Унікальна виставка Radiowe ślady historii розміщується в Муніципальному освітньо-спортивному центрі в Добчицях, що за 30 кілометрів від Кракова. В постійній експозиції тут можна побачити понад 50 різновидів радіоприймачів, що є лише частиною колекції місцевого жителя, інженера пана Ришарда Дульського. Цікавість до радіотехніки прокинулася в ньому ще в підлітковому віці, а з часом це перетворилося на серйозний інтерес і напрямок професійного розвитку. Пан Ришард не лише став колекціонером радіоприладів, а й подарував нове життя незліченній кількості приймачів. Радіо — це його пристрасть і професія. Ришард Дульський закінчив факультет електротехніки та автоматики в Кракові і його професійне життя було пов'язане з радіозв'язком. Чим би він не займався, чи був конструктором, чи науковим дослідником, або ж керував власною компанією — все завжди було пов'язано з радіо. Сьогодні, перебуваючи на пенсії, пан Ришард з радістю ділиться своїми багатими знаннями та досвідом і може годинами розповідати про розвиток радіотехніки. Виставка хоч і не найбільша, проте повторюся, діє на постійній основі, а поза тим містить рідкісні експонати. Серед представлених радіоперлин є такі, яким майже 100 років, як, наприклад, приймач 1924 року, а є й такі, як культовий Jalia Stereo, який був неймовірно популярним у Польщі на початку 80-х.
«Експозиція не дуже велика, але дуже цікава, бо, наприклад, там можна побачити репліку (тобто копію – ред.) одного з найперших польських радіоприймачів, які працювали на кришталевих детекторах, так званий приймач Манчарського 1924 року. Його оригінал не зберігся, а сучасна копія була зібрана згідно зі наявними описами. Із більш давніх радіоприймачів у Добчицях можна побачити той самий Detefon. Звісно, не бракує в колекції більш сучасних польських моделей. І парадоксально, що деякі зі східно-німецьких або радянських приймачів, які продавалися колись на ринках у Польщі, мали короткі хвилі. Тож попри те, що в країні діяли обмеження щодо діапазону хвиль, які можна було слухати, це не стосувалося згадуваних приймачів. Так, купуючи той же радянський пристрій, можна було слухати "Вільну Європу" з меншими перешкодами, аніж з переобладнаних польських радіоприймачів чи в інших країнах», — розповів Кшиштоф Саґан.
Серед інших цікавинок колекції пана Ришарда Дульського — прототип вежі Radmor 52, розроблений для Паризької виставки 1980 року. Цей комплект ніколи не випускався серійно, тож це один з близько п'ятдесяти виготовлених експериментальних зразків. Комплект складався з трьох елементів: FM-тюнера, попереднього підсилювача і підсилювача потужності. Одним з найважливіших експонатів виставки, який привертає увагу відвідувачів, є великий макет Трансатлантичного центру радіотелеграфічного мовлення в Бабицях. Йдеться про радіостанцію, збудовану поблизу Варшави невдовзі після Першої світової війни за патентом американської компанії RCA. Це була найбільша інвестиція того часу, а станція — однією з найбільших і найсучасніших у світі. Вона уможливила обмін інформацією через океан і вивела Польщу на передові позиції серед європейських держав, коли мова йшла про обробку телеграфного трафіку зі Сполученими Штатами Америки.
«Радіостанція не слугувала для надання радіопередач, але за допомогою радіохвиль можна було безпосередньо обмінюватися повідомленнями з різними країнами на далекі відстані. Зокрема, зі Сполученими Штатами Америки або Японією. Наприклад, вона слугувала для отримання інформації з нью-йоркської біржі, або інформаційних агентств, не кажучи вже про мільйони пересічних громадян, які до того часу змушені були дорого платити за кожне слово телеграми. Воно значно полегшило контакт з американською польською громадою. Дехто сьогодні називає цю станцію своєрідним інтернетом Другої Речі Посполитої. Під час Другої світової війни станцію німці окупували і використовували її для підтримки зв'язку зі своїми підводними човнами, які курсували Балтикою, чи іншим морем», — продовжує Кшиштоф Саґан.
Цікаво, що поблизу Нью-Йорка в Rocky Point компанії RCA також побудувала центральну станцію. Тож довжина цього радіомаршруту від Бабиць до Rocky Point становила майже 7000 кілометрів. Про процес створення макета радіостанції у Бабицях для виставки Radiowe ślady historii в Добчицях Кшиштофу Саґану для проєкту сам автор, колекціонер та інженер пан Ришард Дульський.
«Створення цієї моделі було великим випробуванням. Цей каркас я зазвичай називаю диваном, тому що він має розміри 2 на 1,5 метра. У ному на чотирьох 80-сантиметрових металевих ніжках розміщена дошка з надрукованою на тканині картою місцевості в масштабі 1:2000. Тобто 1 сантиметр на макеті означає 20 метрів в реальності. В цей макет вбудований весь пояс цієї радіостанції. Першою справою потрібно зробити вежі. Але з чого? Вся принадність цих щогл полягає в тому, що вони ажурні, адже це радіоекрани в оригіналі 126-метрової довжини. Саме в такому масштабуванні висота веж — приблизно 6 сантиметрів, тож починалося мереживо (дуже точна робота – ред). Кілька фахівців запропонували 3D-друк, але це легко сказати, та складніше зробити. Щоб отримати такий ніжний ажур потрібен був принтер, який дозує дуже маленькі порції цього матеріалу. А коли вже були готові 10 щогл, створення моделі станції стало більш реальним завданням. Спочатку макет мав бути дуже простим, але після встановлення веж сталася радикальна зміна концепції. Чи не найважливішою частиною всієї конструкції антени є сітка мідних дротів, прокладена під землею в щоглах. Антенні опори пофарбовані таким чином, що точно відображають фарбу оригінальних веж. Збереглася одна фотографія, на якій зображений такий спосіб малювання, і ці вежі антен, ці мініатюри зроблені абсолютно однаково за допомогою пензля і збільшувального скла».
На жаль до нашого часу радіостанція у Бабицях не збереглася, її підірвали в січні 1945 року, коли німецькі війська відступали від Польщі. Сьогодні від цього об'єкту практично не залишилося слідів, окрім незначних опорних споруд від колишніх веж, що подекуди стирчать із землі Бемовського лісу у Варшаві.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan