Українська Служба

Війна: неможлива мова

17.09.2022 19:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Війна: неможлива мова. Філософський фейлетон Антона Марчинського
      . , , 17  2022
Ексгумація тіл закатованих російськими солдатами українських громадян. Ізюм, Україна, 17 вересня 2022 рокуPAP/Mykola Kalyeniak

«Того, що не існує, ніяк не виразити у мові», — повторюємо за Ґорґієм, аби, за ним же, звернути увагу на величезну проблематичність цих слів. Адже «те, що не існує», аж ніяк не однорідне; «ницості» бувають різними — одна «є», а інша «не є». Сам факт існування чи неіснування «того, що не існує» непомітно розщеплює його на два цілковито неспівставні явища. Розщеплює непомітно, бо почасти принаймні просто мусить відбуватися понад мовою, що зводиться до усталеної лексики і граматичного узусу. Це розщеплення діється неначе перед нею, перш ніж увійдуть в рух бінарні механізми кожної поточної мови, перш ніж поділ на «існує» та «не існує» буде висловлено, а отже й відкрито неначе для комунікації.

«Неначе», бо, однак, завжди залишатимуться підозри, що за висловленою «ницістю» приховується «щось ще», «щось», якого просто не можна не взяти в лапки, адже сама його сутність полягає у відсутності для нас будь-якої сутності, напевно в її абсолютній недоступності. Та навіть цього не вхопити у мові.

Можна було б необачно припустити, що в мові ми спроможні вхопити існування. Нагадаю тут ще один фрагмент з попереднього фейлетону: «дієслово "ἔστιν", "існує" виявляється тут спільним знаменником і, стосуючись дійсності як такої, неначе виноситься поза дужки: "(суще, щось і не-суще, ніщо) існує". І, що важливо, таке ніщо, не-суще не має нічого спільного із тим, що не існує справді».

Проблема, однак, не лише в тому, що того, що не існує, ніяк не виразити у мові, — повторюся. Виходить, що виразу підлягає лише коли ми припускаємо — а навіть не можемо поставити під сумнів — саме існування того, що в дужках. Коли, інакше кажучи, існування речей та їхня можлива нівеляція є для нас чимось очевидним і наочним. Та прикушуємо язика, коли доводиться говорити про існування як таке. Супроти неіснування воно виявляється так само недоступним.

Більше того, виявляється, що те, що ми брали за існування дотепер у будь-якому описі наявного стану речей (чи вони існують, чи — вже або ще — ні), було насправді наочною присутністю, наочністю, даністю. Даність і наочність були натомість запорукою спроможності висловлення та розуміння того чи іншого твердження. Це стосується всього діапазону речей, від найбільш абстрактних до найосоружніших у своїй матеріальності.

Їх можна виразити й переказати, бо вони існують просто перед нами. Щодо решти, натомість, — якщо вдамося до іншого руйнівника стереотипів, котрі походять з класичної логіки, до Людвіґа Віттґенштайна, — слід мовчати. Адже ми не в змозі про них говорити: «Wovon man nicht sprechen kann, darüber muß man schweigen»[1]. Це-бо буквально може звучати для нас іншою мовою, поза нашим розумінням, всупереч нашому слововжитку. Й тоді це «щось» виявляється особливим «нічим», є таким нонсенсом, чия безсенсовність багато для кого виявляється незрозумілою, якщо не мати до неї безпосереднього доступу. Як у випадку прикметника «unsinnig» (з того ж тексту)[2] для тих, хто хоч трохи не розуміє німецької. «Йому треба здолати ці речення, тоді він правильно побачить світ»[3], — каже цей філософ.

Не для всього бо, що ми бачимо, вдається знайти правильні речення. Дещо з цього залишається отже непереказаним, а знання про це — герметичним. Воно й лише воно становить єдиний предмет містики, котра, отже, стосується суто філологічних проблем із існуванням та неіснуванням, а також отим третім, що у зв’язку із ними про себе нагадує, із недоступністю для виразу, із неприборканою герметичністю їхнього зв’язку. Якщо, звісно, згодимося, що сама така філологія сягає далеко поза академічні компендіуми етнічних мов. Якщо приймемо в її обійми, візьмемо у дужки того рівняння, про яке йшлося на початку, всіляку незбагненну осоружність та біль, з якими лише можемо зіткнутися на цьому земному падолі.

Саме тому герметичність, незбагненність, недоступність для опису є чимось, чого ми зазвичай воліємо уникати. Легко відмахуватися від абстракцій. Та коли дивишся на понівечені тіла — сліди існування та заразом вже неіснування приголомшливих тортур, обстрілів, агресії (яке ж це безсиле слово, котре «треба здолати, аби правильно побачити світ»!)… Коли дивишся на винуватців, чий онтологічний статус — існування чи неіснування, зараз, раніше і згодом — здається неоднозначним і тому незбагненним… Коли, на додаток, спостерігаєш за війною здаля, то попри всю універсальність притаманних їй механізмів боротьби і негації, стикаєшся із абсолютною герметичністю.

Наочна — вона незносна і неприпустима. Позбавляє мови і спонукає до дії.

Як це можливо?!

Цього не збагнути тим, кого вона не охоплює своїм вогнем і дрожем. Тим, хто навіть кажучи про неї, торкається геть іншого. Ці неспроможні навіть повторити слів свідків, навіть коли виспівують їх звук за звуком.

Не в змозі описати і не мають права великодушно прощати. Не годиться.

Це-бо не про них. Не про їхні, себто наочні для них існування та неіснування.

І так онтологія і логіка переходить в етику, право та естетику.

Але про це вже у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський


[1] Ludwig Wittgenstein, Tractatus Logico-Philosophicus Logisch-philosophische Abhandlung, London, 1922, 7.1.

[2] ibid., 6.54.

[3] Ibid.

Побач більше на цю тему: філософія

Інший без обличчя. Війна, філософія, питання

26.03.2022 12:49
«Питання з’явилося нагло, на третій день війни, коли у безпечній Варшаві я, спостерігаючи за подіями в Україні, мав першу в новому семестрі лекцію. "Введення до філософії". Як про це говорити? Навіщо?».

Філософія за часів війни

14.05.2022 20:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна - парадокс - мова

27.08.2022 18:39
Філософський фейлетон Антона Марчинського

(Не)описане ніщо

10.09.2022 17:51
Філософський фейлетон Антона Марчинського