Його називають «патріархом української літератури», його книги перекладені більш ніж 20 мовами світу, а сам він вважається одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі. Юрій Андрухович - поет, прозаїк, перекладач розповідає про те, як сьогодні його «Московіада» переживає ренесанс, про українців, які відкривають свою ідентичність, а також про місце України у світі.
На найголовніше питання - тобто коли світ уже побачить його новий роман - відповідає сам Юрій Андрухович.
- Дуже проста цього разу в мене відповідь. Я закінчив його базовою версією минулого понеділка, кілька днів тому. Я думаю, що мені ще потрібен якийсь час -можливо, із пів року. Я буду повертатися до цього рукопису, вносити зміни. Я завжди так практикую, але маю велику надію, що вже наприкінці 2026 року ця нова книжка може вийти у світ. Ще не готовий назвати її - я трохи не впевнений у вибраній назві. Але загалом вірю, що цього року буде новий роман.
- А можете зрадити якісь подробиці? Про що він буде?
- Я вже так багато разів це робив, що можу зрадити вкотре. Кажуть, перша зрада психологічно найскладніша, а потім уже зраджуєш на кожному кроці. Отже, це історія хлопчини, який ось-ось стане підлітком - йому десь 10–11, максимум 12 років. І він живе в доволі незрозумілій для себе країні. Вона розташована десь у Карпатському регіоні. У будь-якому разі зі свого шкільного вікна він під час уроків дивиться в бік пагорбів, а за тими пагорбами - гори, і це начебто Карпати. Але це лише деталі. Це початок 1970-х років. Мій герой перебуває в тому самому віці, у якому тоді був і я. Проте це не реалістичний опис того часу, а радше абсурдистський, сюрреалістичний. Знову ж таки, це навіть не одна історія - там 21 історія всередині, але кожна з них пов’язана з життєвими переживаннями й відкриттями цього героя.
- Вас вважають одним із засновників такого карнавального, гротескного, іронічного стилю. Чи буде ця книжка такою ж?
- Мені здається, вона стовідсотково буде іронічною. Карнавальності там майже немає - хоча це питання, що саме під цим розуміти. Натомість, як на мене, вона доволі жорстка, якщо не сказати жорстока. У ній ідеться про досить страшні речі, які відбуваються навколо хлопчика. Фактично - про певну диктатуру. І він поступово доходить висновку, що його місто, його край, ці всі околиці перебувають під окупацією. Тобто це радше антиутопія. Антиутопії часто формулюють як пересторогу, попередження для сучасників. Натомість ця антиутопія спрямована в минуле. Хоча, на мій погляд, її теж можна прочитати як пересторогу.
- Ваша книга «Московіада», написана наприкінці 80-х, сьогодні як ніколи актуальна. Чи могла вона бути таким попередженням — минулим, що повертається?
- Єдине, що уточню: «Московіаду» я писав на початку 90-х - у 1992 році, через кілька місяців після розпаду Радянського Союзу й формального здобуття незалежності Україною. Але відчувалася постійна тривога: це зовсім недалеке минуле ще не стало минулим. І воно навіть не хоче ним ставати -воно чинить опір. Наприкінці 90-х мені здавалося, що роман втрачає актуальність. Я тоді не міг передбачити, що за кілька десятиліть він її знову набуде. Коли його перевидали під час повномасштабної війни у 2023 році, я зрозумів, що це була правильна ідея. З’явилося багато нових читачів - молодих людей, яких навіть не було на світі, коли я писав цей роман. А також тих, хто почав читати українські книжки з 2022 року. Вони теж відкрили для себе «Московіаду».
- Головний герой роману повертається потягом до України, попри поранення - незрозуміло, фікційне чи справжнє. Для мене це завжди було метафорою повернення до власної ідентичності. Чи такий був сенс?
- Тепер можу сказати, що, напевно, так. Я мав труднощі з фінальною сценою - на перший погляд вона зовсім нереалістична. Людина начебто стріляє собі в голову, а потім опиняється в потязі, повертається до Києва з Москви. Але згодом я дізнався від нейрохірургів, що навіть таке можливо: можна жити, маючи в голові кулю, якщо вона не зачепила життєво важливих центрів мозку. - Та все ж не вірте, що герой застрелився. Це радше метафора. Спроба підкреслити, наскільки всі ми - включно з героєм - поранені багатовіковим пануванням інших сил. І як нам тепер починати своє самостійне, незалежне майбутнє. Звідси - вагання й біль.
- Ви згадали, що в новому романі країна не названа. Але у ваших попередніх творах завжди постає питання місця України у світі. Чи це сучасне продовження тієї ж теми?
- Мені здається, що сьогодні Україна вже стала частиною Європи. Залишається лише формалізувати це вступом до Європейського Союзу. Але Європа - це щось більше й ширше, ніж сам Європейський Союз. Парадоксально, але нам допоміг агресор. Коли він напав на нас, то остаточно визначив наше європейське майбутнє. І, звісно, я багато писав про це. Останнім часом мені цікавіше вигадувати місця, міста, ландшафти, можливо, навіть країну - точніше, не вигадувати, а просто не називати її прямо.
Юрій Андрухович був нагороджений зокрема Літературною премією Центральної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів», є також лауреатом премії миру імені Ремарка та премії імені Генріха Гейне. заром із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував творче угрупування «БуБаБу».
«Всі книги Європи» - це авторський цикл Міхала Ноґася, створений у рамках співпраці Програми 3 Польського радіо, Старого театру в Любліні та Європейської столиці культури 2026.
09:58 USPR Rozmowa Jurij Andruchowycz.mp3 Юрій Андрухович: новий роман, антиутопія та сучасна європейська література
Інна Ясніцька