У червні 2024 року Росію вдруге поспіль внесено до так званого «Списку ганьби» ООН — переліку держав і недержавних структур, відповідальних за найгрубіші порушення прав дітей у збройних конфліктах. Цьогоріч одним із головних аргументів для такого рішення стало масове застосування сексуального насильства російськими військовими та окупаційною владою на тимчасово окупованих територіях України. Представники громадських організацій та українські посадовці закликали світову спільноту визнати ці дії військовими злочинами, що мають отримати міжнародну правову оцінку.
Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань дітей і збройних конфліктів Вірджинія Гамба на засіданні Ради Безпеки заявила про стрімке зростання кількості воєнних злочинів проти дітей: «У щорічному звіті Генерального секретаря ООН "Діти і збройний конфлікт" зафіксовано приріст грубих порушень прав дітей в Україні на рівні 105%. Особливе занепокоєння викликають вбивства і каліцтва неповнолітніх, а також напади на школи і лікарні. Ми документуємо серйозні порушення, які мають не лише гуманітарний, а й правовий вимір».
Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко підкреслила, що громадянське суспільство стало рушієм міжнародної реакції на сексуальне насильство, що вчиняє РФ: «Ми передали Генеральному секретареві ООН листи, підписані українськими громадськими організаціями. Це ті ініціативи, які вимагали визнання сексуального насильства як системного злочину, а Росії — як країни, що системно його здійснює. Ми також організували адвокаційні кампанії в Раді Європи, презентували книгу "Україна не мовчи!" й закликали до розширення мандату Міжнародного реєстру збитків. Йдеться не просто про осуд, а про побудову механізму справедливості».
Голова громадської організації «Нумо, Сестри!» Людмила Гусейнова акцентувала увагу на масовості злочинів проти полонених: «Ми знаємо, що майже 80% і чоловіків, і жінок, котрі перебувають у полоні, потерпають від сексуального насильства. Ми хочемо, щоб і Україна, і світ бачив їхні обличчя. Ми вимагаємо свободи для цих людей, повернення їх до родин. І ми просимо ООН офіційно закріпити це визнання, щоб кати ніколи більше не брали участі в миротворчих місіях».
Активістка громадської організації «СЕМА Україна» Ольга Черняк, яка пережила десятимісячне сексуальне поневолення у російському полоні, стала одним із найсильніших голосів постраждалих: «Я не просто жінка, яка пережила сексуальне насильство. Я — жінка, яка говорить. Я була в полоні 10 місяців, щодня зазнаючи принижень. Я чула, як катують мого сина і чоловіка. Але я встала і поїхала до Європарламенту в Брюсселі, щоб розповісти правду. Ці історії — не лише біль, це і лікування. Це — наш опір і наш доказ: ми живі, ми сильні, ми будемо свідчити».
Старший проєктний спеціаліст «Реєстру збитків для України» Михайло Каменєв повідомив про конкретні міжнародні механізми, що вже запущені для підтримки потерпілих: «Реєстр уже працює — створений 43 державами та ЄС. Це міжнародна база, яка приймає заяви від тих, хто зазнав збитків, у тому числі сексуального насильства. Якщо людина була вивезена до РФ і піддавалася там катуванням, її справа потрапляє до мандату реєстру. Наступним кроком стане створення компенсаційної комісії та фонду — вони визначатимуть розмір допомоги та здійснюватимуть виплати. Уже є перші проміжні виплати, зокрема постраждалим із Херсонщини».
Масштаби сексуального насильства, яке вчиняє РФ під час агресії проти України, більше не можуть бути ігнорованими. Жінки та чоловіки, що вижили, стають адвокатами справедливості — не тільки для себе, а й для тих, хто ще мовчить. Залишається лише одне: змусити світ почути, підтримати й покарати винних.
Олександр Савицький