Останніми днями навколо систем Patriot з'явилося чимало нової інформації, яка може мати важливе значення як для України, так і для Польщі. Варшава веде переговори зі Сполученими Штатами щодо можливості запуску виробництва ракет Patriot у Польщі, тоді як Україна дедалі частіше заявляє про критичний дефіцит ракет-перехоплювачів для захисту від російських балістичних ударів.
Водночас у Польщі триває дискусія щодо можливості передачі Україні додаткових ракет Patriot і того, як поєднати підтримку Києва із забезпеченням власної безпеки. Після останніх інцидентів поблизу польсько-українського кордону дедалі частіше лунають і питання щодо безпеки польського повітряного простору та ризику нових російських гібридних провокацій.
Польща прагне стати не лише одним із найбільших покупців американського озброєння, а й ключовим центром його виробництва та сервісного обслуговування. За словами професора Валенти Балюка, експерта з міжнародної безпеки Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, перспективи локалізації виробництва ракет Patriot у Польщі потрібно розглядати насамперед через призму геополітичних інтересів США у Центрально-Східній Європі. Попри поступове зміщення американської уваги до Індо-Тихоокеанського регіону, Вашингтон і надалі розглядатиме цей регіон як важливий елемент своєї безпекової політики.
Валенти Балюк наголошує, що Польща вже сьогодні витрачає близько 5% ВВП на оборону та закуповує у США значні обсяги сучасного озброєння, зокрема винищувачі F-16 і F-35, системи Patriot та ракети до них. Саме тому, на його думку, логічним кроком було б розміщення в Польщі частини виробничої та сервісної інфраструктури, пов'язаної з цим озброєнням, що відповідало б інтересам як Варшави, так і Вашингтона.
«Звичайно, Україна також веде переговори про локалізацію виробництва цих ракет на своїй території. Однак із різних причин реалізувати це буде непросто. Раніше Дональд Трамп заявляв, що йдеться про надто дорогу і стратегічно важливу технологію, щоб беззастережно передавати її Україні. Втім, американський фактор може стати вирішальним, якщо Польща й Україна запропонують Вашингтону новий формат стратегічного партнерства, не лише двосторонній, а тристоронній, за участю США», — говорить Валенти Балюк.
Він також переконаний, що найефективнішою моделлю співпраці стане тристоронній формат за участю США, Польщі та України. Водночас виключення Польщі з цього проєкту, за його словами, стало б стратегічною помилкою як для Варшави, так і для Києва.
«Жодна з наших держав окремо не здатна стати регіональним лідером. Лише спільні дії Польщі та України можуть урівноважити російський вплив у Центрально-Східній Європі. Польща є природною стратегічною глибиною для України, а наші країни разом формують простір між Балтійським і Чорним морями. І тому цей проєкт має не лише економічне чи військове, а й геополітичне значення», — каже професор Валенти Балюк.
Польща має обмежені запаси ракет-перехоплювачів і не може передати Україні значну їх кількість без ризику для власної оборони. Одним із можливих рішень Валенти Балюк називає створення вздовж польсько-українського кордону спеціальної зони безпеки шириною приблизно 50–100 кілометрів, яку за згодою України могли б захищати не лише польські сили, а й військові інших держав НАТО. Йшлося б не стільки про захист українського повітряного простору, скільки про зміцнення безпеки східного флангу Альянсу.
«Україна, захищаючи своє небо, водночас захищає й Польщу та інші європейські країни. Саме тому більшу відповідальність за передачу ракет Україні повинні взяти на себе держави, які розташовані далі від фронту, насамперед Німеччина та інші країни Західної Європи. Польща також має допомагати, але в межах своїх можливостей і без шкоди для власної обороноздатності», — вважає експерт.
Окремим питанням залишається можливість більш активного залучення НАТО до захисту українського неба. Ця дискусія щоразу повертається після масованих російських ракетних атак, а також інцидентів, коли російські ракети чи безпілотники наближаються до кордонів або порушують повітряний простір країн Альянсу. Втім, за словами авіаційного експерта, директора Інституту менеджменту та стратегій Богдана Долінце, головною перешкодою є не технічні можливості НАТО, а політична готовність його держав-членів до такого кроку.
«Якщо говорити про можливість більш активної участі НАТО, то це насамперед питання політичної площини. Тут усе залежить від української дипломатії та готовності країн-членів Альянсу ухвалити відповідні рішення. Технічно така можливість існує, однак головним залишається саме політичний фактор. Водночас потрібно розуміти, що ефективне перехоплення російських балістичних і крилатих ракет потребує безпосередньої присутності засобів протиповітряної оборони на території або в повітряному просторі України. Саме тому питання можливості виконання таких завдань силами країн НАТО безпосередньо на території України залишається надзвичайно складним», — вважає експерт.
Попри збільшення інтенсивності ракетних атак, Росія не демонструє суттєвого нарощування виробництва балістичних ракет. Однак, за словами Богдана Долінце, Москва також продовжує отримувати від Північної Кореї балістичні ракети KN-23, що дозволяє підтримувати необхідний запас для ударів по Україні. Загалом російський запас засобів ураження, які можуть бути використані проти України протягом року, оцінюється приблизно у 600–800 ракет різних типів.
«Йдеться переважно про 40–50 балістичних ракет різних типів на місяць — "Онікс", "Іскандер" та інші. Додатково Росія виробляє близько 30–50 зенітних ракет С-300 і С-400, які використовує для ударів по наземних цілях, тобто загалом це приблизно 70–100 таких засобів ураження на місяць, але зазвичай показники ближчі до нижньої межі», — зазначає Богдан Долінце.
За словами експерта, збільшення кількості російських ракетних ударів може бути пов’язане з активнішим використанням запасів зі складів тривалого зберігання. На це, зокрема, вказує аналіз уламків ракет. Якщо ще з весни цього року після атак переважно фіксували ракети, виготовлені наприкінці 2025 року або вже у 2026 році, то останнім часом серед уламків дедалі частіше виявляють ракети з маркуванням попередніх років.
Після чергових масованих ракетних ударів по українських містах Президент України Володимир Зеленський заявив, що одним із пріоритетів має стати знищення російських пускових установок балістичних ракет. Однак, як пояснює Богдан Долінце, реалізувати таке завдання на практиці набагато складніше, ніж може здаватися.
«Це мобільні комплекси, які швидко переміщуються та можуть використовувати укриття. Фактично їх можна вразити лише тоді, коли вони готуються до запуску ракети. Після пуску установка майже одразу переходить у маршовий режим і залишає позицію. На все є лише 5–10 хвилин. Без доступу до західних космічних і супутникових технологій, а також розвідувальної інформації швидко виявити такі цілі практично неможливо», — підкреслює експерт.
Водночас, на думку Богдана Долінце, існує й альтернативний підхід, який міг би значно розширити можливості України для полювання на такі цілі.
«Якби Україна отримала можливість використовувати технологію Starlink над територією Росії, це дозволило б створити мережу ударних безпілотників, які патрулювали б у глибині російської території. Такі безпілотники могли б переслідувати пускові установки після отримання розвідувальної інформації та завдавати ударів. Але без доступу до технології Starlink над територією Росії реалізувати таку концепцію неможливо», — додає Богдан Долінце.
Матеріал можна прослухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами.
Тарас Андрухович/Вікторія Машталер