16 жовтня у Великому театрі — Національній опері у Варшаві відбудеться прем’єра опери «Матері Херсона». Це співпраця Великого театру — Національної опери у Варшаві та Метрополітен-опери в Нью-Йорку. Музику до опери написав український композитор Максим Коломієць, а лібрето — американський драматург Джордж Брант. Диригуватиме Кері-Лінн Вілсон, режисерка опери Барбара Висоцька.
Твір, створений для американської сцени, вперше поставлять у Польщі. Опера присвячена темі незаконного викрадення українських дітей на початку повномасштабної війни та шляху, який долають українські матері, щоб повернути своїх дітей.
«Матері Херсона» дає можливість висловитися постраждалим жінкам і зосереджується на стражданнях дітей, але також підкреслює трагічний вимір великої історії, яка впливає на долі окремих людей; це також твір про волю до боротьби та самопожертву в ім’я сповідуваних цінностей.
Композитор Максим Коломієць присвятив два роки написанню музики до опери.
Перед варшавською прем’єрою він зізнається, що щасливий як композитор і як людина, але завжди пам’ятає причину, через яку опинився тут. А це — війна Росії проти України. З Максимом Коломійцем розмовляла Мар’яна Кріль.
33:30 kolomiiets www ok.mp3 «Потрібно розповідати цю історію світові». Композитор Максим Коломієць про оперу «Матері Херсону»
З 1 вересня триває інтенсивна робота над оперою у Варшаві, вже пройшло більше ніж місяць, як Ви почуваєтеся як композитор, котрий працював понад два роки над цією оперою, коли зараз слухаєте, як це все звучить, як все виглядає в іншому, новому просторі для Вас?
— Як композитор я абсолютно щасливий, я щасливий, що це відбувається, і тут радість композитора змішується з радістю звичайного українця, що ми можемо розповісти про цю тему, надважливу тему, можемо показати оперу завдяки Великому театру, завдяки Польщі, яка зголосилася на цей проєкт. Як композитор я абсолютно щасливий, хоча, з іншого боку, як я написав, так воно і звучить. Не можу сказати, що для мене це якась велика новина, але бачити, з яким натхненням працюють музиканти, для мене величезне щастя.
Це тема викрадення українських дітей з тимчасово окупованих територій до Криму, до Росії, і це дуже великі страждання і такий тихий плач матерів, які намагаються повернути своїх дітей. Трагедія насправді продовжується. Вдається повертати українських дітей, але, зрештою, ці історії постійно тривають. Коли я вперше побачила опис на сторінці Національної опери, що така тема буде, от в мене перша асоціація з музикою, яка б могла там звучати, не можна сказати, що це музика, але це точно тиша, тиша в різному вимірі, а також колискові. От мені дуже цікаво, як ця тема з'явилася у вас як композитора, як вона музично почала вимальовуватися у вашій уяві, в голові, що було для вас важливим в контексті звуку?
— Це важке питання, тому що я дуже довго розмірковував над тим, що саме має бути в опері, що має ілюструвати ці емоції, як можна позначити їх. Щоб написати перший акорд, я витратив цілий місяць тільки на один акорд, щоб зрозуміти, що там буде ось це. Мені, звичайно, дуже допомогло лібретто Джорджа Бранта, який просто неймовірний драматург, те, як це написано, він настільки відчув цю тему, настільки чітко її передав, що мені, в принципі, залишалося тільки йти за текстом, і що я із задоволеннями робив.
Тому, в принципі, сам текст мені підказував, що краще мені писати, і, наприклад, дуже допоміг у тому, що опера починається з колискової, яка вписана в лібретто. І я зрозумів, що ця колискова має стати камертоном для всієї опери, яка буде задавати тон всій опері.
Але цю колискову почерпнули з традиції, чи це авторська?
— І те, і те. Бо вона складається з двох частин. Одна частину всі впізнають, я не буду казати, яка саме це колискова. Для всіх українців це абсолютно знайома музика. А друга частина - моя.
Як так сталося, що ви написали цю музику? Це був конкурс?
— Так, в них на початку повномасштабного вторгнення з’явився цей задум, зокрема, Пітер Гелп, директор Metropolitan-opera, і вся команда думали, як можуть допомогти, як долучитися до спротиву. І в них були різні варіанти. В принципі, вони багато чого робили. Зокрема, вони запрошували українських менеджерів на стажування до себе.
Але з Галиною Григоренко та Оленою Зеленською вони запропонували, щоб це була поставлена українська опера. Власне, так якось плавно вийшли на цю тему. Вони не могли б просто комусь замовити, бо це було б нечесно. І через Міністерство культури України був оголошений конкурс серед українських композиторів. Моя заявка перемогла.
Тут таке двояке відчуття. З одного боку, я дуже тішуся, що це неймовірна подія для будь-якого композитора. Навіть з першого десятку, це була б величезна честь написати для Metropolitan-opera. І те, що ця честь випала мені, це просто неможливо порівняти. Але з іншого боку, причина, через яку ми це робимо, вона дуже сумна. І я завжди пам'ятаю, чому я опинився на цьому місці. І яка, зокрема, у мене місія не як у композитора, а як у людини, бо я там опинився не тому, що я такий талановитий композитор, не тільки через це, а тому, що ми маємо розповідати про ці події.
В описі до опери, як анонс на сторінці театру написано такі слова, я зацитую: «Не звикайте до наших страждань», — закликала у 2024 році Олена Зеленська, нагадуючи світовій про війну, яка триває в Україні. «Матері Херсона» — це відповідь на цей заклик.
І от цікаво теж, як ви для себе опрацьовували цю тему. Так, було лібретто, але це ж документальні історії, їх просто дуже багато. Вони доступні, це війна - транспарентна, всі це бачать, кожен має доступ до цього. Як я розумію, є історії конкретних героїнь, дітей, яких викрали, і вони намагаються повернути їх з Криму чи з території РФ.
— Я постійно моніторю ці історії, я постійно дивлюся, я дуже в темі, я бачу, що відбувається, я підписаний на різні пабліки Херсона, бачу, що відбувається в Херсоні, і там, на жаль, дуже сумні події, місто просто знищують. І тому, так, історія продовжується, і я намагаюся пропускати крізь себе все, що відбувається, щоб бути, якщо не всередині цих подій, то принаймні знати, які вони ці події. І, так, я намагався відображати це і в опері, наскільки це було можливо, як для людини, котра все ж таки не є учасником цих подій.
Цих історій дуже багато, ну, зокрема, з останнього те, що один хлопчик, котрого не повернули, тоді не знайшлися батьки, не змогли повернути, так він зараз воює на тому боці проти України. І, в принципі, ми в опері подібний сюжет показували, коли перевербовують, перепрошивають просто пропагандою, люди змінюються, їм просто випалюють мозок цією пропагандою, брехнею і так далі, я думаю, не треба пояснювати окремо. Але, так, ми втрачаємо цих людей, ми втрачаємо цих дітей, котрі тепер не тільки просто втрачені, а вони ще й проти нас воюють, і це взагалі найбільший жах, який тільки можна уявити.
Побачимо це все зовсім скоро, а коли буде показ вже в Сполучених Штатах, в Нью-Йорку?
— У 2028 році. Ми маємо підготувати ще дуже багато, по ходу репетицій виникає дуже багато правок, крім того, ця опера має бути перекладена ще на українську мову, бо ми це будемо потім в Україні показувати, і це дуже довгий шлях. Але опера — це взагалі довгий шлях. Коли ми почали, це був 2023 рік, а постановка – у 2028, і здається, що це п'ять років, дуже багато. Але насправді для опери це досить швидко, це досить швидко для опери. Я написав всю оперу за два роки, дехто по 10-15 років або все життя пише одну оперу, так що, здається, що це довго, але для опери, для такого масиву роботи це не так вже і багато.
Я дуже сподіваюся, що до 2028 року війна в Україні закінчиться, бажаємо всім цього.
Я дуже сподіваюся, що ми будемо показувати цю оперу вже в нових умовах, і вона здобуде якесь більш позитивне забарвлення, ніж зараз.
Це третя ваша опера, і мені цікаво, як власне в Україні, з вашої перспективи як композитора, але теж як активного музиканта, ви - гобоїст, граєте теж в різних складах, ансамблях. Як сприймається, взагалі, сучасна опера в Україні? Тобто, чи це поняття, воно присутнє в такому культурному мейнстримі?
— З оперою в Україні не так добре, як хотілося б, чесно кажучи. В нас з'являється досить багато приватних ініціатив, окей, їх ніколи не буває досить багато чи не досить, їх небагато. І це декілька приватних ініціатив, вони чудові, вони багато чого роблять, зокрема, Опера Аперта, вони намагаються щось робити, Баракова опера в нас з'являється.
Тобто, з'являються люди, котрі намагаються в цьому напрямку багато чого робити. Проблема в тому, як я бачу, у нас втрачена традиція взагалі, в принципі, написання опери і виходить, що нам цю традицію треба відроджувати майже з нуля, і не сильно хтось уявляє, як саме це робити, тому що це не може зробити тільки автор чи тільки театр. Це має бути якась послідовна кропітка робота в співпраці. І це робота розрахована не просто навіть на роки, а на десятиліття.
І я от не бачу поки що, на жаль, що в нас хтось, взагалі, на таких горизонтах щось планує, що, в принципі, і зрозуміло, тому що в нас не знаєш, в якій ти країні прокинешся через місяць, а яка там опера через 20 років. Опера це дуже складний жанр, і якщо ми хочемо щось зробити через 20 років, нам треба починати вже зараз.
І цих приватних ініціатив, котрі чудові, їх, на жаль, недостатньо. І там, знаєте, не завжди мова йде про гроші, бо в нас дуже люблять це зводити до гонорарів, але все ж таки, якщо ви, умовно кажучи, даєте людям, котрі не знають, як писати опери, чи не вміють це робити, чи просто не здатні, ви їм даєте мільйон доларів, вони вам напишуть хорошу оперу? Це неможливо. Тобто вони це не напишуть тому, що гонорар маленький чи великий, це взагалі не про це. Це про те, чи можемо ми в принципі, чи є в нас такі здібності, чи є в нас досвід написання успішної опери, котра буде продаватися, котру будемо показувати, і люди в усьому світі захочуть побачити саме цю оперу. Чи є в нас такий приклад? На жаль, немає. Або, знову ж таки, Opera Aperta роблять, і вони молодці, супер.
Цікаво, яким був ваш музичний шлях і дорога до цього моменту, коли вже є три опери, коли є безліч творів менших форм, що було для вас важливим в музиці протягом цього всього шляху? Як вона для вас перевідкривалася?
— Насправді, в різні моменти мого життя важливим було різне, і я не можу сказати, що завжди це було одне і те саме. Я експериментував з різними жанрами, з різними формами, і навіть не тому, що мені цікаві експерименти як такі. Мені цікава музика. Мені цікаво створювати різну музику. Я багато грав на гобої, і багато імпровізував на гобої, і багато бавився з електронікою. В мене декілька електронних альбомів.
Тобто мені все цікаво. Алла Загайкевич дала мені дуже багато. В шкільні роки вона познайомилася з іншою музикою, тому що в нас ультраконсервативна була школа, неймовірно важлива, цікава, і давала дуже круті базові знання. Алла Загайкевич познайомила мене з величезним масивом різної музики, за що я дуже її вдячний. Якраз школі я дуже вдячний. Десятирічка вона зробила мене тим, ким я є.
Мислення музичне, відповідальність ставлення до музики, відповідальність перед музикою, розуміння музики, любов до музики. Ця школа мені дуже багато дала. Насправді, як на мене, найкраще було б для України розвивати саме принцип десятирічки. Це чудовий принцип насправді. У нас чудові ці десятирічки і у Львові, і в Донецьку колись була, і в Харкові, і в Одесі. І це чудовий принцип. Він формує музикантів з великої літери. Не просто людей, котрі дотичні до інструментів і можуть щось на них зобразити. Ні, музикантів, котрі музиканти, як професіонали.
Там проблема, як пам'ятаю, в нашій десятирічці, в якій я був, можете уявити, страшно сказати, 30 років тому. Там була проблема, що вона виховувала людей на експорт. Тобто це були учні на експорт, у котрих пік кар'єри мав відбутися десь там в Москві. Просто сама система так побудована, що у вас той самий курс викладання, що і в Москві, і в Петербурзі, і в Улан-Уде, у вас в принципі всі ці десятирічки побудовані однаково. Вся ця система, вона працювала на те, щоб в Москві зібрати найкращих музикантів з усіх усюд. Зараз, виходить, що, слава Богу, ми вже Москву нікого не відправляємо.
Цей конвеєр зупинився. Але зараз якось треба зрозуміти, для чого ми взагалі виховуємо музикантів, що ми з ними робимо, чи ми їх залишаємо в Україні, чи ми продовжуємо їх відправляти на експорт, але тепер не на схід, а на захід. Тобто треба розуміти, кого ми зараз виховуємо і для чого.
Невдовзі ми побачимо «Матері Херсона» у Варшаві. Я запитаю вас про цей процес, як для композитора і як для людини. Як було творити цю оперу?
- Я живу в Німеччині. Насправді це спокійне життя дало мені можливість написати оперу, бо я міг відсотків на 400 сфокусування на опері. Я міг концентруватися, в мене було дуже тихо. Мабуть, ніколи в моєму житті так довго в мене у квартирі не було тихо. Я не робив нічого такого, чого я не робив раніше. Написанням музики я займаюся з 6 років. Тобто для мене тут нічого нового абсолютно немає. Що було для мене все-таки новим, це те, що, по-перше, це було так довго. Це такий величезний марафон.
Бо зазвичай я працюю наполегливо, але це, наприклад, один місяць. От я написав твір, все, закінчилось. Тут не один місяць, тут два роки. І при цьому два роки такої роботи, що зранку ти прокидаєшся, 9-10 година починаєш працювати, а о першій ночі ти лягаєш. І там особливих перерв і не було. Це було для мене нове, що, так, ти працюєш дуже щільненько, але два роки. І це от витримувати два роки було надзвичайно складно для мене. Але я намагався так зробити, щоб не давати собі спуску, повторював «ні-ні-ні, ми будемо працювати, ми дійдемо до кінця, ми зробимо максимально якісно, щоб всі були задоволені». Я примушував себе йти до кінця.
А друге відкриття для мене, що опера – це не тільки про музику. Бо там такий надважливий елемент, як театр. І виходить, що спочатку це театр, в котрому є музика. І музика, якщо вона не допомагає в дії, не допомагає тексту, її краще взагалі вирубати, щоб її не було.
І те, що я стикнувся з тим, що ми настільки детально працювали саме над текстом, над емоціями, над зміною емоцій, зміною в сцені настільки детально, кожну секунду, кожний акорд ми проробляли, і що це команда, саме командна гра, це для мене теж було новим. Бо зазвичай в композиції ти сам собі хазяїн, як написав, так і написав. Тобто якщо це щось хороше, то воно все твоє. Якщо погано, ну погано, але катастрофи немає, і йдемо далі. А тут ні. Тут відповідальність за всю команду виходить.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар'яна Кріль