У Ждині на Лемківщині відбулася 44-та Лемківська ватра. Це найбільше свято лемківської культури у світі. Лемківська ватра — це час щорічних зустрічей, надзвичайно важливих для лемків: між поколіннями, у колі родини, з друзями, зустрічей, які об’єднують спільною піснею, збирають навколо важливих справ. Такою була початкова ідея Владислава Ґрабана — лемківського поета, фотографа, громадського діяча, а також людей, пов’язаних із Репрезентативним ансамблем пісні й танцю «Лемковина» з Білянки.
Перша Лемківська ватра відбулася 1983 року в селі Чорна поблизу Устя-Горлицького, потім — у Ганчовій та Бортному, а з 1990 року Лемківська ватра проходить у Ждині. Цього року провідним гаслом фестивалю було «Вдома — найкраще» як у метафоричному, так і в дуже конкретному сенсі.
17:18 U 23 07 watra ok.mp3 НА ПЕРЕХРЕСТІ. Триматися свого. У Ждині відбулася 44-та Лемківська ватра
Григорій Троханівський, голова Об’єднання лемків у Польщі:
— Ідеєю та концепцією Лемківської Ватри було головним чином те, що всіх нас, вивезених у результаті операції «Вісла» — а вивезено було насамперед, і найбільше, лемків в Україну, а також дуже багато — на західні та північні землі Польщі, і це Ватра мала стати тим моментом, коли ми всі повернемося, адже протягом багатьох років після виселення багато лемків плекали величезну надію, що колись повернуться на Лемківщину, тобто в Низькі та Сандецькі Бескиди, до своїх сіл, до своїх домівок і зможуть відтворити те життя, яким жили протягом століть. На жаль, після операції «Вісла» це повернення не відбулося, зате нам вдалося організувати Ватру — тобто символічне повернення раз на рік туди, звідки ми походимо, тобто додому.
Сьогоднішня 44-та Лемківська ватра відбувається під гаслом «Вдома - найкраще», «дома - найліпше», як кажуть лемки, тож це саме те місце, де ми почуваємося найкраще, бо тут лемки справді почуваються найкраще. Сьогодні ми живемо в різних куточках світу, дуже багато лемків мешкає в Україні, лемки живуть поблизу Вроцлава, Зеленої Гори, Щецина, Кошаліна та Ольштина, лемки живуть у Канаді, у Сполучених Штатах та Австралії, і, насправді, через майже 80 років після операції «Вісла» цей процес асиміляції триває, але є один елемент, який нагадує нам усім про те, хто ми є, — це саме Лемківська ватра, і саме в цьому полягає мета цієї події. Вона майже не змінилася, лише трохи еволюціонує. Ми вже знаємо, що не повернемося у Низькі Бескиди, але щороку повертаємося туди символічно, і саме тому тут так багато людей, так багато учасників.
Лемки як етнічна група були виселені у 40-х роках з території сучасної південно-східної частини Малопольського воєводства та південно-західної частини Підкарпатського воєводства. Найбільше людей було виселено до України, решта, як я вже казав, — на північ і захід, а багато хто згодом емігрував. Частина людей емігрувала ще раніше, до виселень, за океан.
Лемки приїжджають звідусіль, з усіх місць, де вони живуть, адже були навіть лемки з Австралії тут на Ватрі. Це трохи символічно, бо це ж зовсім інший кінець світу, а вони приїжджають на Ватру. Також бувають не стільки лемки, скільки так звані «руснаки», оскільки «лемки» — це типова назва для русинів, тобто певної етнографічної групи українського народу в Польщі, адже ця назва існує виключно в Польщі й була нав’язана нам поляками у 20-30-х роках XX століття. Культурно нам дуже близькі русини, руснаки зі Словаччини, які тут також почуваються як вдома і приїжджають сюди. Їх не виселяли, вони залишилися у Словаччині як згуртована група, проте весь процес їхнього культурного та групового розвитку пішов у іншому напрямку, ніж наш, оскільки нас розкидало по всьому світу. Вони також приїжджають тому, що сюди дуже близько, кордони відкриті, а культура дуже схожа, близька, і всі чудово почуваються та розважаються під музику, традиції, звичаї.
У Ждині відбулася 44-та Лемківська ватра
На Лемківську ватру до Ждині приїжджає вже декілька поколінь, це вже навіть четверте покоління після депортацій. Трапляються і такі, які були на усіх 44 Ватрах.
— Я пам’ятаю свої перші «Ватри». Я не був зовсім маленьким, я вже був підлітком, коли приїхав на Ватру до Ждині. Спочатку Ватри проводилися й в інших населених пунктах, а тут, у Ждині, вони проводяться з початку 90-х років, я був на перших Ватрах у Ждині, і, чесно кажучи, як підліток, який приїхав на Лемківську ватру, я тоді пережив певний шок, бо наше життя в розсіяному стані, після виселення, насправді виглядало так, що ми жили дуже невеликими групами. У невеликих групах, найчастіше пов’язаних із якимись парафіями, і раптом я приїхав у місце, де виявилося, що ми — велика група, велика спільнота. Це було для мене величезним відкриттям і переживанням, а також надією на те, що у мене є певна мета в житті — пізнавати цю культуру, жити в ній, об’єднуватися та знайомитися з людьми.
Лемківська ватра у Ждині – це три дні. Але ця подія безумовно є каналізатором різних інших аспектів життя спільноти.
— Лемківська ватра сприяє збереженню нашої ідентичності. Це таке місце, де ми хоча б раз на рік маємо чудову нагоду відчути себе собою, жити у власній групі, у власній спільноті, і завдяки цьому з’являється така сила, яка допомагає нам краще усвідомити власну ідентичність.
Крім того, Ватра — це ще й таке місце, може, це трохи жартівливо, трохи кумедно, але саме таке місце, де, власне, молоді люди знайомляться, створюють сім’ї. Я, зустрічаючи людей десь у різних куточках Польщі, з нашої спільноти, цієї української меншини, яка ідентифікує себе з лемківською культурою, або лемків, які ідентифікують себе з лемківською культурою, або ж лемків, які не обов’язково ідентифікують себе з лемківською культурою, бо такі теж є, і які мені розповідають, що саме на Ватрі ми вперше зустрілися у конкретному місці. Ці люди повторюють це.
Я почав замислюватися, наскільки це важливо, наскільки це потрібно, наскільки це цікаво, і насправді це ще один елемент матеріалу, якоїсь програми чи якогось історичного запису — саме про те, як ці люди знайомилися, де вони знайомилися, і дуже часто виявляється, що це була саме Ватра.
Стефан Клапик, віцеголова Об’єднання лемків у Польщі:
— Я належу до того покоління, яке пам’ятає першу Ватру та всі наступні, за винятком трирічного перебування у Сполучених Штатах у 80-х роках. Але на тих, що відбуваються тут, у Ждині, я був на кожній, брав участь у кожній і в кожній маю свій внесок. Ватра завжди була святом лемківської культури. Так, звичайно, змінюються роки, змінюються люди. Тоді пріоритети були іншими.
Тоді нічого не було, було бідно, але добре, що був ентузіазм людей, які власними силами намагалися створити тут сцену для цього. Не було інфраструктури, нам доводилося все це організовувати. Люди просто хотіли приїжджати, і це було також певним зобов’язанням для нас, для членів Об’єднання, для організаційного комітету — щороку давати їм щось більше, розбудовувати цю інфраструктуру.
До того ж змінювалися й вимоги, законодавчі норми, які змушували забезпечувати певні речі. Сьогодні Ватра — це великий масовий захід, і ми знаємо, які вимоги висуваються до організації масових заходів, тому це також мало великий вплив.
Натомість єдиний пріоритет, єдина мета, яку ми завжди ставили перед собою, — це щоб це було свято нашої культури, щоб ми могли представити себе, розповісти людям, гостям, своїм сусідам, хто ми є, якими ми є, як ми сприймаємо світ, якою є наша система цінностей. Ми намагаємося запросити всіх до себе, щоб вони почувалися тут так, як це відображено в сьогоднішньому гаслі чи мотиві. Де найкраще? Вдома.
Анна Барнат, режисерка 44-ї Лемківської ватри у Ждині:
— Тема здається дуже простою, але вона дуже глибока, і наш дім — це Лемківщина для нас, для лемків. Якийсь час тому ми усвідомили, що не тільки ми тут жили. Адже ми жили разом із ромами, з євреями, жили разом із поляками. Як виглядали наші стосунки тоді? До цього ми повертаємося сьогодні. Повертаємося, бо і тоді, і сьогодні Лемківщина була багатокультурною, багатонаціональною, багатоконфесійною, і цього року ми хочемо це підкреслити, бо вся Лемківщина — це мозаїка. Це пазл. Ось до цього ми повертаємося, про це хочемо говорити.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль