Новину про початок Другої світової війни в ефірі диктори Польського радіо у Варшаві оголосили зі студії на Зєльній, 25. В перші ж дні бомбардувань Варшави верхні поверхи будинку, де розміщувався мовник, постраждали від авіанападів, тож ефіри продовжували зі студій, які незадовго побудували під землею. Оборона столиці Польщі від німецьких загарбників тривала 20 днів (з 8 до 28 вересня). Не бажаючи примножувати кількість жертв серед цивільних, через брак води і їжі, а також через нестачу амуніції командування оборони Варшави, вирішило, що подальший опір столиці є безглуздим. Угоду про капітуляцію було підписано 28 вересня 1939 року о 13:00 у приміщенні заводу «Шкода» в Раковцях. З боку Польщі її підписав генерал Тадеуш Кутшеба, з німецького боку — генерал Йоганес Блясковітц. Після акту про капітуляцію військові та цивільні органи влади почали видавати відповідні розпорядження, накази та команди. Ось як про ті часи у своїй передачі 1979 року розповідав ведучий і один з перших дослідників історії Польського радіо Мацєй Юзеф Квятковський: «Таємний наказ штабу армії "Варшава" про передачу державного майна німецьким військам на пункті Польське радіо видає розпорядження. Державний протокол готує директор Едмунд Рудницький. З боку армійського командування на ці заходи делегований капітан Мар'ян Суський. Усі заходи мають бути завершені 29 вересня о 18:00. Директор Рудницький зібрав працівників радіостанції і оголосив їм, що, хоча Польське радіо не може продовжувати свою діяльність, воно все ще існує далі. З огляду на це, співробітники були тимчасово відсторонені від роботи і повинні були з'явитися на роботі, коли Польське радіо відновить свою діяльність. Сам він вирішив залишитися на радіостанції, оскільки хтось повинен передати її німцям. Він також просить, аби кілька людей залишилися з ним, хоча незрозуміло, як до них поставляться німці, адже працівники радіо не підпадають під умови військової капітуляції».
Радіостанція у Варшаві. Будівля на вулиці Зєльній, 25
Після підписання капітуляції раптово втратили роботу усі працівники Польського радіо, які залишалися на своїх посадах протягом вересня 1939 року. В архівах збереглися спогади про ці події багаторічної дикторки Йоанни Пораски, що були зафіксовані в 1972 році у передачі Боґуслава Чайковського.
«Коли ми вийшли з радіо на вулицю зі своїми пакунками і валізами, бо вже треба було залишити радіо, виявилося, що там стоїть купа людей. Це було о п'ятій чи шостій ранку. І вони всі повернулися до нас, плачучи і дякуючи. Це було дуже зворушливо. Таке не забувається. І вони кричали: "Дякуємо вам за все!". Ми сідали в якусь вантажівку, яку наші друзі знайшли, щоб відвезти додому тих, у кого вціліли будинки. Багато з нас, хто мав житло, приймали тих, у кого будинки були зруйновані. Це було дуже типово. Тоді всі чимдуж намагалися допомогти одне одному. Ця подяка слухачів була чимось настільки неймовірно дивовижним і зворушливим, що ми просто не могли більше нічого відповісти… у нас перехопило подих… Ми щось бурмотіли зі сльозами на очах, а потім поїхали і попрощалися з Варшавою», — згадувала дикторка Йоанна Пораска.
До вступу німців до штаб-квартири Польського радіо на Зєльній, 25 було вкрай важливо приховати від них записи виступів, які у вересні 1939 року виголошували по радіо президент Стефан Стажинський та підполковник Вацлав Ліпінський. Директор Польського радіо Едмунд Рудницький наказав знищити всі штатні розписи і тексти програм, аби вони не потрапили до рук німців. На радіостанції відбувся відбір матеріалів і документів. Ось як згадував це працівник радіостанції Ян Маковєцький, який залишався на радіостанції до приходу німецьких солдатів.
«Платівки з промовами Стажинського Рудницький завіз йому особисто до ратуші. Стажинський подякував, але доручив приховати їх самим працівникам радіо. Цей наказ Рудницький виконав у глибокій таємниці навіть від працівників радіо. Полковник Ліпінський забрав свої записи, а також полковника Умястовського, щоб особисто їх сховати. Навіть інженер Пілєцький, який записував ці платівки, не знав точно, що з ними сталося. Рудницький повідомив, що записи були передані армії, і цієї версії Пілєцький міг дотримуватися з чистим сумлінням. Це був перший крок до змови, хоча він і не був повністю усвідомлений», — згадував Ян Маковєцький в передачі Мацєя Юзефа Квятковського у 1979 році.
30 вересня німці приходять до Польського радіо на Зєльній і видають наказ скласти список працівників радіостанції із зазначенням їхніх функцій та адрес. Вони також повідомляють, що все, що знаходиться в приміщенні, стає законною німецькою власністю. Про інвентаризацію та порятунок радіообладнання в 1939 згадувала тодішня працівниця Польського радіо, професорка Марія Жебровська в передачі Боґуслава Чайковського у 1972 році.
«Німці наказали нам зробити інвентаризацію Польського радіо: всіх речей, всіх апаратів, книг і так далі. Тож Рудницький зібрав нас усіх і сказав: "Чудово, ми робимо інвентаризацію, однак, все найцінніше негайно будемо вивозити й ховати". І я пам'ятаю, що, серед іншого, ми з кількома полоненими ходили по бібліотеці. Те, що було цінніше, ми тоді вивезли. Пам'ятаю, що Богдєвич вивезла і сховала цілу енциклопедію Британії. Це було досить марно, тому що її потім не знайшли. Але з різних апаратів, я маю на увазі технічні речі, здавалося, що в той період під виглядом інвентаризації ховали багато чого. Звичайно, не можна було сховати усе, ми мусили щось їм віддавати. Але те, що можна було, винести, ми ховали в приватних будинках. І це забрало у нас багато часу. До речі, результати цієї інвентаризації німці потім взагалі не перевіряли. Пізніше прийшла цивільна влада, тому ми мали справу з армією, і ми пішли» — згадувала Марія Жебровська.
Надії працівників на відновлення діяльності Польського радіо під час окупації швидко розвіялися. Незабаром колишнім співробітникам заборонили заходити на радіостанцію. Швидко з'ясовується, що німці грабують майно Польського радіо та вивозять його до Райху. «Вони знищують музичні бібліотеки, записи на платівках та архівні тексти трансляцій. І це є атакою на польську культурну власність, спланованою і систематичною. Це супроводжується погрозами, що за зберігання радіоматеріалів каратимуть, як за мародерство під час війни, тобто смертю. Неодноразово лунають нав'язливі запитання про записи Стажинського. Це посилює інтерес до деяких працівників радіо, особливо до інженера Пілєцького, який записував ці промови», — зі спогадів Мацєя Юзефа Квятковського.
До слова, врятовані платівки Польського радіо були внесені до спадщини ЮНЕСКО. Будинок на вулиці Зєльній, 25 був очевидною німецькою мішенню. Окупант планував його повну ліквідацію. Разом з капітуляцією для працівників Польського радіо настав сумний час прощання зі слухачами, який можна було почути в радіоефірі 30 вересня.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan