Українська Служба

«Було б просто нечесно сказати, що ми в однаковому становищі, бо ми, власне, не є в однаковому становищі»

22.05.2022 21:33
Розмовою з доктором Матеушем Фальковським ми розпочинаємо цикл зустрічей із польськими та українським філософами про філософію і війну, про зв’язок чи про взаємовиключність цих двох явищ, про те, чи філософія як мислення на тему фундаментальних питань проявляє себе інакше в залежності від того, чи той, хто до неї вдається, має лише досвід мирних часів, чи війна також накрила його своєю тінню
Аудіо
  • Матеуш Фальковський, філософ з Інституту культури Яґеллонського університету в Кракові, голова Правління Фонду задля мислення ім. Барбари Скарґи у розмові про зв'язок між філософією і війною
Hoplitodromos, strona B amfory panatenajskiej, styl czarnofigurowy, ok. 333332 p.n.e., Luwr
Hoplitodromos, strona B amfory panatenajskiej, styl czarnofigurowy, ok. 333–332 p.n.e., LuwrLouvre Museum, CC BY 2.5 , via Wikimedia Commons

«Немає чого ошукувати себе – моя ситуація дещо відрізняється від вашої. Твій емоційний зв’язок з цією ситуацією інакший, ніж мій, просто у силу обставин, а навіть, я би сказав, у силу тіла, адже ти звідти походиш. Я можу цим перейматися чи не перейматися, можу навіть боятися чи не боятися, але це дещо інакша позиція. І напевно пов’язані із цим дилеми, - чи можеш писати, чи ні, - не торкаються мене такою ж мірою, якщо торкаються взагалі (а я ж можу про це не знати). Адже було б просто нечесно сказати, що ми в однаковому становищі, бо ми, власне, не є в однаковому становищі», -  відповів на моє запитання про можливість займатися академічною філософію під час війни, навіть тут, у Польщі, що межує із охопленою війною Україною, доктор Матеуш Фальковський, філософ з Інституту культури Яґєллонського університету в Кракові, голова Правління Фонду задля мислення ім. Барбари Скарґи.

Цією розмовою ми розпочинаємо цикл зустрічей із польськими та українським філософами, яких я питатиму про філософію і війну, про зв’язок чи про взаємовиключність цих двох явищ, про те, чи філософія як мислення на тему фундаментальних питань проявляє себе інакше в залежності від того, чи той, хто до неї вдається, має лише досвід мирних часів, чи війна також накрила його своєю тінню.

Говорить Матеуш Фальковський:

- Я бачу такі три, принаймні, можливі сфери чи способи підходу до цього питання. Перший це той, про який говориш ти. Це ситуація зв’язку між двома інститутами – інститутом філософії, як певним способом існування та функціонування у світі, та інституту війни, що також є певним явищем, феноменом світового порядку. Отже, між цими двома інститутами існує якийсь зв’язок. Це перший спосіб. Другий, натомість, можна би звести до заголовку: «філософи про війну». Адже філософи завжди щось про війну казали, мали на цю тему якісь власні міркування, як, наприклад, Геґель. І так виходить, що це в них наче й не головна тема, - бо насправді не головна, - але, з іншого боку, аж так мало вони теж про це не сказали.

- Але тут можна б відразу зазначити, що досвід війни Геґлеві, наприклад, аж ніяк не був чужим.

- Так, звісно, маєш рацію. І я за мить до цього перейду. Натомість третій підхід полягає у спробі нашого власного філософувАння про війну – про війну і перед обличчям війни. Саме нашого, коли ми тут сидимо і розмовляємо. Чи ми в змозі це якось концептуалізувати? Особливо, коли йдеться про наші, сучасні нам війни. Кожен з нас відслідковує аналітику на цю тему, починаючи, скажімо, від ЦРУ, а закінчуючи українськими військовими. Вони саме говорять щось про війну, про стратегію і тактику, озброєння. Є якісь геополітики, котрі також щось кажуть. І тепер можна запитати, чи ми як філософи могли би щось про сучасні війни сказати?

- Отже, ми маємо тут три справді різні сфери філософії війни та відповідні їм неспівмірні між собою підходи: особисте, таке чи інше заанґажування філософів у війну, історію філософії війни та філософську аналітику війни.

- Почнемо з першої сфери, тобто зі зв’язку між інститутом філософії та інститутом війни. Коли я кажу «інститут філософії», то на думці маю просто філософів, конкретних людей. Як ти згадував про те, що Геґель мав такий досвід. І відомо ж, що не лише Геґель. Ти раніше теж згадував про Сократа. Але якщо взяти приклад, скажімо, Монтеня або Декарта… Декарт, зрештою, - це завзятий воїн! Отже, можна було б у певному сенсі сказати, що це був їхній хліб насущний, коли йдеться про досвід війни. Так само коли Ляйбніц їздив по Європі, то раз за разом мусив кудись тікати, бо там, власне, була війна. Хоча так, як Декарт, солдатом, у прямому розумінні цього слова, він не був. Безперечно, так само, як у випадку Сократа, що починає (свою філософію – ред.) за часів Пелопоннеської війни, проте його спосіб філософування є вже післявоєнним. Так само, як Декарт, що після відповідного досвіду замикається в себе і починає мислити. Так само, як відходить від світу Монтень. І так далі, і так далі. Отже, тут є якась послідовність, якась напруга, чи щось таке.

- Хронологічна послідовність тут напевно присутня. Проте чи не є теж так, що Сократ приймає в своєму мисленні щось з воєнної практики, коли впроваджує до філософського дискурсу діалектику як фундаментальний метод і ведення спору, і співставлення протилежних тез, з яких можна було б виводити синтез? Він перетворює сферу мислення в агон, арену, поле битви.

- Власне. І це насправді четверта сфера. Причому, з певної перспективи, навіть абстрагуючись від філософського характеру цього агону, можна було б сказати, що це найбільш класичне протиставлення: агон і діалог. Притому, коли ми кажемо «діалог», то можемо його назвати також «переговорами», «розмовою» тощо. Це щось замість війни. Отже, ми дискутуємо і дебатуємо саме для того, аби не воювати. Наскільки це протиставлення адекватне – це вже інше питання. Проте воно належить до числа класичних протиставлень. Навіть, здавалось би, такого безкомпромісного філософа, як Гоббс, можна було б розглядати з цієї точки зору: ми домовляємося саме для того, аби не битися. Це означає, що ми починаємо діяти у сфері статусу, дискурсу, мови, договору, коротко кажучи – в символічній сфері, саме заради того, аби порвати із порядком фізичним. А чи це буде філософією? Так, часом це може бути філософією, а часом, скажімо, навіть суспільним порядком. Отже, діалектику чи діалог, що запровадив Сократ, можна визнати своєрідною моделлю або взірцем. Хоча, звісно, на противагу до Сократа мені спадає на думку Шопенгауер, або теж Маркс. Ймовірно, взагалі філософії притаманне (або вона б хотіла, аби було притаманне) щось таке, що би ми могли назвати агонічним, войовничим, бойовим. Навіть не в такому сенсі, що ти ведеш спір, тобто тримаєшся раціонального дискурсу, діалогу, обміну аргументами. Але коли ти насправді б’єшся. Можна було б тоді сказати, що філософія має попросту два такі аспекти. Перший – це раціонально-аргументаційний, що сповнюється у діалогічному дискурсі. Але в цьому ж діалогічному дискурсі присутній, як виявляється, також аспект переконування і суперництва. Це два боки тієї самої медалі – Сократ і софісти. Хоча вони були опонентами. Мені здається, що філософія сама би хотіла такою бути, аби в ній, - процитую Марека Сємека, - діяв не аргумент сили, а сила аргументів. Проте, з іншого боку, в ній присутнє бажання здолати іншого, супротивника самим лише дискурсом. Отже, як мені здається, аспект переконування тут присутній завжди – насправді завжди. І так Левінас може вести мову про обличчя Іншого, але видно, що хоче по комусь вгатити, і навіть відомо по кому хоче вгатити.

Антон Марчинський

Побач більше на цю тему: філософія

Про метафізику, коли лунають гармати

19.02.2022 16:32
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Інший без обличчя. Війна, філософія, питання

26.03.2022 12:49
«Питання з’явилося нагло, на третій день війни, коли у безпечній Варшаві я, спостерігаючи за подіями в Україні, мав першу в новому семестрі лекцію. "Введення до філософії". Як про це говорити? Навіщо?».

Філософія за часів війни

14.05.2022 20:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського