X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

…якщо думаєте про мене, то без суму...

15.08.2020 16:20
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Якщо ми знаємо кінець цієї історії, тримаючи в пам’яті різні її етапи, то не можна не зауважити, наскільки ж вона пов’язана з інтелектуальною біографією авторки, з питаннями, до яких вона звертається в своєму філософуванні.
      1946-1955  jeżeli myślicie o mnie, to bez smutku
Обкладинка нововиданої книги кореспонденції Барбари Скарґи 1946-1955 років "…jeżeli myślicie o mnie, to bez smutku…"Fundacja na Rzecz Myślenia im. Barbary Skargi

«За лист Даґи я дуже вдячна, але не думайте, що вистачить написати раз. Я отримую листи дуже зрідка. Даґа мене питала, чим може мені допомогти. Я дуже їй дякую, проте насправді маю сумнів, що мені хтось може допомогти. Професорові Ґурському, Мамусю, дуже подякуй від мого імені, але це все не допоможе. Зрештою, хто знає? Намагайтеся, звісно, але знайте, що ми на це не розраховуємо і втішаємо одне одного: є так, як є, аби не було гірше. Час плине дуже швидко, працю я маю добру, маю книжки, не вистачає мені лише зараз людей, але така вже наша доля. Кожна людина навчилася тут сама собі вистачати. Мої любимі. В своєму багатому враженнями, різноманітному житті (Ви мабуть цього не цінуєте) якщо думаєте про мене, то без суму. Не варто. Я, натомість, завжди думаю про Вас з тужливою посмішкою і не бавлюся у спогади. Я хочу бачити Вас живими, повними енергії і гумору, коли дивитеся вперед, а не назад. Ми належимо минулому»[1].

Табір примусової праці в Правенішкес неподалік Вільнюса, 7 лютого 1946 року.


«Останнім часом я працюю на цегляному заводі і оскільки не вмію з байдужістю відноситися до праці, яку виконую, подружки сміялися, що я закохана в цегли й буду у Варшаві директором цегельні. Але це жарт, я цікавлюся також медициною, будівництвом, нормуванням, лише ніяк не можу зацікавитися сіном і пшеницею. Але для цього є причини. А взагалі я настільки відстала, що треба буде багато над собою працювати. Багато читати, багато дивитися. Лише подумати, що я могла би вже мати ступінь доктора філософських наук. Зараз це вже відійшло в минуле.

Не знаю, чи цей лист дійде до Твоїх рук, але якщо дійде, то не переймайся. Мені ще вистачає веселості, аби випити в товаристві, і посміятися. І я так звикла бути сама, що можу шукати співрозмовників в особі кота Безухова. Він, безумовно, розумніший за всіх моїх співрозмовників»[2].

Село Мєдвєжка, Булаєвський район, Північно-Казахстанська область, Казахська РСР, 1954 рік.

 

Чиїми можуть бути ці слова?..

Присвятивши свій попередній фейлетон першій дамі польської філософії Барбарі Скарзі, я не лише згадав про відвічні метафізичні мотиви, що з’явилися в її творчості досить пізно – в останні роки майже дев’яносторічної біографії, але й наважився на завершення взятися там за той крок теодицеї, коли за блаженним Августином виникає питання Unde malum? – Звідки зло? Щоправда, в даному випадку цей крок вів не стільки до пояснення і виправдання, скільки до демонстрації значення зла для філософування цієї мислительки. «Саме ж прагнення Барбари Скарґи займатися філософією,  підсумовую я там,  без усіх тих перешкод, що з’являлися на її шляху, ніколи б сповна не наситило цієї особливої метафізичної туги». Безперечно, я би ніколи не дозволив собі на таку заяву, якби не Метафізичний терцет – остання книжка Пані Професор, а особливо її завершення, коли, пишучи про скінченність, вона поєднує її зі своєю пам’яттю, ідентичністю та можливістю дивитися на світ з боку, особливим філософським способом: «У глибині моєї свідомості різноманітні події надалі тривають і надалі є причинами чи то суму, чи радості. Пам’ять дозволяє мені зберігати дистанцію до змін у світі. Пам’ять породжує вірність до того, що минуло. Без пам’яті не було б свідомого життя, без пам’яті конфігурований світ міг би стати якимось випадковим хаосом, не було б також і мене як такої, а не іншої індивідуальності. Вона є умовою виникнення моєї самості, тобто форми мого Я і почуття ідентичності» [3].

І, так, цитати з листів, наведені мною на початку, також належать Скарзі. Перший вона написала у віці 26 років, а другий – 35. Між ними та цією цитатою 63 і 55 років відповідно. Це до них зокрема звертається та пам’ять. І з них зокрема виростає її ідентичність. Світ філософа. Сама її філософія.

Ці та інші листи походять зі збірки кореспонденції Барбари Скарґи з родиною та друзями, що велася впродовж 1946-1955 років. Перший лист написаний польською, другий вже російською. Так сталося почасти через цензуру, а почасти й тому, що як і у випадку Данте, який споглядаючи озеро Коцит, втрачав вже віру в існування тепла і світла, Скарґа сама вже майже втратила зв’язок з власним світом, не мала надії на його повернення, не вірила навіть в його існування – існування світу іншої мови, інакших людей, відмінного в усьому.

…jeżeli myślicie o mnie, to bez smutku… – …якщо думаєте про мене, то без суму... Ці слова з листа арештованої НКВС зв’язкової АК послужили назвою книжці, виданій Фондом заради мислення ім. Барбари Скарґи. Сміливо можна сказати, що ці листи, повні, безперечно, розпачу – адже написані молодою людиною, чиє життя, по суті, зламане, а його порятунок, хоч якесь відновлення, сповнення забутих надій вимагає нелюдських зусиль і винятково твердого характеру. Безперечно, цей характер, відомий згодом з книжок, інтерв’ю та семінарів Барбари Скарґи, кидається в очі вже у цій кореспонденції, як теж і в досі неопублікованих протоколах її допитів НКВСниками. Проте на початку кожної небанальної історії ніколи не відомо, як вона розвиватиметься далі, що криється під її подіями. Й не так просто, будучи її частиною, фігурою на шаховій дошці, споглянути на неї ззовні.

Це вже згодом, через понад півсторіччя в книзі-інтерв’ю «Іншого кінця світу не буде» Барбара Скарґа скаже Катажині Яновській та Пйотрові Мухарському: «це був навіть цікавий досвід, тільки трохи задовгий[4]». Авторка, однак, приймає й проміжну перспективу. У передмові до виданої паризькою «Культурою» в середині 80-х років книги спогадів Після звільнення… (1944-1956), читаємо: «Колись, коли ми ще знаходилися в таборі, то обіцяли один-одному описати його з гумором як світ немислимого абсурду. Сьогодні мені важче зберігати цей гумор, може, власне, тому, що дивлюся з відстані, що я вже є не актором, а глядачем, який усвідомлює моральне та фізичне спустошення, що його ті роки принесли»[5].

І якщо ми знаємо кінець цієї історії, тримаючи в пам’яті різні її етапи, то не можна не зауважити, наскільки ж вона пов’язана з інтелектуальною біографією авторки, з питаннями, до яких вона звертається в своєму філософуванні. Чи це діалог, якого їй бракувало в ҐУЛазі й на засланні (й про це свідчать не тільки спроби знайти співрозмовника в коті Безухові). Чи людяність та роздуми над нею (мотив марності людської природи пронизує останні книжки Скарґи, зокрема збірку Людина – це не гарна тварина, як теж метафізичні Квінтет… і Терцет…). Чи скінченність і надія. А також втрата світу й себе. Все це – дуже особиста рефлексія, неможлива на ґрунті суто абстрактного філософування. Саме тому, можливо, це зблизило Барбару Скарґу з Емманюелем Левінасом: їхні розмови були так само професійні, як і особисті. І це спонукало їх обох до полемічного парафразування Мартіна Гайдеґґера, чиї теорія і праксіс могли собі дозволити на зосередження на скандально інакшому досвіді.

Антон Марчинський


[1] Barbara Skarga, …jeżeli myślicie o mnie, to bez smutkuKorespondencja z lat 1946-1955, Warszawa 2019, с. 33.

[2] Там же, с. 78.

[3] Barbara Skarga, Tercet metafizyczny, Kraków 2009, с. 214.

[4] Innego końca świata nie będzie. Z Barbarą Skargą rozmawiają Katarzyna Janowska i Piotr Mucharski, Kraków 2008, с. 211.

[5] Barbara Skarga, Po wyzwoleniu… (1944-1956), Kraków 2008, с. 6.

Побач більше на цю тему: філософія

Філософія кольору

25.04.2020 16:06
«Кольори спроможні являтися незалежно від фактичної наявності пігментів, насичення ділянок спектру чи навіть очей. Вони криються десь глибоко в самій здібності їх сприймати та мислити». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Техніка і праця

02.05.2020 16:47
Перша частина розмови про техніку з доктором Матеушем Фальковським, автором монографії «Про машини. XVII століття і філософія техніки»

Мистецтво, крутійство і техне

09.05.2020 16:29
Пам’ятаючи, що techne означала і знання, і вміння, - цей спір був центральним пунктом усієї грецької філософії

Питання про питання

23.05.2020 16:19
У питання напевно вписана свобода. Це перше, що кидається у вічі, коли хтось ставить питання, навіть на рівні повсякденного досвіду. Якщо хтось отримає наказ і ставить цей наказ під питання, в цьому проявляється бунт, свідоцтво того, що цей хтось є автономним сущим, спроможним сказати «ні»

«Найважливіша подія у житті»

18.07.2020 14:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Три ідеї... метафізики. Між Кантом та Гайдеґґером

01.08.2020 16:28
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Барбара Скарґа: світ, самотність, скінченність

08.08.2020 17:08
Філософський фейлетон Антона Марчинського