2 липня МЗС України викликало «на килим» тимчасового повіреного у справах США в Києві Джона Ґінкеля. Приводом була передана Вашингтоном інформація про те, що Пентагон зменшує постачання боєприпасів в Україну, щоб зберегти власні запаси. Заступниця очільника українського дипломатичного відомства Мар’яна Беца ввічливо нагадала американцеві, що будь-яке зволікання з підтримкою заохотить Росію до подальших агресивних дій, а не до пошуку миру.
Американське рішення — якщо воно дійсно буде вповні введене в дію — болюче, позаяк воно стосується, зокрема, снарядів для зенітних ракетних комплексів Patriot і ракет Hellfire, які використовують проти російських безпілотників і балістичних ракет. Їх Росія запускає все більше — 29 червня побито похмурий рекорд, коли Україну атакували з використанням аж 537 безпілотників і ракет (477 і 60 відповідно) — що збільшує число вбитих і поранених в Україні. Також це відбулося після спонтанного обміну думками Трампа та української журналістки ВВС під час саміту НАТО в Гаазі. Коли вона запитала про постачання снарядів до комплексів Patriot в Україну, Трамп почав розпитувати про її долю. Дізнавшись, що вона працює у Варшаві, а чоловік-військовослужбовець воює в Україні, помітно зворушений американський президент пообіцяв дізнатися, чи можна щось у цій справі зробити.
Як видно, це вдалося, але на гірше. Попри факт, що питання закупівлі зброї від США, найімовірніше, було однією з головних тем його розмови з президентом Зеленським на полях саміту минулого тижня. Обидва після цього оприлюднили короткі та загальні комюніке, але вони були витримані в позитивному тоні. Комерційні контракти — це зараз пріоритет Києва, тому що старі контракти на постачання озброєння та боєприпасів, укладені ще за президентства Джо Байдена, незабаром закінчаться, а європейська допомога неспроможна їх замінити.
Її рівень зростає — цього року вже 35 мільярдів євро — але цього все ще недостатньо. Була про це мова на гаазькому саміті, результатами якого Київ може бути задоволений. Ще за кільканадцять днів до нього реальним був брак запрошення для президента Зеленського і відсутність згадки про Україну в заключному комюніке. Проти цього виступав Дональд Трамп, якому така ситуація нібито ускладнювала б посередництво з метою вирішення російського вторгнення в Україну. Врешті-решт, однак, завдяки наполегливості Європи, український лідер у Гаазі був — повечеряв з іншими лідерами, а країна, яку він очолює, стала єдиним партнером НАТО, поіменно згаданим у декларації — на відміну хоча б від Японії, Австралії та Південної Кореї.
Київ не отримав усього, чого хотів, тобто прогресу на шляху до членства і засідання Комітету Україна-НАТО на рівні глав держав. Але заодно саміт не приніс регресу стосовно цього першого питання — надалі залишається чинною минулоріча декларація про незворотність інтеграції України до Альянсу, а стосовно другого — засідання відбулося на рівні очільників МЗС. Конкретними і сприятливими для Києва є положення третього пункту декларації, що зобов’язує країни-члени надалі надавати військову допомогу Україні і підтверджує, що витрати на цю мету будуть враховувати до військових витрат.
Водночас саміт підтвердив також, що на цьому етапі в Альянсі немає апетиту на розширення за рахунок України. Проти цього виступають, зокрема, США, які визнають, що членство може бути елементом торгів з Росією і що Москва має право мати свої застереження з цього приводу. Проти виступають також деякі європейські країни, хоча б Угорщина, але також Німеччина, які вбачають ризик для власної безпеки від такого розгортання подій. Тим часом, логіка повинна бути протилежною — саме будучи поза НАТО, Україна постійно буде об’єктом агресії Росії, яка визнає, що Україна не є частиною Заходу, а отже, він не готовий її захищати. Інтеграція України до Альянсу після війни — це шанс ефективно стримати Путіна від чергового нападу.
Відсутність бажання Альянсу розширюватися за рахунок України, про що повідомляють, та припинення з боку США постачання ключових для української оборони видів боєприпасів — це рецепт подальшої ескалації. Росія розуміє лише мову сили, але багато західних країн не розуміє російської стратегічної культури.
Тадеуш Іванський — керівник Групи Білорусі, України та Молдови в Центрі східних досліджень. У 2006—2011 роках працював на Польському радіо для закордону.