Що залишається від війни, коли вона офіційно закінчується? Для давньогрецького драматурга Есхіла це питання було пов’язане з пошуком способу зупинити нескінченний ланцюг помсти й замінити його правосуддям. Через понад дві з половиною тисячі років бельгійський режисер Люк Персеваль повертається до «Орестеї» в Національному театрі у Варшаві, щоб осмислити її крізь досвід воєн і суспільних потрясінь, свідком яких стало сучасне покоління. У його прочитанні війна не закінчується разом із бойовими діями, вона продовжує жити в людській пам’яті, родинних стосунках, мові й навіть у внутрішньому голосі, з яким людина залишається наодинці. Трилогія Есхіла розповідає про рід Атрідів, приречений на коло насильства. Перед походом на Трою цар Агамемнон приносить у жертву власну доньку Іфігенію, аби здобути прихильність богів і забезпечити грецькому війську можливість вирушити в дорогу. Після повернення з війни його вбиває дружина Клітемнестра, яка прагне помститися за загиблу дитину. Їхній син Орест, своєю чергою, вбиває матір, помщаючись за батька. Його починають переслідувати Ерінії — богині помсти, які карають за пролиту кров. Лише у фіналі з’являється можливість розірвати це коло. Афіна засновує суд, де провину й покарання мають визначати не особиста помста, а спільно встановлений порядок. Так історія однієї родини перетворюється на розповідь про перехід від кривавої відплати до правосуддя.
Люк Персеваль не прагне буквально перенести античну трилогію на сучасну сцену. Він створює власний сценарій за її мотивами й називає його палімпсестом — текстом, написаним поверх іншого, у якому крізь нові слова проступають попередні шари. Поряд з Есхілом у його роботі відчутні відлуння інших античних трагедій. Режисер поєднує різні тексти, змінює їхню послідовність і переписує, щоб знову поставити запитання, яке хвилювало античних авторів: «Чи здатна людина зупинити насильство, якщо кожен новий злочин здається відповіддю на попередній?».
«Коли я починав читати оригінал, а це було вже досить давно, мене не полишало враження, що це певною мірою музейний експонат, стара скульптура. Трагедія створена у тій театральній традиції, якої ми вже не знаємо. Ймовірно, вона була значною мірою ритуальною. Є ще одна річ, яка мене зупиняла від постановки, це те, що персонажі постійно розмовляють із богами. Ким є ці боги сьогодні? Я прийшов до ідеї, що насправді, — це внутрішні монологи. Це наш розум, орієнтир... Внутрішній голос, а навіть — внутрішній критик, який є одним із найжорстокіших голосів у нашій голові», — розповів Люк Персеваль.
Відмова від богів — ключова зміна. Людина більше не може перекласти відповідальність на богів. Їй доводиться слухати власний голос і водночас сумніватися в ньому. «Орестея» Персеваля відхиляється від оптимістичної траєкторії Есхіла.
«У фіналі оригінального тексту відбувається встановлення демократії. Але у мене є величезні сумніви щодо того, чи ми сьогодні живемо в справжній демократії. Фактично нас обманює сама ідея демократії. Також важливим є те, що на початку історії заради війни жертвують не лише Іфігенією. Усі персонажі — діти батьків, яких убила війна. Якщо замислитися, то упродовж 2500 років ми всі є дітьми батьків, глибоко травмованих війною. Сьогодні ми знову приречені бачити вбитих дітей. Заради чого? Це емоційний крик: чому ми так чинимо із самими собою? І скільки тепер нам ще потрібно часу, щоб нарешті щось зрозуміти? Саме про це говорить цей текст», — пояснив Люк Персеваль.
Режисер Люк Персеваль на сцені Національного театру у Варшаві
П’єса також показує, що, щоб зупинити коло помсти, потрібно вміти прощати. Але починається вона з зображення матері, яка втратила дитину, яку принесли у жертву заради війни. Чи є це можливим? Ці питання роблять Клітемнестру однією з центральних фігур вистави. Психологія для Персеваля ніколи не існує окремо від тіла. Це важливо для розуміння його театру загалом. Він починав як актор, у 1984 році заснував незалежну акторську трупу, а згодом працював на багатьох європейських сценах. У його режисурі актор завжди залишається центральною фігурою. Персеваль багато працював із фізичними тренуваннями, імпровізацією, медитацією та йогою. Для нього театр народжується не з готової концепції, яку режисер вимагає від актора, а з пошуку разом із ними.
«Люк неймовірно цікаво працює з акторами. Фактично півтора місяці ми імпровізували і мали цілковиту свободу у цьому, що приводило до дуже різних, а часом несподіваних результатів. Для мене це був надзвичайний досвід. Останні два тижні перед прем’єрою ми вийшли на сцену і фіксувати матеріал, хоча нові ідеї все одно продовжують з’являтися», — зізналася Александра Юста, виконавиця ролі Клітемнестри.
Попри зосередженості на акторі, Персеваль не відмовляється від візуальної складової. Його сценографія може бути аскетичною, але не порожньою. Він прибирає зі сцени зайве лише для того, щоб глядач сильніше відчув присутність актора. У «Орестеї» на центрі сцени — масивна пірамідальна конструкція зі сходами. Вона нагадує фатум і стає для акторів матеріальним втіленням світу, у якому розгортається трагедія. Її масивність і нерухомість нагадують про силу успадкованих конфліктів, від яких персонажі не можуть звільнитися.
«Орестея» для Люка Персеваля стала четвертою постановкою з польськими акторами за останні п’ять років. До співпраці з Національним театром у Варшаві режисер працював із колективами TR Warszawa, Театром ім. Стефана Жеромського в Кельцях і Національним старим театром ім. Гелени Моджеєвської в Кракові. Попередня постановка цієї трагічної трилогії Есхіла у Польщі була здійснена там у 2012 році Маєю Клечевською.
Підготувала Христина Срібняк