Війна дедалі виразніше демонструє різницю між двома підходами до ведення бойових дій. У той час, коли Росія продовжує атакувати житлові будинки, цивільну інфраструктуру, лікарні, церкви та об'єкти культури, Україна нарощує так звані «дронові санкції» — системні удари по об'єктах, які безпосередньо забезпечують функціонування російської воєнної машини.
У ніч на 18 червня українські безпілотники знову дісталися Московського регіону. Російська влада традиційно повідомляє про збиття дронів, однак сам факт регулярних атак на тилові райони Росії демонструє: війна, яку Кремль приніс в Україну, дедалі частіше повертається до її джерела. При цьому ціллю українських ударів стають нафтопереробні заводи, склади пального, військові підприємства та логістичні вузли — тобто об'єкти, що забезпечують армію агресора паливом, ресурсами та грошима для продовження війни.
Паралельно змінюється і безпекова архітектура нашого регіону. Польща отримала перші винищувачі п'ятого покоління F-35 — літаки, які мають стати основою польської авіації на десятиліття вперед.
Про ефективність українських «дронових санкцій», їхній вплив на російський військово-промисловий комплекс, а також про нові виклики та можливості для безпеки східного флангу НАТО я поговорив із майором запасу, льотчиком, військовим експертом та публіцистом Міхалом Фішером.
Українські безпілотники вкотре продемонстрували здатність долати одну з найпотужніших систем протиповітряної оборони у світі та досягати цілей у самому серці Росії. Міхал Фішер поділився своїми враженнями від «українських дронових санкцій»:
«Це, скажу відверто, ідеальна відповідь, яка справила на мене велике враження. Тому що Москва — це, мабуть, найбільш захищене місто у світі, принаймні якщо дивитися на це на папері. Там розгорнута ціла армія протиповітряної оборони з кількома дивізіями зенітно-ракетних комплексів С-300 та С-400 «Тріумф», які російська пропаганда мало не представляла як восьме диво світу. Навколо міста розміщено безліч комплексів «Панцир», часто встановлених на дахах висотних будівель або на спеціально зведених вежах. Також працюють мобільні групи з кулеметами, призначеними для боротьби з безпілотниками. І попри все це дрони спокійно долітають до самої Москви. Їх не перехоплюють по дорозі винищувачі. Часом навіть зенітні ракети пролітають повз цілі, що було добре видно на оприлюднених кадрах. Одна така ракета влучає у житловий будинок, інша — у нафтопереробний завод, який мала захищати, тим самим лише збільшуючи масштаби завданих збитків. Йдеться про нафтопереробний завод у Капотні, який отримав дуже серйозні пошкодження. А на завершення російське телебачення повідомляє, що нібито горить склад із вугіллям. Ефективність цих дронів, тактика їх застосування — масована атака великим роєм, який фактично призвів до насичення та перевантаження російської системи протиповітряної оборони, — справді вражає. Російська ППО просто не змогла впоратися з такою кількістю цілей, що одночасно атакували Москву. Це була справді дуже показова й надзвичайно успішна операція».
14:44 00655615.mp3 Крим як пастка, а Москва більше не фортеця: як українські «дронові санкції» руйнують російські міфи
Попри демонстративну впевненість Кремля, регулярні удари по об'єктах у глибині Росії створюють не лише військові, а й політичні проблеми для російського керівництва. Це чергове приниження для самовпевненості Путіна. На думку експерта, найбільша загроза для російського диктатора може походити не з вулиці, а зсередини самої російської владної системи:
«Найбільшою загрозою для Путіна є те, що його кремлівські соратники рано чи пізно почнуть підбивати підсумки того, чого він досяг за роки свого правління. Адже фактично він керує Росією вже 26 років. І що він за цей час здобув? Захопив Крим, який зрештою виявився малокорисною пасткою. Причому як для Чорноморського флоту, який був змушений перебазуватися звідти до Новоросійська, так і для самих мешканців півострова, які нині стикаються з проблемами навіть із забезпеченням паливом. Росія має сухопутне сполучення між Кримом і своєю територією, але й воно виявилося вразливим. Вантажі, які перевозять цим маршрутом, зазнають настільки значних втрат через українські удари, що російські водії вимагають до 100 тисяч рублів лише за один рейс, оскільки бояться їхати дорогою з Ростова-на-Дону через Мелітополь у напрямку Криму. Тож і це досягнення сьогодні виглядає доволі сумнівним. Крім того, Росія втратила свої позиції в Сирії, погіршила вплив на Вірменію, практично вичерпала значну частину військової техніки, яка залишилася їй у спадок від Радянського Союзу, втратила величезну кількість людей, а стратегічних результатів так і не досягла. І в певний момент навіть мешканці Москви змушені спостерігати, як зазнають руйнувань важливі об'єкти критичної інфраструктури. Це викликає шок, обурення, породжує чутки та стає додатковим аргументом для тих груп усередині російської влади, які незадоволені нинішнім курсом Кремля. Тому що з думкою пересічних громадян російська верхівка особливо не рахується. Населення саме по собі навряд чи здатне змінити ситуацію. Натомість вплинути можуть внутрішні кремлівські групи, насамперед представники силових структур. І якщо колись у Росії відбудеться зміна влади або серйозна внутрішня трансформація, тоді може з'явитися можливість для більш рішучих дій з боку європейських держав. Зокрема, для розміщення на території України військових контингентів країн-партнерів, які могли б допомогти остаточно стримати російську агресію та створити надійний бар'єр проти її повторення в майбутньому».
Українські дронові удари по Москві вкотре поставили під сумнів ефективність російської системи протиповітряної оборони, яку роками вважали однією з найпотужніших у світі. На цьому тлі особливої ваги набуває поява в Польщі перших винищувачів F-35 — літаків, створених саме для дій у середовищі, насиченому сучасними засобами ППО. На думку експерта та пілота Міхала Фішера, досвід останніх атак на російську столицю дозволяє по-новому оцінити можливості цих машин у потенційному протистоянні з російськими системами протиповітряної оборони:
«Це гігантська зміна. Польща вже двадцять років використовує американські винищувачі F-16 — фактично з 2006 року. І ось через два десятиліття ми отримуємо наступне покоління бойової авіації. Цей літак має дві принципові характеристики, які для нас є надзвичайно цінними. Перша — це знижена помітність для радарів. Відверто кажучи, тривалий час я ставився до цього досить скептично. Я не був певний, що в умовах настільки насиченої системи протиповітряної та протиракетної оборони ці технології будуть достатньо ефективними, щоб літак міг відносно безкарно діяти над територією, захищеною російськими зонами обмеження доступу — з численними комплексами «Панцир», «Бук», С-400 та іншими системами. Але сьогоднішня атака дронів на Москву багато мені показала. Ми бачили, як зенітні ракети пролітали повз свої цілі, як безпілотники без особливих перешкод дісталися самої Москви та масовано вразили низку важливих об'єктів. І це навело мене на один висновок: дрон має дуже малу радіолокаційну помітність — так само, як і F-35. Якщо безпілотники змогли настільки легко прорватися до своїх цілей, то це означає, що й F-35 має дуже великі шанси успішно діяти проти виявлених російських засобів протиповітряної оборони. Його завданням могло б бути знищення або придушення цих систем і створення своєрідного пролому в російській ППО. А вже через цей пролом могли б діяти класичні літаки, такі як F-16, завдаючи ударів по важливих об'єктах — насамперед по логістиці, системах управління та інших ключових елементах військової інфраструктури. Саме тому ця характеристика — знижена помітність для радарів — сьогодні викликає в мене значно більший оптимізм, ніж раніше. Це перша важлива перевага F-35».
Окрім малопомітності для радарів, експерт звертає увагу ще на одну ключову перевагу F-35. Йдеться не лише про бойовий літак, а фактично про високотехнологічний центр збору, аналізу та передачі інформації, здатний формувати повну картину поля бою в режимі реального часу, продовжує колишній пілот:
«Друга надзвичайно важлива річ полягає в тому, що F-35 оснащений унікальними системами розвідки та спостереження. Літак має сучасний радар з активною фазованою антенною решіткою (AESA), який забезпечує дуже високі можливості виявлення цілей. Крім того, він обладнаний комплексом радіоелектронної боротьби та системою радіотехнічної розвідки, а також цілим набором телевізійних і тепловізійних камер, здатних виявляти різноманітні об'єкти на значній відстані. Але найважливіше полягає в іншому. Потужний бортовий комп'ютер F-35 здатний об'єднувати інформацію, отриману з усіх цих джерел. Він поєднує зображення з камер, дані радара та інформацію про електромагнітне випромінювання в єдину систему аналізу. Завдяки цьому літак може не лише виявити об'єкт, а й визначити його місцеположення, класифікувати та ідентифікувати, зрозуміти, що саме перед ним знаходиться. Після цього ціль автоматично відображається на тактичній карті відповідним символом разом з іншими елементами бойової обстановки. Фактично F-35 формує цілісну картину розташування військ противника, важливих об'єктів та інших цілей, використовуючи всі свої засоби спостереження й можливість об'єднувати дані з різних джерел в одне інформаційне поле. Це можна порівняти з людиною, яка одночасно бачить, чує і відчуває запахи. Отримуючи інформацію від усіх органів чуття, вона одразу розуміє, з чим має справу. Так само працює і F-35. Умовно кажучи, цей літак має власні очі, вуха і ніс. Поєднуючи всі ці можливості, він створює надзвичайно точну картину бойової ситуації. Більше того, ця інформація передається в режимі реального часу на різні командні пункти на землі. Командир сухопутних військ, дивлячись на таку карту, фактично бачить противника як на долоні — розуміє, де розташовані його сили, які об'єкти є ключовими та куди доцільно спрямовувати вогневі засоби для їхнього ураження. Саме тому F-35 іноді називають своєрідним повітряним командним пунктом. Насправді ж це насамперед джерело надзвичайно цінної, вже обробленої та проаналізованої інформації, яка потім використовується в системах управління сухопутних військ, авіації та інших видів збройних сил».
Отже, саме ці дві характеристики — малопомітність та унікальні можливості збору й обробки інформації — Міхал Фішер вважає головними перевагами F-35.
Одним із питань, яке останнім часом активно обговорюється у польсько-українських відносинах, залишається можливе передання Україні решти польських винищувачів МіГ-29. Попри те, що Польща вже передала частину цих літаків і поступово замінює радянську техніку на сучасні F-35 та інші західні машини, переговори щодо наступних поставок наразі просуваються непросто. У Варшаві дедалі частіше наголошують, що питання МіГ-29 варто розглядати в ширшому контексті військово-технологічної співпраці. Насамперед ідеться про українські безпілотні технології, які за роки повномасштабної війни пройшли перевірку реальним боєм і сьогодні викликають значний інтерес у польської оборонної промисловості та військових. Саме тому серед експертів дедалі частіше лунають думки, що компроміс може бути знайдений у форматі взаємного партнерства: Україна отримує необхідні літаки, а Польща — доступ до цінних технологій, спільних проєктів та виробництва безпілотних систем. Втім, для цього обом сторонам необхідно знайти спільну мову та узгодити умови такої співпраці, говорить Міхал Фішер:
«Загалом Польща дуже зацікавлена в українських технологіях, тому що саме в Україні на основі реального бойового досвіду були розроблені надзвичайно ефективні рішення у сфері безпілотних систем. Йдеться про весь спектр технологій — від невеликих FPV-дронів до великих ударних безпілотників далекого радіуса дії. Також це стосується систем перехоплення та спеціалізованих дронів-перехоплювачів, призначених для знищення ворожих безпілотників відносно дешевими засобами. Саме тому Польща виявляє дуже великий інтерес до українських розробок у цій сфері. На мою думку, переговори щодо цього питання були проведені не зовсім вдало з обох сторін. Я покладаю частину відповідальності і на польську, і на українську сторону. У подібних ситуаціях потрібно шукати компроміс і зустрічатися десь посередині. Хтось має поступитися в одному питанні, інша сторона — в іншому. Але головне — це вести діалог, обговорювати аргументи та шукати взаємовигідне рішення. Тоді цілком можливо, що й МіГ-29 можуть стати частиною ширшого пакета домовленостей. Наприклад, в обмін на передачу певних технологій, ліцензій або налагодження спільного виробництва безпілотників у Польщі. До речі, така співпраця була б цінною і для України, адже розширення виробничих можливостей та залучення польських підприємств могло б посилити український оборонний потенціал. Тому, як на мене, питання полягає насамперед у готовності сторін сісти за стіл переговорів. Не варто ображатися одне на одного чи займати позицію «не хочете — то й не треба». Такий підхід не веде до результату. У підсумку від відсутності домовленостей програють усі — і Польща, і Україна. Саме тому потрібно шукати спільні рішення, а не загострювати суперечки».
Тарас Андрухович