— Це один із аспектів відродження української культури, — говорить Вадим Яценко. — Мені здається, що кожен митець, який живе в Україні, повинен ставити собі за мету популяризацію нашої культури. Адже, на жаль, упродовж віків, навіть століть, така можливість була далеко не в кожного українця.
Ми маємо лише 35 років умовної незалежності — ми дуже молода країна. І в нашій культурі все ще відчутні великі прогалини. Бо в різні часи все українське забороняли — в одному столітті, потім у другому, потім були голодомори, репресії... Я не люблю вислів «розстріляне відродження», але, якщо знову звернутися до тих років, бачимо, як не раз і не двічі намагалися знищити нашу культуру. Тому зараз, коли ми маємо шанс її відроджувати — навіть попри війну, попри всі труднощі — кожен, хто може, повинен цим займатися, — зазначає керівник хору «Гомін» Вадим Яценко.
— Виклик сьогодні зовсім інший, — каже один із директорів Львівського органного залу Тарас Демко. — Передусім це високе інтелектуальне мистецтво. Класика — рафінована, вишукана, справжня культурна традиція, яка нині перебуває у великій конкуренції з поп-музикою та естрадою.
Активізувати інтерес до класичної музики — це виклик не лише для України, а й для всього світу. Адже опера, симфонічна та хорова музика — це надзвичайно складні жанри, які цікаві далеко не кожному. Сьогодні концертні зали по всьому світу шукають нові шляхи — нову мову спілкування з публікою. Щоб люди приходили, щоб обирали: залишитися вдома перед телевізором чи відкрити для себе концертний зал, навчитися слухати класичну музику активно, розвиватися разом із нею, — додає Тарас Демко.
— Це дуже складна праця, — говорить соліст хору «Гомін» Роман Грабовенський. — Друзі часто думають, що це просто талант. Наче ти не докладаєш зусиль: Бог дав голос — і ти собі співаєш, і все гаразд. Але це зовсім не так. Це щоденна, виснажлива праця. Для мене вокал — це спорт. Абсолютно. Співаки й спортсмени дуже схожі: вони працюють тілом, ми — голосом. Але принцип той самий — постійна дисципліна. Ти постійно думаєш, що можна їсти, а що ні. Це вже навіть на рівні базових речей. І це ще не кажучи про години репетицій, пошук правильного звучання, сумніви: як це виконати, як увійти в роль, як не помилитися. Це нескінченний процес роботи над собою, — додає Роман Грабовенський.
Інна Ясніцька