З початком повномасштабної війни Росії проти України постало нагальне питання, що слід змінити в українській дипломатії, аби мати можливість ефективно протистояти кремлівському імперському зовнішньополітичному курсу, пропаганді та дезінформації, яка є важливим доповненням прямої військової агресії Москви. Однією з таких відповідей стала публічна дипломатія.
Який вигляд має українська публічна дипломатія сьогодні і які завдання вона виконує? Про це говорила у своєму виступі професорка Ірина Матяш на ІІІ Конгресі дослідників історії Литви, Польщі, України і Білорусі, який пройшов на днях у Варшаві.
Професорка — провідний український фахівець у цій сфері. Ірина Матяш є викладачкою Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету та головою правління Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин. До Вашої уваги фрагменти з її виступу.
Отож, дослідниця зазначає, що інструменти публічної дипломатії фактично існують від її заснування у середині ХІХ століття і що публічна дипломатія як форма комунікації громадськості з громадськістю в інших країнах, впливу громадськості на дії своєї власної держави й іноземної держави, зародилася в Америці.
Тим часом в умовах війни з Росією Україна звернулася до традиційних інструментів публічної дипломатії, які сьогодні діють, але набувають нового змісту. І в Україні з'явилося поняття військової, воєнної дипломатії. Її автором є міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, який виголосив сім принципів військової дипломатії. Професор Матяш наголошує, що одне з найважливіших з них — це поняття тотальної дипломатії:
«Вже не працює тільки держава. Ми працюємо всі разом. Кожен з нас є дипломатом. Кожен з нас впливає на дії держави і допомагає усвідомити тій державі, як вона має реагувати на взаємодію з Україною, ми чуємо про те, що хтось втомився. Ми чуємо про те, що українці непотрібні в Польщі. Ми чуємо про те, що їх забагато в Німеччині. Дії російської пропаганди так само активізувалися. І це поняття тотальної дипломатії вимагають дій, коли всі розмовляють з усіма».
Ірина Матяш, яка сама є почесною амбасадоркою у сфері науково-освітньої дипломатії, звертає увагу, що члени Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, яке вона очолює, після 24 лютого 2022 року беруть активну участь у протидії російським наративам як міжнародні експерти:
«Наші учасники, члени правління нашого товариства, теж були і перебувають на фронті. Ігор Володимирович Жалоба, заступник голови Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, від перших днів на війні. У цьому році він звільнений в запас як такий, що досяг граничного віку. Але Ігор Володимирович перебуває на передовій вже як експерт. Як волонтер він багато їздить по світу і саме як представник науково-експертної дипломатії розповідає цьому втомленому світу про те, що відбувається».
Професорка Матяш звертає увагу, що після 24 лютого 2022 року змінилася засаднича роль наукових конгресів та конференцій, на яких виринає тематика війни, обговорюють питання війни і озвучують проблеми, які часом неусвідомлені, але після їх аналізу є результат. Адже переосмислення цих проблем — це вплив на суспільство, науковців та державу:
«У Кракові в 2022 році було відновлено велике зібрання архівістів, і вперше була поставлена проблема збереження архівів. Надзвичайно багато країн долучилися до рятування архівів, до надання пакувальних матеріалів, різних сейфів для збереження, пристроїв для збереження документів. Ніколи раніше не порушувалася ця тематика. Відповідно, починається тема, яку не можна замовчувати. Це пріоритет воєнної публічної дипломатії — не замовчування, не мовчання. Так само є серед конференцій, які не мовчать, і озвучують, і запрошують до дискусії.
Це проблематика конференції, яка щорічно проводиться Центром досліджень Східної Європи студіями Європи у Варшавському університеті, де завжди є аспект чи панель публічної дипломатії».
Ірина Матяш теж розповіла про один важливий проєкт — «Жінки в дипломатії», який реалізує Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин у співпраці з МЗС України, що є потужним інструментом публічної дипломатії:
«Сам проєкт почався у 2019 році, але війна диктує нові вимоги. Що змінити, як обмінятися досвідом, обмінятися досвідом через публікацію цих книг? Перша книга вийшла минулого року. В цьому році вийшла друга книга, і ми беремо три аспекти: історичні постаті, жінки, чинні дипломати і дружини дипломатів.
Дружини дипломатів — другий номер посольства, фактично, беруть на себе важливе завдання реалізації заходів публічної дипломатії. Не секрет, що в багатьох посольствах, фактично, три–чотири особи може бути, і тоді дружина посла виконує надзвичайно важливі функції. Відповідно, вони отримали майданчик обміну досвідом».
Як зазначає експертка, з'ясувалося, що сто років тому і сьогодні знову ті самі складні умови, той самий ворог і та сама загроза — Москва:
«Жінки, дружини дипломатів, намагалися розповісти, яка є Україна, що то за вишиванка, який є рушник. І везли на Паризьку мирну конференцію, куди ми не були допущені, українські книжки, щоб показати, що Україна існує, що Україна — це не Росія, що Україна має свою історію, свою культуру, на яку так не хоче дати дозвіл на існування сам Путін.
Ми проводили під час війни онлайн заходи жінок дипломатії. І, дякуючи пану директору Яну Маліцькому (керівник Центру досліджень Східної Європи — ред.), ми вперше зібралися на конференцію "Жінки в дипломатії: виклик чи місія?". І це вже стало лого нашого напрямку діяльності. У Варшавському університеті за участі усіх жінок-послів, які перебувають у Польщі, за участі наших жінок у дипломатії і, відповідно, дружин дипломатів. Ця конференція продовжилася далі у Бидгощі і переросла у постійну конференцію за участі жінок-дипломатів і дружин дипломатів».
Професорка Матяш у своєму виступі також розповіла про маркування місць пам’яті, яке набрало широкого розмаху і розголосу, що є особливо дошкульним ударом для російської дипломатії:
«Це була тотальна ініціатива дипломатії у співпраці з громадськістю. Вулиці навпроти російських посольств називалися саме українськими назвами: Героїв Маріуполя, Українська.
Теж дуже важлива ініціатива — це маркування будинків, де колись працювали наші посольства. Продовжується зараз. Я думаю, що в жовтні вже буде виготовлена табличка. Ми зможемо говорити вже про існування меморіальної дошки на будинку, де розташовувалося в Тарнові Міністерство закордонних справ УНР.
Перша була табличка у Будапешті. Ми не очікували, що вийде, але, на диво, погодилася влада Будапешта, бо той будинок не був пам'яткою архітектури. І, відповідно, дістали ми згоду і першу табличку ми там повісили».
На закінчення свого виступу про завдання української дипломатії і виклики української публічної дипломатії в умовах російської агресії Ірина Матяш згадала про унікальний проєкт, який обійшов увесь світ і є вкрай важливим сьогодні та буде не менш важливим після закінчення війни в Україні. Це віртуальна виставка «Війна впритул» — «War Up Close»:
«Це 3D-проєкт, знятий безпосередньо з місць руйнувань, який планується далі передати після завершення війни як доказ злочинів Росії. Пишаюся, що це робить мій син. Закликаю переглянути сайт. Він дуже промовистий. Він об'їхав уже весь світ. Ну, ще байдужих не було. Ми бачимо тут дуже багато фотографій. Росія — ворог, Росія руйнує. Але публічна дипломатія під час війни — надзвичайно дієва сила».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник