Документ Європейської хартії регіональних або міноритарних мов в Україні тривалий час залишався документом із суперечливим тлумаченням. Курс на європейську інтеграцію змусив Україну по-новому подивитися на мовну політику. Вона ратифікувала Європейську мовну хартію ще у 2003 році, однак відтоді експерти неодноразово вказували на помилки в її перекладі. Найбільше зауважень стосувалося приєднання російської мови, що залишалося політично чутливим питанням протягом багатьох років.
На початку грудня 2025 року Верховна Рада України внесла зміни до закону і вилучила російську з переліку мов, що підлягають захисту в Україні за Європейською хартією. Також із цього переліку була вилучена молдавська мова у зв’язку з тим, що державною мовою Молдови визнано румунську.
Робота над оновленням застосування Європейської хартії регіональних або міноритарних мов в Україні розпочалася ще до повномасштабного вторгнення Росії. Поштовхом стали події 2021 року, коли до Конституційного суду надійшло подання народних депутатів щодо конституційності закону про державну мову.
Саме тоді, за словами головного спеціаліста відділу етнополітики Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Олега Пурія, Конституційний суд детально проаналізував чинну на той момент ратифікацію Хартії та дійшов висновку, що вона потребує перегляду.
«Конституційний суд дослідив переклад хартії та виніс чіткий вердикт: документ потребує перератифікації. Передусім через необхідність узгодження між поняттями мов національних меншин і міноритарних мов. У рішенні суду було детально розписано, як саме це має відбуватися», — пояснює Олег Пурій.
Після цього розпочався процес нового перекладу хартії та його узгодження. Однак реалізація цього завдання припала на складний період: у 2022 році почалася повномасштабна війна Росії проти України. Через це робота оновлення ратифікації затягнулася.
Законопроєкт неодноразово розглядали на рівні Кабінету Міністрів, повертали на доопрацювання, після чого він знову надходив до Верховної Ради. За словами Олега Пурія, шлях документа був складним. Водночас у цей період Україна ухвалила Закон «Про національні меншини (спільноти) України», який став важливим етапом у формуванні нової мовної політики. На виконання цього закону Державна служба з етнополітики підготувала проєкт постанови Кабінету Міністрів щодо мов, які перебувають під загрозою зникнення.
«Відповідно до цього закону ми напрацювали перелік мов національних меншин і корінних народів, які потребують особливого захисту. Цей перелік налічує дев’ять мов», — пояснює Олег Пурій.
Відтак захист поширено на білоруську, гагаузьку, їдиш, караїмську, кримськотатарську, кримчацьку, ромську, урумську та румейську. За інформацією Міністерства культури, оновлений список охоплює 18 мов, які справді потребують державної підтримки в Україні. Польська мова входить до переліку мов, щодо яких Україна взяла на себе зобов’язання застосовувати 35 пунктів третьої частини Європейської хартії. Водночас саме польська мова є прикладом того, наскільки складно реалізувати ці зобов’язання на практиці з огляду на особливості розселення національної спільноти. Як пояснює Олег Пурій, Конституційний суд чітко розмежував поняття регіональних і міноритарних мов.
«Польська, як і німецька мова в Україні, є міноритарною саме тому, що немає регіонів, де ця мова використовується компактно. На відміну від угорської чи болгарської мов, які можна назвати регіональними через наявність анклавів, польська мова поширена розсіяно по всій території України», — зазначає експерт.
За його словами, у випадку регіональних мов держава має більше інструментів для реалізації положень хартії: мову можна використовувати безпосередньо, як в побуті, так і в освітніх закладах, у закладах виконавчої влади, в судах.
«Для польської мови складно забезпечити повне виконання всіх 35 пунктів Європейської хартії, насамперед у сфері освіти. Це пояснюється тим, що, попри значну кількість носіїв, польськомовне населення проживає розсіяно по всій території України, без компактних регіонів проживання. Зараз в Україні фактично функціонують лише чотири гімназії з навчанням польською мовою, тоді як більшість представників польської національної спільноти вивчають мову у культурних центрах, створених громадськими організаціями», — пояснює Олег Пурій.
Повномасштабна російська війна в Україні змусила багатьох представників польської громади шукати безпеку за кордоном, зокрема в Польщі. Проте навіть за таких умов польська громада не втратила свій голос, вона залишається присутньою в Україні та продовжує активно розвивати культурне життя, організовуючи різні заходи та підтримуючи власну ідентичність.
Posłuchaj
12:27 01E3D8FD.mp3 Розмова з головним спеціалістом Відділу етнополітики ДЕСС Олегом Пурієм
Вікторія Машталер