Повоєнні проєкти будинків Польського радіо. Ефір 26 вересня 2023 року

Рубрика, присвячена історії Польського радіо

Чоловік на даху адмінбудівлі на вул. 6 Серпня (ul. Nowowiejska). На задньому плані будівля фізико-хімічного факультету на вул. Koszykowa 75. і вдалині праворуч кам'яниці на вул. Noakowskiego 18 і 20.

Narodowe Archiwum Cyfrowe

Після окупації Польщі німецькою армією всі чинні радіостанції, які не були до цього підірвані за наказом вищого керівництва Польського радіо у Варшаві, зайняли німці. Відтак працівників було звільнено й частина з них пішла у підпілля, й на додаток цивільне населення під загрозою смертної кари мало здати окупантам всі персональні радіоприймачі. Першим містом, де на визволених територіях Польське радіо публічно відновило своє мовлення, був Люблін. Сталося це в серпня 1944-го. З середини січня наступного року вже можна було починати відкривати осередки Польського радіо й в інших містах звільненої Польщі. Надалі з'явився радіовузол на Снєжній у Варшаві, бюро радіостанції в районі варшавської Праґи, на Тарґовій, 63, а згодом столичний мовник переїхав до палацу Четвертинських на Уяздовському проспекті, який тоді мав ім'я Сталіна. Там  наприкінці літа 45-го було відкрито «Центральну студію» Польського радіо. Повоєнна реальність за нової влади передбачала зовсім новий тип радіокомунікації — радіомережі, радіоточки. Все це можна детально пригадати у подкастах на сторінці Польського радіо для України, в рубриці Польська мова без кордонів. Не відновили у повоєнний час проєкт Телерадіоцентру в районі площі Люблінської унії, створеного архітектором Богданом Пнєвським у 1938 році. Однак плани повоєнної відбудови Польського радіо розроблялися ще під час окупації, у 1942 році, групою польських радіоінженерів, що перебували в еміграції у Великій Британії. Серед них, зокрема  Фридерик Шоен, а також Кшиштоф Ейдзятович, який до війни завідував студіями Польського радіо. Разом вони вирішили підготувати новий проєкт будівлі, яку мали звести після завершення війни. 

«Інженер Фридерик Шоен зауважив, що проєкт Пнєвського не зовсім відповідає потребам радіостанції. У жодному разі він не критикував його, а, скоріше, звертав увагу на невідповідний порядок організації процесу службами радіо, які не розробили всі необхідні технічні вказівки перш ніж звертатися до архітектора, аби всі потреби радіо були ним враховані. Можливо, саме з цим і було пов'язано рішення підготувати новий проєкт будівлі, а не відбудовувати те, що вже було заплановано до війни. Ще одним аргументом на користь нової розробки було місце розташування радіо за проєктом Пнєвського — біля Площі Люблінської Унії. Хоч воно і було дуже престижним, однак, для радіо було важливіше мати надійний зв'язок між будівлею бюро та радіопередавальною станцією у Рашині. Тож, коли проєктували нову будівлю, враховували траєкторію прямої траси від центру Варшави до Рашина. Хоча і не було вказано конкретної земельної ділянки, а лише зазначено, що вона має бути рівною і розміром 200 на 380 метрів», — розповів Кшиштоф Саґан.

Такими вказівками керувалися польські радіоінженери та архітектори в еміграції. І це була так звана Польська архітектурна школа в Ліверпулі. А серед її членів — і Болєслав Шмідт, який був автором однієї із повоєнних будівель для Польського радіо. Разом вони підготували радіотелевізійний комплекс на шість блоків. Варто визнати, що певна структурна схожість з проєктом Пнєвського, все ж спостерігалася. Загалом у новому плані один блок призначався для радіостудій. Інший — для телебачення і мав завершуватися окремою антенною вежею. Третій був редакційно-адміністративним. Четвертий — технічний і господарчий. В п’ятому мала розміститися електростанція з генераторами, які забезпечували б роботу радіо у випадок різних непередбачуваних ситуацій. Шостий блок передбачав житлові приміщення для працівників радіо.

«У новому блоці мали розміститися сім музичних студій, одна з них — навіть призначалася цілковито для передач релігійного характеру, наприклад, для запису релігійних пісень. Щодо найбільшої музичної студії, то також була певна схожість з проєктом Пнєвського, вона теж мала вмістити оркестр і хор щонайменше на 100 учасників кожен, а також півтисячі глядачів. На додачу до цього було дев'ять студій для створення радіоп’єс і літературних програм, серед яких одна була спеціально передбачена для дітей. Попри те, що цей проєкт був відчутно близьким для подальшої реалізації й навіть було виготовлено і презентовано восени 1944-го макет всього комплексу, політична ситуація в Польщі після завершення війни не дозволила його реалізувати», — зауважив Кшиштоф Саґан.

У лютому 1945 року Польське радіо зайняло перший поверх кам'яниці на Тарґовій, 63. Місце було обрано невипадково, адже з відходом німців на захід від Варшави, ця вулиця стала центром життя міста, яке відроджувалося. Після остаточного визволення столиці радіо почало пошуки відповідного місця для мовника на лівому березі Вісли. Було обрано прибутковий будинок на вулиці Маршалковській, де до війни знаходився кінотеатр «Імперіал».

«У газеті Życie Warszawy навіть вийшла стаття про те, що радіо там вже облаштовують. Однак цього так і не вдалося завершити, і на місці колишнього кінотеатру відкрили перший у післявоєнній Варшаві кінотеатр "Полонія", а радіо мусило продовжувати шукати своє місце. Тож у 45-му році зупинилися на палаці Четвертинських на проспекті Сталіна, і на жаль, такою була його назва аж до 1956 року. Але і це місце не забезпечувало повних потреб радіостанції. Бо ж дирекція програм, наприклад, знаходилася у приміщенні багатоквартирного будинку на вул. Кошикової, 8, неподалік від площі на Роздрожжу. Генеральна дирекція й адміністрація — на вулиці Ноаковського, 18 і 20, що неподалік від Варшавської політехніки. Тобто все це було не в одному місці, а розкидано по всьому місту. Варто також згадати, що радіо брало участь у відбудові Варшави, і, наприклад, мовнику було вказано на земельну ділянку, по сусідству, на вулиці Ноаковського, 22, на якій воно повинно було, могло, побудувати будинок», — підсумував Кшиштоф Саґан.

Замислювалося, що на цьому місці розміщуватиметься соціальний центр для працівників Польського радіо, з бібліотекою і читальним залом, їдальнею, з власними кіно- і театральною залою, медичним блоком, дитячим садочком і навіть, як йшлося в одній із газетних публікацій того часу, з солярієм. Малася на увазі кімната для відпочинку, де працівники приймали би сонячні ванни, які сприяли зміцненню здоров'я. Але чи був цей проєкт  реалізований насправді, сказати  поки важко. Адже ствердних матеріалів у пресі, або спогадах працівників радіо, немає. Натомість у рамках залучення радіо до повоєнної реконструкції столиці дійсно були зведені житлові будинки для працівників на проспекті Вашинґтона, вул. Фалата, Нарбута, Вільчої і Дольній,  а також вілли на вул. Рацлавицькій та вул. Віти Ствоша. Але це не розв'язувало питання щодо створення комплексного Будинку радіо. І для проєкту його будівництва було обрано ділянку на вулиці Міслєвєцькій.

Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл

Христина Срібняк, Krzysztof Sagan