Польський письменник, поет і публіцист Юзеф Лободовський ще в міжвоєнний період послідовно виступав за незалежність України та польсько-українське порозуміння. Він вважав, що національні суперечності між сусідами послаблюють обидві країни, а найбільшою спільною загрозою є російський імперіалізм. У 23 роки Лободовський уже писав про небезпеку взаємної недовіри між поляками й українцями, а згодом сформулював програму примирення, яка передбачала визнання історичних помилок, виправлення завданих кривд і відмову від імперського ставлення до сусіднього народу.
Про те, як формувалися погляди Лободовського, чому його називають амбасадором польсько-українського порозуміння і що його публіцистика може запропонувати сучасній Європі, говоримо зі Світланою Грелею-Кравченко, дослідницею польської літератури та публіцистики, професоркою Волинського національного університету імені Лесі Українки. Цьогоріч у видавництві Лодзького університету вийшла її англомовна монографія «Лободовський — журналіст і публіцист у боротьбі за вільну та об'єднану Європу».
Світлана Греля-Кравченко познайомилася з творчістю Юзефа Лободовського під час роботи над докторською дисертацією про польську пресу міжвоєнного періоду. Дослідниця аналізувала культурні й літературні часописи, зокрема видання української еміграції та національних меншин, які жили на територіях Другої Речі Посполитої.
У той час у Польщі починали повертатися до постаті Лободовського, чиї твори були заборонені в комуністичній Польщі, а в радянській Україні його майже не згадували. Відтоді дослідниця присвятила йому три книжки.
Лободовський народився 1909 року в польській родині, а частину дитинства провів на Кубані, де його сім'я опинилася після переїзду з Польщі. Саме там він уперше зіткнувся з українською козацькою культурою. Згодом родина повернулася до Любліна, де минули його юність і перші роки літературної та журналістської діяльності.
За словами Світлани Грелі-Кравченко, українська тема стала однією з центральних у його творчості не лише через особисту біографію. Лободовський цікавився історією, культурою та літературою народів Східної Європи, перекладав українських авторів і намагався осмислити політичні причини конфліктів між сусідами.
«Це була людина, яка виходила за межі польської національної культури. Людина світового значення — своїм мисленням, ідеями та творчістю. Він працював і творив на пограниччі багатьох культур. Україна займала в його житті особливе місце: його цікавила історія козацтва, українська культура, література. Він розумів проблеми польсько-українських стосунків і вважав їх надзвичайно важливими. При цьому наголошував, що незалежна Україна та добрі відносини з нею є передусім метою і гарантією безпеки самої Польщі», — пояснює дослідниця.
У Любліні Лободовський навчався в гімназії, писав поезію, редагував учнівський часопис, а згодом почав видавати власні журнали — «Трибуна», «Барикади» та «Дзиґари». Його публіцистика вирізнялася критикою політичної влади, обмеження свободи слова та національних упереджень. Він не хотів підпорядковувати літературу жодній політичній ідеології, а свободу творчості вважав необхідною умовою гідності людини.
Одним із найважливіших свідчень раннього формування поглядів Лободовського стала стаття «Серця за барикадою», опублікована 1932 року в часописі, який він видавав у Любліні. Авторові тоді було лише 23 роки.
У цій короткій публікації він уже сформулював кілька принципів, до яких повертався протягом усього життя: небезпеку поглиблення польсько-української недовіри, необхідність аналізувати конфлікт з обох боків, відмову поляків від імперського ставлення до українців і потребу шукати політичне порозуміння до того, як суперечності призведуть до непередбачуваних наслідків.
Лободовський звертав увагу на нерівність становища двох народів у Другій Речі Посполитій: поляки мали власну державу, тоді як українці, які жили в її межах, не мали власних державних інституцій. Тому польська політика щодо українців, на його думку, мала ґрунтуватися на визнанні їх рівноправності.
«Він писав про загрозу збільшення барикади між поляками та українцями — барикади непорозуміння, яка зростала дуже швидко. Закликав аналізувати ситуацію з обох боків і зрозуміти, чому так відбувається. Окремо наголошував, що поляки повинні позбутися імперського ставлення до українців. Адже українці мають свою ідентичність, свою історію, і їх потрібно сприймати як рівноправних. І, нарешті, попереджав: якщо не намагатися зменшити цю барикаду, конфлікт може мати непередбачувані наслідки. Усе це писав 23-річний молодий автор, який лише починав свою публіцистичну діяльність», — розповідає Світлана Греля-Кравченко.
Згодом Лободовський побачив, наскільки небезпечними можуть бути наслідки невирішених суперечностей. Після початку Другої світової війни він разом із польською армією відступав на захід, був інтернований, через Францію потрапив до Іспанії, де згодом оселився в еміграції.
У своїх публікаціях він повертався до причин польсько-українського конфлікту, наголошуючи, що політичні та національні суперечності, які роками залишалися без розв'язання, зрештою призвели до трагедії.
Ідеї Лободовського згодом стали близькими до концепції польсько-українських відносин, яку розвивав Єжи Ґедройць, редактор паризької «Культури». Саме з Ґедройцем пов'язують відому формулу: без незалежної України не може бути вільної Польщі. Однак, як пояснює дослідниця, зацікавлення Ґедройця українською справою мало своїх попередників. Лободовський належав до інтелектуалів, які ще в міжвоєнний період виступали за порозуміння з українцями та іншими народами регіону. Хоча безпосередньо вони не співпрацювали в міжвоєнний період і не були членами польського Клубу «Прометей», їх об'єднували близькі політичні переконання. Обидва розуміли, що майбутнє Польщі залежить від того, чи зможе вона вибудувати партнерські відносини зі східними сусідами.
«Лободовський і Ґедройць поділяли ідеї порозуміння з сусідніми народами, зокрема з українцями. Лободовський друкувався в часописах, близьких до ідей прометеїзму, серед них — Biuletyn Polsko-Ukraiński. Уже в 1932 році він написав статтю про необхідність польсько-українського порозуміння. Тому можна говорити, що ідея, яку згодом пов'язуватимуть із Ґедройцем, мала інтелектуальних попередників. Лободовський одним із перших так послідовно пояснював, чому незалежність України є важливою для майбутнього Польщі», — зазначає Світлана Греля-Кравченко.
Дослідниця звертає увагу й на спільну біографічну рису багатьох польських інтелектуалів, які виступали за порозуміння з українцями, білорусами та литовцями. Чимало з них походили з багатокультурних територій колишньої Речі Посполитої, де поруч жили представники різних народів і релігій. Такий досвід, на її думку, допомагав їм краще розуміти складність національних відносин і необхідність рівноправного діалогу.
Одним із найважливіших текстів Лободовського про польсько-українські відносини стала стаття «Przeciw upiorom przeszłości» («Проти упирів минулого»), опублікована 1952 року в паризькій «Культурі». Вона стала підсумком дискусії, яка тривала в польській та українській еміграційній пресі щодо відповідальності за конфлікт між двома народами під час Другої світової війни. Учасники дискусії часто відстоювали позиції власних політичних середовищ, а емоції та взаємні звинувачення ускладнювали можливість діалогу.
Лободовський намагався розглянути конфлікт у ширшому історичному контексті. Він визнавав помилки обох сторін, але водночас наголошував на особливій відповідальності польської держави за політику щодо української меншини в міжвоєнний період.
За словами Світлани Грелі-Кравченко, автор не намагався виправдати одну сторону коштом іншої. Його завданням було показати, як накопичені суперечності, політичні рішення та відсутність діалогу поступово призвели до насильства.
«Лободовський вважав, що сварки між поляками та українцями були передусім конфліктами сусідів за території, і такі суперечності траплялися між багатьма народами. Але особливо важливою проблемою він називав відсутність порозуміння навіть серед польської та української еміграції. Не було єдності в розумінні причин конфлікту, а емоції заважали раціонально дивитися на факти. Він аналізував помилки обох сторін, але підкреслював більшу відповідальність поляків, адже вони мали власну державу і проводили політику щодо національних меншин. Саме ця політика сприяла загостренню відносин», — пояснює дослідниця.
Лободовський звертав увагу на те, що визнання відповідальності має стосуватися конкретних історичних фактів, а не перетворюватися на загальні взаємні звинувачення. Він аналізував події міжвоєнного періоду та Другої світової війни, зокрема насильство на Холмщині й Грубешівщині.
Водночас письменник вважав, що встановлення історичної правди саме собою не розв'яже проблеми. Потрібні конкретні кроки: визнання провини, виправлення завданих кривд, подолання стереотипів і відмова від зверхнього ставлення одного народу до іншого.
Лободовський пропонував починати примирення з готовності першими простягнути руку іншому народові. Він вважав, що кожна сторона повинна визнати власні помилки, назвати злочини своїми іменами та працювати над подоланням упереджень.
У його концепції важливе місце посідала не лише історична відповідальність, а й етичний вимір політики. Ще в молодості він писав про необхідність гуманізму, поваги до людської гідності та свободи. Ці принципи залишалися основою його поглядів і в еміграційний період.
«Він закликав першими простягнути руку примирення. Говорив, що шлях до порозуміння передбачає визнання того, що було зроблено неправильно: вбивств, переслідувань, терору. Кожен має сказати: ми були винні, ми не повинні були цього робити. Далі потрібно виправити завдані кривди, подолати упередження і стереотипи, відмовитися від імперського ставлення одного народу до іншого. І найважливіше — визнати, що ми рівні, а наша спільна мета полягає в безпеці наших народів та всієї Європи. Саме так Лободовський бачив шлях до справжнього примирення», — наголошує Світлана Греля-Кравченко.
Ці погляди письменник послідовно розвивав і в наступні десятиліття. У 1973 році під час ефіру радіо «Вільна Європа», де він розмовляв про польсько-українські відносини разом із Костянтином Зеленком, Лободовський сформулював думку, яка особливо виразно передає його бачення спільної загрози:
«Ділить нас дуже багато, але єднає спільна мета — щоб нас не поглинуло російсько-радянське болото».
Для нього загроза з боку Росії була одним із головних аргументів на користь співпраці Польщі та України. Він розумів, що імперська політика Москви становить небезпеку не лише для українців, а й для інших народів Центрально-Східної Європи.
Світлана Греля-Кравченко переконана, що публіцистика Лободовського сьогодні заслуговує на нову увагу. Його міркування про незалежність України, спільну безпеку європейських народів і необхідність подолання історичних суперечностей безпосередньо стосуються нинішніх політичних реалій.
Дослідниця також наголошує на важливості поширення його спадщини за межами польського та українського культурних просторів. Саме тому цьогорічна монографія вийшла англійською мовою. Вона має познайомити міжнародну академічну спільноту з інтелектуалом, який ще в середині XX століття пропонував концепцію об'єднаної Європи, здатної протистояти зовнішнім загрозам.
«Мені здається, що сьогодні ідеї Лободовського звучать навіть актуальніше, ніж у часи еміграції. Тоді польські та українські еміграційні середовища могли вести дискусію, але не мали безпосереднього впливу на політику радянської Польщі чи радянської України. Тепер у нас є власні держави, і ми можемо реалізовувати ці принципи на практиці. Якби політики з обох боків справді звернулися до його програми — визнання помилок, виправлення кривд, подолання упереджень і партнерства, — це могло б змінити наші відносини. Звичайно, я не знаю, наскільки це реально, адже політика ненависті досі існує, а Росія активно її підсилює», — говорить дослідниця.
У своїй публіцистиці Лободовський неодноразово наголошував, що безпека Польщі, України та інших країн регіону взаємопов'язана. Він виступав за об'єднання європейських народів навколо спільних цінностей і протидії імперській експансії. Його ідеї формувалися в часи, коли така перспектива здавалася далекою, але сьогодні вони знову опиняються в центрі дискусій про майбутнє Європи.
Для Світлани Грелі-Кравченко головний урок спадщини Лободовського полягає в необхідності зберігати здатність до діалогу навіть тоді, коли історичні образи та політичні суперечності здаються нездоланними.
Підготувала Христина Срібняк