не лише на якість нашого життя та соціальне середовище, а й на те, які стосунки ми будуємо з іншими людьми.

Це також важливо з огляду на так зване моделювання поведінки: дитина спостерігає за тим, як ми поводимося в певних ситуаціях, і дуже часто відтворює таку саму поведінку в інших середовищах. Це добре помітно у випадках булінгу серед однолітків. Якщо хтось у школі ображає іншу дитину, то найчастіше ці образливі слова вона чула вдома. Тому пам’ятаймо, як саме ми говоримо про інших людей у родинному колі, щоб діти не переймали від нас таку манеру спілкування і не ображали своїх однокласників чи однокласниць», — зауважує представниця фонду.

Ще одна навичка, якої необхідно навчати дітей, — уміння просити про допомогу. Для багатьох людей це непросто: іноді через попередній негативний досвід, коли вони не отримали підтримки, іноді через страх бути незрозумілими або засудженими. Проте дитина має знати, що існують дорослі, до яких можна звернутися з будь-якою проблемою, і що прохання про допомогу не є приводом для сорому.

У Фонді «Даємо дітям силу» реалізують програму GADKI, яка допомагає дітям засвоїти правила безпечної поведінки, розуміння власного тіла та особистих меж. Важливою частиною цієї роботи є також інформування про можливості отримати підтримку.

«Ми маємо навчати дітей просити про допомогу, щоб вони знали, куди можуть звернутися. У нашому фонді реалізуємо програму GADKI, у межах якої багато говоримо про те, що одне з основних правил — "Бий на сполох, коли потребуєш допомоги". Ми маємо пояснювати дітям, де і в кого вони можуть її шукати. Обов’язково варто розповісти дитині про телефон довіри 116 111. Це телефон, де нікого не засуджують і куди можна звернутися з будь-яким питанням чи проблемою, довірити те, що тебе турбує. Не обов’язково телефонувати лише тоді, коли сталася якась кризова ситуація. Можливо, просто потрібна порада або хочеться з кимось поговорити, щоб стало легше. Дзвінки анонімні, безкоштовні, а лінія працює цілодобово. Важливо й те, щоб діти знали, до кого можуть звернутися зі своєю проблемою. Запевняймо їх, що ми завжди готові вислухати й допомогти. Але й самі маємо працювати над цією готовністю, щоб дитина, прийшовши до нас зі своєю бідою, дійсно могла розраховувати на нашу підтримку. Тож кажімо дітям: "Ти можеш прийти до мене з будь-якою проблемою. Я завжди поруч, я для тебе". Важливо також пояснити, що можна звернутися до шкільного психолога або класного керівника. Дитина має мати більше людей, яким довіряє і до яких може звернутися», — наголошує Вікторія Кінік.

Окремої уваги потребує сексуальне насильство щодо неповнолітніх. Час від часу в інформаційному просторі з’являються повідомлення про зґвалтування дітей і підлітків. Йдеться не лише про злочини з боку незнайомців. Кривдниками нерідко стають люди з найближчого оточення дитини — ті, кому вона довіряє, від кого залежить і поруч із ким мала б почуватися в безпеці. Особливо тривожно, коли насильство повторюється, а дитина тривалий час не має змоги або не наважується про нього розповісти.

Такі злочини часто залишаються прихованими через страх, сором, почуття провини або нерозуміння того, що саме відбувається. Підлітки, яким бракує досвіду відстоювання власних меж, можуть помилково сприймати те, що сталося, як власну провину. Маленькі діти взагалі можуть не усвідомлювати сексуального характеру дій дорослого й не мати слів, щоб описати пережите. Тому відповідальність за розпізнавання насильства і захист дитини завжди лежить на дорослих.

У фонді наголошують, що профілактика сексуального насильства має починатися з раннього віку. Дітям необхідно пояснювати, що їхнє тіло належить тільки їм, що вони мають право відмовитися від небажаних дотиків і що ніхто не може вимагати від них зберігати таємниці, які викликають тривогу. У Польщі таку роботу підтримують, зокрема, програма GADKI та заняття із сексуальної освіти в межах предмета «Уроки здоров’я». Водночас модуль, присвячений сексуальній освіті, не є обов’язковим, тому фонд закликає батьків записувати дітей на ці заняття.

«Програма GADKI розрахована навіть на найменших дітей і передбачає три вікові групи. Кожна літера у слові GADKI відповідає певному правилу, якого варто навчити дитину. Перше — коли ти кажеш "ні", це означає "ні". Друге — бий на сполох, коли потребуєш допомоги. Ми вчимо дитину відстоювати власні межі й пояснюємо, де шукати допомоги, до кого звертатися. Дитина має знати, що в родині немає заборонених тем і що, якщо хтось порушить її межі, зокрема межі тіла, вона може прийти до батьків і розповісти про це. Ще одне правило — ти правильно вчиниш, якщо розповіси про таємниці, які тебе непокоять. Це особливо важливо для маленьких дітей, які не завжди можуть усвідомити, що вже могли стати жертвами сексуального насильства. Вони лише відчувають, що хтось схилив їх до збереження певної таємниці. Тому важливо навчити дітей розпізнавати тривогу, зокрема за відчуттями власного тіла, і приходити до дорослих, якщо трапилося щось подібне. Також потрібно пояснити, що тіло належить тільки їм, а інтимні частини тіла потребують особливого захисту», — розповіла Вікторія Кінік.

На сайті програми GADKI батьки та працівники освітніх закладів можуть знайти навчальні матеріали, анімаційні відео, рекомендації та посібники для розмов із дітьми різного віку. У фонді наголошують, що безпечний зв’язок із дорослим допомагає дитині не лише захиститися від насильства, а й наважитися розповісти про нього. Саме тому важливо, щоб дитина мала поруч дорослого, який вислухає, повірить і не звинувачуватиме її.

Ще один аспект, який потребує уваги, — мова ворожнечі. Вона може проявлятися у стосунках між дітьми, наприклад через цькування однолітків через їхнє походження, національність чи колір шкіри. Але джерелом приниження можуть бути й самі дорослі, які демонструють неприязнь до дітей через упередження. Образливі слова та принизливі коментарі не є психологічно нейтральними: вони впливають на те, як люди сприймають одне одного і яку поведінку вважають прийнятною.

«Мова, якою ми описуємо інших людей, справді впливає на те, як ми їх сприймаємо і як до них ставимося. Але вона впливає ще й на те, яку поведінку ми вважаємо прийнятною. Мова ненависті не обмежується якимось одним коментарем. Вона може створювати в суспільстві атмосферу, у якій дискримінація, приниження та насильство фактично стають допустимими», — наголосила Вікторія Кінік.

У випадках, коли мова ворожнечі стає частиною дитячого спілкування, відповідальність за реакцію також лежить на дорослих. Вони мають вчасно помічати цькування, не замовчувати образи та пояснювати дітям, що походження, національність чи зовнішність не можуть бути приводом для приниження. Так само неприпустимо, коли упередження демонструють самі дорослі. Діти переймають моделі поведінки, які бачать у родині та суспільстві. Тому саме дорослі мають відповідати за те, якими словами говорять про інших і яке середовище створюють для наступного покоління.

Більше інформації про кампанію — на сайті dzieciństwobezprzemocy.pl, про програму захисту дітей GADKI — gadki.fdds.pl. Дитяча гаряча лінія 116 111 працює цілодобово, безкоштовно та анонімно.

Спілкувалася Христина Срібняк