Якби кожен другий фізично неактивний мешканець Польщі почав займатися спортом, кількість смертей на рік могла б скоротитися майже на 14%, а економія коштів за рахунок зниження рівня тимчасової непрацездатності сягнула б майже двох мільярдів злотих (близько 500 мільйонів євро). Про це йдеться в останньому звіті «Користь фізичної активності для польських жінок і чоловіків. Оцінка впливу на здоров’я, економіку та ринок праці», підготовленому Інститутом структурних досліджень.
Згідно з останніми дослідженнями рівня фізичної активності поляків, проведеними на замовлення Міністерства спорту і туризму, лише 23% людей віком понад 15 років виконують рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо мінімального обсягу фізичної активності у вільний час, не враховуючи при цьому прогулянок.
Про важливість фізичної та спортивної активності для здоров’я і здорового довголіття в ефірі Польського Радіо 24 говорив професор, доктор медичних наук Ернест Кухар із Варшавського медичного університету. Він не лише практикуючий лікар, а й той, хто допомагає найкращим польським спортсменам у їхній боротьбі з проблемами зі здоров’ям.
Фахівець наголошує на фундаментальному значенні руху для якості роботи клітин, з яких складається наше тіло, а також для біохімічних процесів, які в них відбуваються:
«Скажу коротко: мені пригадується вислів одного з метрів серед польських лікарів. Доктор Очко говорив, що рух може замінити будь-які ліки, але жодні ліки не замінять рух.
Зрозуміло, тоді ми знали значно менше, але це твердження залишається актуальним і сьогодні. Чому? Тому що рух слід розглядати як необхідну складову нашого життя. Не знаю, чи знайома вам харчова піраміда, яку часто публікує і популяризує Інститут продовольства і харчування. Так от, давайте розглядати рух як необхідний елемент нашого раціону. Ми, як люди, щоб бути здоровими, повинні рухатися, тому що завжди рухалися, і наш організм фізіологічно до цього пристосований. І навпаки: нестача руху спричиняє симптоми — так само, як дефіцит вітамінів або білка. У нас просто виникають симптоми дефіциту руху».
Більше того, як наголошує професор Кухар, сьогодні більшість хвороб цивілізації має свою першопричину саме в нестачі руху, який часто неправильно і негативно сприймається, оскільки асоціюється з непрестижною сьогодні фізичною працею:
«Наше суспільство протягом багатьох років докладало величезних зусиль, щоб перейти від фізичної праці до розумової. Водночас цивілізаційний прогрес останніх років призвів до того, що навіть професії, які здаються фізичними. Наприклад, водій чи будівельник — вони насправді мають мало спільного з фізичною активністю. Якщо людина, наприклад, керує дорожнім катком, вона просто сидить і керує ним за допомогою джойстика. Хіба це рух? Водій також відчуває нестачу руху, хоча й проїжджає тисячі кілометрів».
А тим часом, якщо зазирнути всередину наших клітин, слід пам’ятати, що рух сприяє кращому насиченню киснем. А кисень критично необхідний: там містяться мітохондрії, відбувається вироблення енергії, і без цього, простіше кажучи, неможливе оптимальне функціонування організму.
Ось що з цього приводу говорить Ернест Кухар:
«Рух — це найдоступніший чинник уповільнення старіння. Зверніть увагу, що він повертає назад несприятливі зміни в організмі, які накопичуються з віком.
Наведу приклад. Людина, яка рухається, має менше жирової тканини, ніж та, що не рухається. У неї краща чутливість до інсуліну, тобто знижується інсулінорезистентність, яка зазвичай посилюється з віком. У такої людини вища щільність кісткової тканини — це протидіє крихкості кісток, тобто остеопорозу. І навпаки — у малорухливих людей остеопороз прогресує.
Як бачите, рух має багато позитивних ефектів. Додам ще один момент: людина, яка рухається, краще спить, у неї кращий настрій, пам’ять і загалом краще когнітивне функціонування порівняно з тією, що не рухається. Тобто йдеться не лише про фізичне здоров’я, а й про психічне — у широкому сенсі, включно з нашими пізнавальними здібностями. Інакше кажучи, це питання інтелектуального рівня, на якому ми перебуваємо».
Аналіз проведених досліджень показує, що на практиці майже сім із десяти дорослих поляків рухаються занадто мало, щоб отримати ті переваги для здоров’я, які дає фізична активність.
Зі свого боку фахівець слушно підкреслює, що ці дослідження ґрунтуються на деклараціях респондентів, а не на емпіричних даних. Іншими словами, дослідження показують, скільки поляків стверджують, що вони рухаються, що не є тотожним тому, що вони справді ведуть активний спосіб життя:
«Зрозуміло, що ми схильні прикрашати відповіді під час заповнення анкет. Навіть якщо вони анонімні, кожен намагається подати себе у вигіднішому світлі. Тому, гадаю, реальна картина ще гірша.
Другий момент полягає в тому, що рух може набувати дуже різних форм. Іноді ми не помічаємо найпростіших речей: пройтися пішки не до найближчої автобусної зупинки, а трохи далі, піднятися на один-два поверхи сходами, а не ліфтом, загалом хоча б трохи включати фізичне навантаження у повсякденність.
Нагадаю, що Всесвітня організація охорони здоров’я визначила абсолютний мінімум, необхідний для життя і здоров’я: 75 хвилин інтенсивного фізичного навантаження або 150 хвилин навантаження помірної інтенсивності на тиждень. Зверніть увагу, що це не так уже й багато. На жаль, фізична активність, як і поживні речовини, потребує регулярного "надходження". Не можна один раз позайматися і мати місяць спокою. На жаль, це так не працює. Ми повинні бути активними протягом більшості днів тижня. Розумію, що інколи для цього просто немає умов, оскільки, як я вже сказав, цивілізаційний розвиток цьому не сприяє. Уявіть: більшість із нас на роботі сидить і добирається туди автомобілем або громадським транспортом, тому що відстань занадто велика, щоб йти пішки. Всі ми поспішаємо, особливо мешканці великих міст, і тому не можемо дозволити собі йти повільно — ми змушені користуватися транспортом, щоб дістатися швидше. У підсумку нам потрохи нам починає не вистачати руху».
Професор Кухар пропонує змінити підхід до життя тим, хто страждає на хронічну нестачу вільного часу для занять спортом і фізичною активністю:
«Наприклад, слід свідомо вводити невеликі дози активності, які вже приноситимуть користь, але водночас не стануть для нас серйозним навантаженням. Варто сприймати такі дрібні домашні справи, як прибирання пилососом або миття вікон, також як форму фізичної активності. Тоді й ставлення до них стане більш позитивним. Я вже не кажу про те, що в ідеалі добре було б користуватися спеціалізованими місцями для занять, тим більше що в містах доступ до таких об’єктів сьогодні значно кращий, ніж раніше. Маю на увазі басейни та інші спортивні об’єкти».
Спеціаліст погоджується, що коли хтось є після інфаркту чи має запалення серцевого м’яза, то такій людині слід утриматися від фізичної активності. Але пацієнт з хронічним обструктивним захворюванням легень має не лише лікуватися, але й має рухатися. Проте ця рекомендація стосується й інших випадків, коли спостерігаються проблеми з диханням:
«Це є видом реабілітації для дихальної системи. Якщо у когось є проблеми з опорно-руховим апаратом, рух також є необхідним, оскільки суглоби створені таким чином, що мають рухатися. Якщо вони не рухаються, їх функціонування значно погіршується. Звичайно, ніхто не говорить про перенавантаження. Тепер кілька практичних зауважень. Як же правильно підбирати тренувальне навантаження, щоб сказати вже спортивною мовою, для людини, яка раніше не рухалася? Почнімо навіть із прогулянки, бо з чогось треба починати. Якщо стає тепло, дихання явно прискорюється. Тому, скажімо, ще можна говорити, але співати вже буде важко. Це є оптимальне навантаження для нас. І поступово, пам’ятаймо, що основою тренування є поступове збільшення навантажень. Одним із цікавих прикладів, які можна знайти у міфології, є те, як тренувався Геракл. Зокрема, він починав із бігу з телям, яке піднімав. І це теля поступово виростало, тож автоматично зростали і тренувальні навантаження. І це є ключовим. Пам’ятайте, що тренування — це стимул, а вся адаптація серцево-судинної та опорно-рухової системи полягає в тому, що після такого стимулу система пристосовується з певним запасом. Саме тому потрібно поступово збільшувати тренувальні навантаження, щоб організм знову та знову міг адаптуватися з певним запасом. Цей принцип дозволяє нам мати все більші тренувальні навантаження».
PR24/Н.О.