Українська Служба

Lorien: «Варто жити! І це життя принесе тобі ще багато інших відчуттів»

11.05.2023 11:00
Сьогодні у Понеділку Rock'у — легенди польської ґотичної сцени Lorien. Гурт, який творив, без сумніву, власне, цю ґотичну польську сцену поряд із такими метрами як Moonlight, Closterkeller, Artrosis. Вокалісткою гурту є інгушка Інга Хабіба. Її голос, до речі, можна чути не тільки в проєкті Lorien, але цей гурт для неї є найголовнішим, як вона сама зізнається. Ще однією унікальною особливістю Lorien є колісна ліра — інструмент, який для метал гурту є доволі незвичним. Але це звучить дуже цікаво
Аудіо
  • Понеділок Rock'у. 01.05.2023. Розмова з музикантами польського ґотичного гурту Lorien
 Lorien
Гурт LorienФото надано гуртом Lorien

Назву гурту Lorien музиканти взяли невипадково - всі вони були фанатами саги Толкієна «Володар перснів».

Ми поспілкувалися із Інгою Хабібою і одним із засновників гурту, гітаристом і автором музики Пьотром Казалою.

«Історія нашої команди починається в 1995, коли в малому містечку з двома друзями ми заснували цю групу. Через якийсь час ми запросили й інших до співпраці, і так воно почалося. У 1997р. ми записали перший матеріал, виданий «Black Flame Production», тоді ми працювали досить успішно на польському готичному музичному ринку. Тобі, напевно, відомі групи «Moonlight», а також «Artrosis», то з ними ми в той час ми. разом творили цю сцену».

Moonlight мені відомі. Ще в 2000 якомусь там році я по колу слухав «Yaishi». Це був єдиний їхній альбом, доступний на той час у нас. Я попросив у магазині цей диск, запакований в плівку, обережно голкою відкрив, переписав диск на комп’ютер, потім праскою заклеїв і повернув до магазину. Теж я чув «Darzamat», але дуже швидко дійшов до «Vader», «Behemoth» і т.п, але польська готика мене теж цікавила. От про Lorien в ті часи я нічого не чув, на жаль.

«Тоді був гарний період для такої музики. Ми грали багато концертів по всій країні. Тоді була інша ситуація, бо особливо в малих містах люди дуже чекали на ці концерти. Коли ми приїжджали з концертом, то кінозали, які були доступні для оренди, були повні. Не так, як зараз, що приходить купка людей. Колись люди чекали на це, і для альтернативної музики це були справді добрі часи».

Цікаво, чому так, адже зараз ніби друга хвиля польського металу, і багато людей приходить на концерти. Що змінилося?

«Передовсім змінилася доступність музики в мережі. Колись, як ти казав, не було нічого, окрім тих дисків. Не було Spotify, Amazon та інших музичних платформ, а щоб послухати якусь групу, ти мусив іти на концерт. Навіть касету, чи диск було важко дістати. А зараз слухачі мають величезний вибір. Доступна музика в усіх форматах, фізичних і стрімінгових. І лише найвірніші фани ходять на концерти. А ще в одному місті, скажімо, у Варшаві, може бути декілька  концертів в один день. Так що вибір великий, питання в бажанні - піти, чи ні. Виглядає на те, що чимраз більше людей дивляться музику онлайн, або слухають на Spotify, оминаючи увагою концерти».

Тобто, можна сказати, що сучасні засоби вбивають живу музику?

«З одного боку, так. А з іншого, є чимало всіляких спокус для людей. Я маю на увазі стрімінгові платформи типу Netflix. І люди воліють сидіти вдома, дивитися всяку дурню, замість того, щоб вийти і зустрітися з живими людьми під сценою на концерті».

Це як кажуть, що спочатку мобілка була придумана, щоб поєднувати людей, а зрештою, вона їх роз’єднує.

«На жаль, так. Але на концерті теж є така тенденція, що всі знімають на телефон, замість того, щоб зосередитися і вбирати атмосферу всім своїм єством. Малоймовірно, що хтось буде потім вдома це переглядати, просто така мода - реєструвати все побачене. Потім вони вкидають це до соцмереж, і коментують під тим, замість того, щоб поспілкуватися наживо на концерті».

Це своєрідна реєстрація, типу, я там був, чек ін-чек аут, і на тому кінець. Збирання вподобайок, і все. Натомість колись після концерту ми виходили, спілкувалися, дискутували. Зараз ти закинув у соцмережі 150 фото, а за годину забув за них, бо життя триває, і треба бігти далі.

«На жаль, так. Але ми намагаємося грати концерти, там, де самі хочемо. Ми вибираємо ці місця, може, тому не виступаємо дуже часто. Lorien вимагає великої сцени, доброго світла. Загалом, ми стараємося грати на великих сценах. Я мушу розтягти ці свої крила (каже Інга, це такий сценічний образ, - ред.), та й узагалі зробити шоу, не всюди є така можливість. У Варшаві такі клуби - рідкість. Більшість з них позанепадали, або перетворилися на дискоклуби, чи нічні клуби, де грають діджеї. Так що зараз важко знайти добру рокову сцену. Хоча я думаю, що це може змінитися, беручи до уваги тренд повернення до деяких старих музичних стилів, от як cold wave зараз переживає своєрідний ренесанс, може статися, що люди почнуть сумувати за живою музикою, не такою технічною. Хіба що штучний інтелект скоро буде створювати музику! Я трохи боюся цієї віртуалізації всього. При всій від того користі, воно може сильно зашкодити деяким видам мистецтва».

Я бачу, що музиканти намагаюся зацікавити чимось слухача. У вас є ліра. Українською це звучить, як «колісна ліра». Від слів «колесо» - обертається, а сам інструмент- «ліра». Я раніше чув ліру, але в легших групах, наприклад, «Джалапіта» , в котрій Гордій Старух грав на лірі і він також майструє ліри. Як цей інструмент з’явився у ґотичній групі?

«Колись ми грали з клавішами. Коли їх стало недостатньо, ми вирішили щось змінити. Можливо, ми були однією з перших команд, яка почала використовувати колісну ліру. А також скрипку, бо ми познайомилися з чудовим скрипалем, якого привів басист. Власне, ми з самого початку шукали скрипку, але добре, що виявилася ще й ліра. Вже на першій репетиції ми зрозуміли, що це справді супер! Це надало нашим творам зовсім іншого характеру. Це було дуже добре сприйняте всіма, але одночасно всі казали: ви ж граєте таку важку музику, і раптом ліра - це дуже гарна ідея! І відразу після цього багато груп почали робити те саме. Є ще такий напрям, але на мою думку, це щось зовсім інше - фольк метал. А ми в артроку зробили такий експеримент. На нашому диску є дуже гарний сольний твір «Sny moje», яким я захоплююсь. Загалом у Lorien дуже добрий склад, я вважаю, що на даний час це дуже потужні музиканти. І нас дуже тішить, що ми в цьому складі вже досить довго - з 2013 року у нас сталий склад. У даний момент у нас 2 басисти. На концерті в Потоці не було Дарка Гоца, котрому ми передаємо вітання, і який з нами грає. Вони обидва зараз грають поперемінно. Дарек Гоц бере участь у інших проєктах і часто їздить в тури. Може, скоро ми запровадимо, щоб на деяких, більших концертах, грав на басі Маат, який грав з нами у Варшаві, а Дарек дуже гарно грає на народних інструментах - діджіріду, чи бузукі. Ми хотіли би впровадити ще їх. Поки що не знаємо, як це зазвучить, бо не було ще жодної репетиції, але хотілось би зробити такий експеримент».

Щодо експериментів. На концерті був такий східний танець. Я ще не бачив такого принаймні у польських команд.

«Я беру участь в іншій – фольковій - формації, де граю в основному з вірменами, і там ми вплітаємо в наші концерти різні танці. Але тут ця танцівниця, Абсара, яку я обожнюю, чудово танцює трайбал. Це вид танцю, який дуже підходить до такої музики. І тут вона його поєднала з дуже добрим баліденсом і вийшло щось справді цікаве. Але їй потрібна теж велика сцена, тому я сподіваюся, що колись ми заграємо більший концерт, і її буде краще видно, і світла буде більше. Бо там були трохи спартанські умови. У нашій музиці є багато народних мотивів, з різних частин світу. Я використовую вокалізми, які є дуже орієнтальними, і на мою думку, цей танець гарно туди вписався. А Абсара чудова танцівниця».

Як щодо інструментів у тому, іншому, вірменському гурті? Бо вірмени мають дуже цікавий інструмент - дудук. Чи був у вас задум використати його звучання?

«В Lorien точно ні, але у мене був ще власний проєкт Ziro, в якому дудук  з’являвся, як провідний, як в «Dead can dance», скажімо. Це дуже гарний інструмент, теж такий похмурий, що хапає за серце».

Але як ви всі знайшлися тут, у Польщі і створили групу?

Інґа:

«Моя мама полька, а тато - інгуш. А з Пьотрем я познайомилася, коли мені було 16».

Пьотр:

«Я походжу з маленького містечка, де наш гурт і виник- Бжеґі Радомські. Інґа приїжджала туди на відпочинок, і ми познайомилися над річкою.

Інґа: 

«Виявилося, що я тоді співала в групі нової хвилі- «Хімса», Пьотрек теж мав якусь групу. І я була його прихильницею - слухала записи, висловлювала свою думку про них, тримала кулачки. І ось вони запросили мене записати з ними демо, але зрештою, я залишилася. То були часи, коли група - це було не лише ходити на репетиції, але й проводити разом час, ходити на різні заходи, багато розмовляти. Це був час, коли всі інтегрувалися, не мали тисяч «друзів» на фб, половини з яких ніколи не бачили, а всі зв’язки були реальними і тісними».

Може, трохи про пісні та диски? Ваш третій альбом «Sny moje» 2018 року, як пишуть в інтернеті, найбільш вдалий. Може, розкажете трохи про історію ваших альбомів, все, що хотілось би про них розказати, може, щось, чого ще ніколи не розповідали.

«Цей альбом є дуже зрілим. Ймовірно, з погляду на тексти. У ньому порушено багато важких тем. Ми повважали це своєрідним очищенням, катарсисом. З ним пов’язано багато різних історій, як от історія твору «Porzucone». На концерті я казала, що ми порушуємо в наших піснях складні теми, у наших текстах не йдеться про благі речі, а здебільшого про проблеми. І ця пісня для мене і для Пьотра є надзвичайно важливою, бо в ній йдеться про дітей, які не мали такого типового старту з добрими мамою, татом і тд. А навпаки від початку в нашому житті всього бракувало. У мене батька, у Пьотра - мами, крім того, в групі є й інші схожі історії. Тому ми вирішили, що час про це сказати. Це було настільки емоційно, що коли я слухала вже змонтований шматок цієї пісні, я просто розплакалася. Я сама це писала, сама записувала, і це мене дуже сильно струсонуло, адже для дівчини, для жінки дуже важко йти по життю без батька. Тоді у тебе зовсім інші життєві цінності. Я мала вітчима, але він не дуже впорався зі своєю роллю. Я завжди прагнула відшукати своє коріння, пізно познайомилася зі своїм біологічним батьком і щиро кажучи, теж розчарувалася. Так буває, і я вирішила розповісти про це в тій пісні, завдяки чому змогла рухатись далі. Дуже емоційні тексти і в пісні «Тіло навпіл». Думаю, багато людей мали досвід, коли в стосунках щось починає йти не так, і не кожен хоче вкладатися в ті стосунки, чи їх рятувати. Це теж трохи автобіографічне. Цікава теж історія про «Mów do mnie». Я почала писати текст, а Пьотр - музику, одночасно, вночі, незалежно один від одного. І зранку він мені каже, що мусив записати музику, а я дивлюся, що ритмічно вона ідеально пасує до мого тексту. І вийшло, що ми, не контактуючи між собою, одночасно за одну ніч написали пісню. Це якась телепатія! 

Ми з Пьотром взагалі дуже добре знаходимо спільну мову. Я завжди кажу, що маю в житті лише двох давніх друзів - то моя подруга Івона, з котрою ми познайомилися в ліцеї і йдемо разом по життю, і мій друг в біді і в радості - Пьотр, з яким попри всі негаразди, адже був період, коли ми дуже посварилися, ми дуже підтримуємо одне одного».

Пьотр:

«Щодо альбому «Sny moje», він з’явився після більш, ніж 10-літньої перерви в роботі групи. На жаль, гурт розпався з особистих причин. Наші долі розійшлися, ми зайнялися іншими справами, в декого з’явилися діти. Але я увесь час мав відчуття, що ми не закінчили щось важливе. І два попередні альбоми були початком чогось гарного, що шкода було б занапастити. І через якийсь час ми почали замислюватись про відновлення групи. У нас був такий запал і творча енергія, а це якраз був початок 2013 року, що це справді, хоч тривало досить важко і  довго, але цей альбом, вся ця музика просто виплила з назви. Тому цей диск такий дозрілий, одноголосий, опертий на наш попередній досвід».

Тобто «сни» - це не те, що снилося, а те, що було пережито.

«Це все - від кошмарів до мрій. Все, що проектує мозок: страхи, побоювання під час сну, але і мрії. Багато з того, що ми переживаємо уві сні, може бути реалізоване наяву».

Чи ви вірите в те, що мертві родичі приходять до нас і нами керують?

Інґа:

«Я вірю. Бо роль батька в моєму житті зіграв дідусь. Він був для мене великим прикладом, і дуже сильною людиною, котра пережила і Сибір, і дуже важкі часи. Йому завжди вдавалося мені допомогти, попри величезну різницю поколінь, і підказати мені в житті дуже добру дорогу. Усі приклади для наслідування, життєві принципи - це від нього. Він помер в 92 роки, але це було для мене великою втратою. Він часто приходить до мене у снах. Він сниться мені в різних ситуаціях, і я завжди потім роздумую, що він хотів мені сказати. Ці сни часом дуже метафоричні, але так, приходить до мене, і я вірю, що він хоче до мене приходити».

Пьотр:

«А я трактую це так, що після кожної нашої близької людини, з якою нас щось пов’язувало, щось залишається. Чи це якась форма енергії, чи просто залишається щось у підсвідомості, але я вважаю, що це наша підтримка. Хоча важко сказати, чи це витвір нашої уяви, чи ні».

Інга:

«Часто це фізичні знаки. Я раніше була переконана, що дідусь присідав біля мене на ліжку. Я це відчувала, це вгинання ліжка. Спочатку я цього боялася, але потім зрозуміла, що не повинна цього боятися, і просто сказала йому, щоби перестав, бо мені страшно. І він перестав, і приходить лише у снах».

Пьотр:

«Я також зі своїм батьком не раз бачуся в снах. І часто це такі зустрічі, ніби він живий. Я питаю його, «тату, ти живий»? А він каже «так». А я говорю, «ну то класно, круто».

Розкажіть про кліп на пісню «Місто тоне». То не зовсім те, що ви робите традиційно.

Інґа:

«Так, це цілковитий експеримент. Я співпрацювала з Madland, вони роблять симфонічну музику. Томек Напєрала, який за тим всім стоїть, дуже любить Lorien. Власне, через цю пісню, «Місто тоне», ми й познайомилися. Він раніше зробив відеолірику до пісень і я попросила його зробити таку відеоліричну роботу до пісні. І вона йому дуже сподобалася, тож він запропонував, нам зробити свою симфонічну версію цієї пісні, використавши наш вокал. Ми погодилися і мені дуже подобається вона. Вона проймає. Це цілком інакше, ніж те, що робить Lorien, але такі ремікси дуже добрі, бо вони дають змогу інакше поглянути на ту музику. Я ще не питала інших музикантів, але знаю людей, які захоплені».

Пьотр:

«Я теж скажу, що це дуже класне відчуття. Я також люблю, коли отримую щось таке. Перше прослуховування викликає подив, мовляв, що тут не те. І лише за другим, третім разом ти розумієш, наскільки це круто звучить, що хтось інакше глянув на нашу творчість. І починає подобатися і приємно, що хтось захотів з твоїм твором щось цікаве зробити».

Пригадуєте як робили перший альбом?

«Так, альбом Lothlorien. Перший наш повноформатний альбом, який називається чорним. Записаний в 1997 році і спершу виданий в США, а в 1998 році в Польщі. 

Цікаво, що ми писалися в судії, де записувався польський детметальовий гурт Vader. А реєстрував її Доцент, тодішній їхній барабанник. Записував я його на підсилювачі Пітера, лідера Vadera.

Тоді багато хто вважав Lorien метал групою. І в Metal Hammer, типово метальовому журналі ми були в 5 найкращих метальових альбомів року. Тоді ми грали на дві гітари, в ті часи не було стільки ефектів для гітар, як тепер. І коли грав важче, то відразу ліпили лейбу, що ти граєш метал.

В ті часи щороку грали на фестивалі Castle Party, в Гродці, а потім у Болькові. І через кілька років ми записали альбом «Czarny kwiat lotosu». Це був 2002 рік. 

Ми тоді трохи захопилися електронікою. В ті часи дуже добрий студійний продюсер Яцек Саколовський грав на ударних і електронні сети.

Що цікаво, ми видали це в Польщі, а в той самий час в Штатах Evanescence зробив так само, цілком незалежно ми одне від одного використали ті самі технології».

Це був топовий період групи Lorien. Велика увага медіа, записи на телеканалах Polsat, Viva, в молодіжних програмах. Їх запрошували всюди. На цьому піку слави група раптом припинила своє існування. Через внутрішні непорозуміння і розбіжності в поглядах. Інга каже, треба було повісити все на кілочок і трохи почекати. Вона в той час знайшла себе в інших проєкьах. Шість років виступала з One Million Bulgarians, ряшівським гуртом, який можна знайти в енциклопедії року це був один із найвідоміших гуртів, який народився ще під час фестивалів Яроцін.

Інґа:

«Lorien завжди був найважливішим у моєму житті. Це була група, з якою мені було дуже комфортно. І мені завжди бракувало гри з ними. Ми спілкувалися з Пьотрем, він казав, що також хоче повернутися, але весь час ми чекали якоїсь мотивації. І цією мотивацією став Рафал Ґлоґовський, барабанник, який повернувся з еміграції».

Готична музика, до якої також зараховують Lorien, з початкових часів зазнала змін. Сьогодні чистої готики, якою вона була раніше, знайти важко.

«Сьогодні готична музика якщо мова про визначення стилю, стала набагато ширшим поняттям, ніж було раніше. Сьогодні готикою можна назвати і колд вейв, і електроготик, і навіть метал. Передовсім від готики залишився морок. Це найбільш типова ознака. Зверни увагу, готика в першу чергу – якщо мова про ті часи – похмурість. І водночас якась величність, маєстатичність. І в цій музиці також – гітарні малюнки були такі просторові, там багато простору і всі композиції мінорні, сумні. Тут меланхолія, таємничість, але також смерть. Бо в ті часи, коли повставала готична архітектура, смерть була дуже важливим елементом. Бо ти мусів провадити відповідне життя, щоби приступити до неба, а не до пекла наприкінці свого життя. І це було дуже сильно підкреслено. І багато уваги також в ті часи було довкола поховання людини. Тож в музиці готичній сьогодні цей мотив смерті, а особливо той елемент похмуріший, тобто йдеться про тих, що не пішли до неба, чи самі вирішили перервати своє існування, чи депресивні стани в тому готичному стилі дуже сильно підкреслені. Але хочу тут зазначити, що кілька слухачів зізналися нам, що маючи проблеми з депресіями, маючи цю хворобу, написали нам, що наша музика їм допомогла. Поставила на ноги, допомогла пережити.  

В наших текстах є багато страждань, болю, але слухач може ототожнити себе, перейняти той біль, але я завжди намагаюся додати надії. Що це ще не кінець, ти від чуваєш, що ніколи вже не буде краще, болить тебе серце, але варто жити! І це життя принесе тобі ще багато інших відчуттів. Я також пробую цю надію завжди додати, що страждання нас ушляхетнює. Бо якщо не переживеш чогось, якщо не впадеш, то не цінуватимеш того, як піднімешся, як підеш далі. Страждання не лише загартовує тебе, але й показує, як багато можеш отримати від життя позитиву, інших відчуттів».

У 2018 році вийшов альбом Lorien «Sny moje» сни моє. З того часу тиша. Музиканти кажуть, сьогодні вже грають деякі нові композиції, яких ще немає на дисках, а пауза була викликана пандемією. Хоча в час її все ж працювали трохи над іншим проєктом. Call me. Записано вже 14 композицій.

«Це почалося з того, що ми зробили музику до тексу сера Едварда «Поклич мене», це Єлизаветинська епоха. Частина, значна, композицій з неї буде англійською, а частина польською мовою. Якраз під час пандемії ми його записали. Вже одна композиція з альбому – Emigration лунав у ефірі на радіо, також її фрагмент лунає в трейлері детективу письменника Казімєжа  Кирча».

«Якщо йдеться про Лорієн, будемо дозовано пускати сингли. Ми записали барабани до трьох композицій, ще треба дописати інші інструменти. Треба привертати увагу. Зараз складно пробитися через той медіашум. І якщо виявиться, що синґл приверне увагу, то можна пускати інший і так по черзі. Це наче вабиш тварину – показуєш, що ти щось маєш і як вона робиться чимраз більш голодною, то даєш їй весь альбом».

Слухайте розмову і музику гурту Lorien у доданому звуковому файлі.

Розмовляв Володимир Гарматюк