З 16 по 20 листопада у Варшаві відбуватиметься 17-ий Міжнародний фестиваль мистецтва розповіді. Цього року провідною темою цієї події будуть СПІВЦІ І ЇХНІ РОЗПОВІДІ. Міжнародний фестиваль мистецтва розповіді — це культурна подія Варшави, що відбувається безперервно впродовж 17 років. На фестиваль приїжджають митці зі всього світу, які практикують мистецтво усної розповіді історій, поєднуючи живе слово з музикою, літературою, театром та візуальним мистецтвом.
«Співці та їхні розповіді» — назва цьогорічного фестивалю посилається на відому книжку Альберта Лорда «Співець і його розповідь», а особливо на вислів: «Наш оральний поет — це творець. Наш співочий пісняр розповіді є творцем оповіді. Пісняр, виконавець, творець і поет — це одне — у різних аспектах, але у той самий час». У пошуках епічної творчості, яка розуміється таким чином, ми йдемо різними шляхами та мостами, пов’язуючи традицію з сучасною художньою практикою. Чи пісняр/піснярка сьогодні все ще є творцем живої історії?, — пишуть організатори події, на яку запрошує координаторка Беата Франковська.
— Сама тема співців і їхніх розповідей до нас прийшла вже значно раніше. Це було ще до війни Росії проти України. Ми знали про те, що цього року увесь фестиваль ми хочемо, в будь-якому разі, його головну тему, присвятити постатям співців і їхніх розповідей. Таким чином, ми посилаємось на таку досить відому книжку про усну літературу і усну традицію Альберта Лорда «Співець і його розповідь». Пісняр, тобто хтось, хто не є відтворювачем у цьому давньому розумінні, а творцем пісень — пісні, що є розповіддю, яка стається на очах і на слуху публіки. І таким чином ми посилаємось на таку дуже важливу роль оповідачів, у тому числі співців, особливо у нелегкий час, наприклад, як зараз, у час війни. Думаю, що зараз нас це особливо стосується, наскільки важливою для нас є роль осіб — митців, творців, які використовують живе слово. Це може бути музичне слово — так, як співці, які в Україні співають епічні пісні, і це давні пісні. Але, розповідаючи давні історії, вони посилаються на сучасність. І тому, під час цього фестивалю, окрім співців і традиційних оповідачів, також будуть поетки. Галина Крук — поетка зі Львова і Анета Камінська, яка дуже багато перекладає українських поетів і поеток, не лише від початку війни, але вже дуже-дуже довго. Також сама вона у цю воєнну реальність відповідає поетичним словом.
Беата Франковська каже, що, думаючи про фестиваль у час війни, коли важко мати будь-який вплив на реальність, коли немає слів висловити все те, що думаєш, для них дуже важливою була присутність митців, які можуть різним чином знайти ці слова і їх висловити.
— Я лише додам, що також й інші митці, не лише з України, якимось чином рефлексують над цією реальністю, будуть у нас. До нас приїде оповідач з дуже далеких сторін — з Буркіна Фасо. Це один із найбільших оповідачів Західної Африки. Він має дуже складне прізвище і його важко вимовити, але він має таку абревіатуру КаПеЖе, яку використовує у своїй творчій діяльності. Він приїде з двома перформенсами. Одна із цих розповідей спеціально підготовлена для нашого фестивалю. І це є реакція на війну, яка тут нас також стосується, яка точиться в Україні. І це розповідь, яка, з одного боку, сягає міфу і його потужної сили, а з іншого боку — ця історія трактує певну історичну реальність, це реальність зміни, коли люд став навпроти диктатора і його подолав. Тому, мені здається, що різні митці цей мотив війни і ролі оповідача, співця у настільки складній реальності війни, — це провідна тема під час цього фестивалю. Наприклад, у нас також будуть митці з Данії. Вони приїдуть із англосаксонським героїчним епосом «Беовульф», який тут нам точно відомий з назви, але мало хто знає, про що ця історія. Це вже радше така пам’ятка. Він написаний давньою мовою. Але це сучасні митці — перформери і вони зробили з цього своєрідний «театр розповіді», де порушують одну проблему, пов’язану з війною, і про це вони розповідають дуже сучасною мовою. Також і через мову тіла, жестів, через гру на різних інструментах, але цими інструментами є предмети щоденного вжитку. І вони дуже хочуть створити під час своєї вистави ситуацію спільноти: щоб люди сиділи у колі, так, щоб всі глядачі були учасниками цієї ситуації. Це дуже важливо для оповідача.
Роллю оповідача є те, що він передає якусь історію. Він є її свідком, є своєрідним передавачем, це свого роду медіа, де історія — найважливіша. Тож Фестиваль мистецтва оповіді є не тільки про «переказування історій», але також і про мистецтво свідомого слухання.
— Я б хотіла навести тут таку давню фігуру з арабської культури, з книги «1000 і одна ніч». Ми всі знаємо про королеву усіх оповідачів і королеву оповіді Шахерезаду. Але ми забуваємо, що не було би Шахерезади без Дуніазади. Вона була сестрою Шахерезади. Це була та, що мала здатність слухати і приймати історію. Це завдяки їй король Шахріар навчався тому, що означає слухати розповідь. Жіхардавіш — наш улюблений оповідач з Лівану — завжди говорить про трикутник, який створюється під час створення історії. Це — любовний трикутник, який відбувається між оповідачем, слухачем чи слухачами та історією, що є у центрі.
На 17-ий Міжнародний фестиваль мистецтва розповіді запрошувала Беата Франковська. До речі, організатори для наших слухачів також підготували декілька квитків, особливо на українську частину програми. Якщо б хотіли прийти на фестивальні події, то пишіть на нашу електронну адресу ua@polskieradio.pl.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль