Значну частину ефірного часу Польського радіо на варшавській Празі складали живі виступи дикторів, акторів та музикантів. Перед мікрофоном з'явилося чимало як нових, так і вже відомих слухачам довоєнного Польського радіо діячів, деякі із них вже навіть встигли попрацювати на радіостанції в Любліні, а згодом переїхали до Варшави. Отож, серед працівників столичного радіо згадаємо інженера Владислава Рабемцького, авторку дитячих передач Ванду Татаркевич-Малковську, актора та читця Генрика Ладоша, знаного як «дядько радіо», актора, читця і режисера Броніслава Дардзіньського, скрипаля і диригент Стефана Рахоня, диктора Тадеуша Бохеньського і радіоведучого Мар'яна Стемповського, а також Генрика Люкреця, який був постійним диктором Польського радіо до війни, на Празі ж він став керівником відділу пропаганди, а згодом також головою Програмної ради.
Під час Першої зустрічі окружних делегатів Польського радіо та директорів вже існуючих і відновлюваних радіостанцій, яка відбулася 17 липня 1945 року, директор Вільгельм Білліґ промовив: «Одним з найбільших досягнень нашої роботи на сьогоднішній день я вважаю виховання нових програмних кадрів. Назву кілька імен молодих людей — це Ян Мєтковський, який сьогодні очолює один з найважливіших відділів — інформаційний. Його заступник Владислав Павляк, один з наймолодших публіцистів відділу — Збіґнєв Ліпінський. Молоді редактори: Юзеф М'яновський, Юзеф Мальґожевський і Тадеуш Монґрід. Їх досить багато. А журналісти, люди пера, так швидко не виховуються».
Серед нових працівників, які долучилися було чимало музикантів, зокрема, композитор, диригент і піаніст Вітольд Лютославський, призначений секретарем з питань класичної музики, музиканти Ірена Дубіська, віолончелістки Зофія Адамська та Галина Ковальська-Тржонек, піаністи Ян Екєр та Ян Горбатий, співаки Віктор Бреґи та Стефан Вітас.
«Варто зазначити, що виступав, чоловічий хор HARFA імені Вацлава Ляхмана, який, наприклад, у 1925 році могли почути слухачі радіостанції Польського радіотехнічного товариства. Виступала на радіо також і скрипалька Лідія Кмітова, і при нагоді річниці з дня народження Вітольда Лютославського можемо згадати, що вона була його учителькою. Упродовж 6 років вона навчала його грі на скрипці, якою був захоплений Лютославський. Зрештою, у своїх спогадах, музикант зауважував, що завдяки їй він здобув навички із фразування та інтерпретації творів, які виконував. А трохи пізніше разом із Лідією Кмітовою Лютославський не раз виступав. І щоразу нових працівників ставало все більше. Згадаємо спікера Юзефа Малґожевського, тобто це той спікер, який оголошував в ефірі про початок Другої світової, Стефана Рахоня, який заснував радіооркестр, Мар'яна Стемповського, який був хронікером. Деякі з цих людей працювали в ефірі дуже короткий термін. Їхня функція полягала у тому, аби слухачі повірили, що відроджується те саме Польське радіо, а потім, коли переставали бути потрібними, то їх позбавлялися. Не продовжували співпрацю. Але деякі із них залишалися із радіо багато років. Наприклад, піаніст Владислав Шпільман», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Серед доволі різноманітної ефірної сітки найважливішою та найпопулярнішою програмою була «Скринька із пошуку родин». Її слухало найбільше людей. Під час ефіру диктори зачитували повідомлення від людей, які після звільнення від окупації Польщі, розшукували своїх близьких і родичів.
«Люди, що працювали над цією передачею, відчували свою місію у допомозі. Все було організовано таким чином, що бюро з пошуку родин розмістилося на першому поверсі того самого будинку на Тарґовій, 63, у приміщенні, де раніше знаходився м'ясний магазин. Післявоєнний час був дуже непростий — всього бракувало, тим паче меблів…. А ось що було у колишньому м'ясному магазині — це гачки для підвішування продукції, тож записки, з інформацією про рідних і родичів, яких шукають, слухачі залишали на цих гачках. Потім ці записки читали в ефірі і згодом люди зв'язувалися одне з одним через радіо. Були ситуації, що ті люди, які знаходилися, перебували за кордоном і тоді не було можливості швидкого возз'єднання родин, тому з'явилася ще нова додаткова скринька для обміну листами та комунікації», — розповів Кшиштоф Саґан.
Звичайно, що опрацювання листів потребувало працівників, тож штат Польського радіо на Празі у Варшаві ставав все більшим. Втім, на Тарґовій, 63, радіо розміщувалося недовго, всього 6 місяців з початку лютого 1945. Адже приміщення стало вже замалим для радіостанції, яка швидко відроджувалася після визволення Польщі від німецько-нацистських військ. Тож в серпні студію разом із редакцією було перенесено на Уяздовський проспект, 29/31. Новою штаб-квартирою було обрано палац Четвертинських, який пережив війну у відносно непоганому стані. Для радіо садиба слугувала до 1949 року. Нині на цьому місті — нова будівля у модерністичному стилі, і там знаходиться Посольство США у Польщі. Але наприкінці літа 45-го на цьому місці відбулося урочисте відкриття «Центральної студії» Польського радіо. В новому приміщенні розмістилося три студії: камерна, музична та дикторська. Про це Польському радіо розповіла фахівчиня з Архіву Тереса Баруцька.
«На фотографіях, знайдених в архіві Польського радіо, видно довоєнний будинок, палац Четвертинських, на другій світлині бачимо одну із трьох студій, споруджених на швидкоруч, бо будівля не була пристосована до специфіки радіо. Також маємо фотографії бачимо колектив, які працювали. Як мені розповідала пані Ірма Сьвєнціцька, з якою ми багато років працювали разом, і яка, власне, працювала на тому радіо на алеях Уяздовських, було дві будівлі. В одному із них, що знаходився на вулиці П’єнкнєй, розміщувалися технічні приміщення. В іншій знаходилася вся музична фонотека. Там були платівки, касети, переважно іноземні, бо через війну Варшава була зруйнована і нічого не збереглося. Проводилися також навчання для персоналу, хоча деякі з них працювали там до війни і знали структуру радіо, але всі редакції довелося будувати з нуля. Вже були редакції і закордонні, все вони були перенесені потім до будинку на вулиці Мальчевського, точніше Незалежності. Це був канал для закордону і я там працювала з пані Ірмою багато років, в музичній фонотеці», — згадувала Тереса Баруцька.
Саме ж радіо, програми, редакції та студії наприкінці липня 49-го були перенесені у спеціально збудоване приміщення на Мислєвєцькій, де нині, зокрема, розміщується Третій канал Польського радіо, якому ми обов'язково присвятимо не один із наших подальших випусків.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan