X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Дорога

17.01.2020 17:23
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Дорога, ὁδός, ходіння. Філософський фейлетон Антона Марчинського
Ілюстраційне фотоpxhere.com, Dana Tentis / 240 Obrazy - CC0 Public Domain

Від будь-якої однієї точки до будь-якої іншої точки можна провести пряму лінію, - твердить Евклід у Началах, формулюючи одну з аксіом своєї геометрії. Більше того, така лінія поміж обома точками становитиме найкоротшу відстань від однієї до другої. Та, однак, це не значить, що відрізок, який так утворився, можна буде також назвати найкоротшим шляхом, що їх єднає, дорогою, котру треба буде подолати, аби дістатися з пункту А до пункту В. І я не маю тут навіть на увазі того, що такий шлях може не пролягати навпростець, кружляючи різними манівцями. Тут ідеться не про щораз інші випадкові обставини, що поміж різними точками складаються, ніяк не сприяючи роботі геометрів (безперечно, у первинному розумінні цього слова, себто людей, пов’язаних не стільки з абстракціями, скільки з вимірюванням їхніх конкретних проекцій на цьому земному падолі). Справа у значно більш фундаментальній різниці, яка стосується не обставин, а несумірності феноменів та понять, що до них ведуть: відстань і дорога це не те саме. Це безперечно не синоніми. Вони діють інакше, і навіть якщо в якийсь спосіб, як здається, зіставляють два різні пункти на різноманітних площинах, такі площини і пункти – це абсолютно різні світи.

У випадку Евклідової геометрії вони, наче й описані, піддані всіляким розрахункам і зазначені на, по-можливості, найменш абстрактній мапі, зводяться до описів, що, як бачимо, радше не випливають з нашого повсякденного досвіду. Чим бо є точка? Фігурою без довжини, ширини і висоти. Площина? Цій бракує лише останнього. Це щось, чого ніяк не побачити, не вхопити чуттями. Та, однак, це саме щось, що існує. Щось, власне. Суще. Substantia. Τὸ ὄν, - як сказали би давні греки, вдаючись, щоправда, до активного дієприкметника із визначеним артиклем. А відмовляючи таким точкам, абстрактним геометричним пунктам, у доступних чуттєвості вимірах, ми, звісно, виносимо їх поза будь-яку конкретність, та не позбавляємо існування. Діється цілковито навпаки: завдяки такій операції саме їхнє існування виходить на перший план, експонується без домішку. Не важливо які це точки, до якої площини належать та яка лінія крізь них проходить. Суттєво, що вони, площина і лінія, існують, що кожне з них – це щось.

Відстань між ними є тим, що одну від другої відділяє. Визначає їхню кардинальну різницю. Становить нездоланну межу, а отже теж її проводить, дефінюючи такі поодинокі сущності, окреслює їх і визначає. Відстань ділить, не творячи цілості. В цьому полягає її функція. Парадоксально, що невловимість пунктів, до яких вона відноситься, не тільки не заважає, але й становить фундаментальне джерело їх фактичного існування.

З дорогою є інакше. Вона веде. В неї вписаний рух. Рух, однак, не безособовий. Дорога веде когось. Того, хто нею йде, ходить, подорожує. З дорогою, безперечно, пов’язана винятково багата символіка, та чи не найбільш очевидних значень не треба шукати у глибинах поміж нагромаджених сенсів – в українській, польській та інших слов’янських мовах вони криються просто перед нашими очима, маючи, притому, дещо старіші – грецькі – джерела. Адже грецькою дорога – це ὁδός, очевидне джерело українського дієслова ’ходити’. Це втілений рух. А в поєднанні з відповідним прийменником - πρὸ ὁδοῦ - вона просто зводиться до напрямку: ’вперед’. Це чиста динаміка, прив’язана до того, хто її втілює у життя. Це рух особи.

Невідомо де він починається, а кінця дороги годі й передбачити. Щоправда, нерідко дорога спокушає, вдаючи скінченні відстані. Проте вона не становить жодного відрізка. В ній не йдеться (у різних значеннях цього звороту) – або ж вона не пролягає – з вихідного пункту до мети. Що, однак, не значить, що врешті-решт вона не приводить до фінішу.

Отже знову маємо парадокс. Такі реальні, невід’ємні від нашого життя, дороги можуть вести з одного міста до іншого, мандрувати поміж історіями, ототожнюватися з самими змінами кожного з нас, аж до невидимого обрію пронизуючи лезом щораз минулі їх етапи. Дороги демонструють перед нами вервиці різноманітних значень, вимірів і чуттєвих переживань. Та якщо б подивитися, чого саме вони стосуються тут і тепер, яких таких субстанції, то це щось, що його на такому шляху шукаємо, тікає крізь пальці немов пісок. Дорога, як час, не ділить. Вона минає і веде. Мова про різні пункти в ній – це чисте непорозуміння й ілюзія, нонсенс, адже не йдеться ні про що, що б по окремості існувало насправді. Так само, як у часі, де минуле й майбутнє не існують, кожне по своєму, без теперішньої миті. Хоча з нею також маємо клопіт. Її бо не схопити. Як і не позбутися. Кожен має свій шлях, кожному свій час.

Такої дороги, отже, не зміряти кілометрами. Про неї можна, однак, запитати: скільки вона займає? Скільки вимагає сил та… що ж… часу?. Вона і час схожі, та однак, як бачимо, не є тим самим. Дорога втягує і завжди за участь в ній вимагає чогось взамін. Неначе жертви, як якесь божество. Зрештою, не можна позбутися враження, що тут ідеться про sacrum. Я вже згадував про багатство символіки, що криється у цьому понятті. Здається, що всі шляхи ведуть до нього. Дорога схожа із часом, схожа із життям, це чиста динаміка, зміна й переродження. Вона – як достеменне існування того, хто нею подорожує, відкриває це в самій, власне, мандрівці. А отже як не згадати й відомої цитати з Євангелія від Івана: «Я є Шлях, Істина й Життя»? Ряд символів та асоціацій продовжує зростати.

Й немає нічого дивного: до самої суті дороги вписаний еклектизм, але у найбільш гармонійній його версії. На одному шляху нам можуть зустрітися різні речі, люди, місця. Дорога їх об’єднує, зводить до єдиного, чинить своїм для того, хто нею подорожує. Час, життя, істина, що близькі дорозі, можна звести до, мабуть, тотожної з нею історії в тому її значенні, що польською називають словом dzieje, a німецькою – Geschichte. Йти своїм шляхом – це дати йому діятися, відбуватися, долати різниці між різними сущими, сплавляючи їх в одному вирі.

У дорозі справді не йдеться про жодні субстанції, про постійні й незмінні речі. Дорога змінює. Вона є зміною. А отже, й сама не є такою річчю, тільки напрямком. У чому, зрештою, проявляється її іронічна постійність. Та зміна, однак, повинна чогось стосуватися, а з об’єднання принаймні щось має випливати – оте єдине, до якого все зводиться. Чи ж бо не субстанція?

Єдиною такою змінною субстанцією, що її можна було б на цьому шляху уявити, а радше істотою з набором дуже різних, часом суперечливих характеристик, з існуванням не в однозначній і незмінній формі, а у розвитку, ставанні чимось щораз новим зі збереженням, однак, певної ідентичності (не завжди навіть із пам’яттю про неї), є те, що в ХХ столітті, але й перед цим – у грецькій древності, філософи називали особою. Це вже не фізична, логічна, а отже й статистична характеристика. Можливо, що більшою мірою – з усією динамічністю і невловимістю особи для погляду й слова – тут йдеться про містику. Особа – це хтось, хто народжується у дорозі та з нею змінюється, невпинно і без кінця стаючи собою щораз більше, ніж перед цим. Подорож виявляється її фундаментальною рисою. Особа, отже – це мандрівник, пілігрим, прочанин, що своїм життям єднає всі уламки світу на своєму шляху. Саме це мав на увазі Ґабріель Марсель, пишучи про homo viator. Але про це ми поговоримо в наступних передачах.

Антон Марчинський

Побач більше на цю тему: філософія

Втома

09.08.2019 18:08
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Стиль

30.08.2019 17:54
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Історія і dzieje

06.12.2019 17:35
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Різдво перед Христом

26.12.2019 09:00
Святковий фейлетон Антона Марчинського