У Варшаві у четвер, 8 січн відбулася конференція «Діти з міграційним досвідом у польських школах. Політика та освітня практика». Участь в ній взяли як представники польських шкіл, так і неурядових організацій, що займаються допомогою дітям з міграційним досвідом, а також — міжкультурні асистенти, які поділилися своїм практичним досвідом. Конференцію організував Інститут освітніх досліджень (Instytut Badan Edukacyjnych).
У рубриці «Ми — суспільство» пропонуємо звіт з дискусії, що відбулася у межах цієї конференції. Участь в дискусії взяли: Ізабела Подсядло-Дацевич, координаторка програми «Школа, яка сприяє правам людини. Як протидіяти виключенню та насильству у школі» (Szkoła przyjazna prawom człowieka. Jak przeciwdziałać wykluczeniu i przemocy w szkole). Цю програму реалізує Варшавський центр освітніх інновацій, починаючи з 2018 року; Лариса Вичівська, педагогиня з понад 20-річним стажем, яка працює у польських школах міжкультурною асистенткою вже вісім років; Анна Мацєйко з Польського міграційного форуму (Polskie Forum Migracyjne), координаторка проєкту, який стосується міжкультурної асистенції; Йоанна Блоняж, з Карітас Польща (Caritas Polska), координаторка проєкту «Комплексна підтримка евакуйованих українських дітей та їхніх опікунів» (Kompleksowe wsparcie ukraińskich dzieci ewakuowanych i ich opiekunów).
Ізабела Подсядло-Дацевич вказала на причини дискримінації та виключення дітей у польських школах: «Ми звертаємо увагу на проблеми, через які діти та молодь можуть наражатися на ізоляцію, дискримінацію та насильство з боку однолітків. Програма в першу чергу розглядає питання, пов'язані з ідентичністю, національною ідентичністю, етнічною приналежністю, зовнішністю та соціально-економічним статусом, а також кольором шкіри, психосексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Це фактори, які найчастіше проявляються як дуже чутливі, й через які діти і молодь стикаються із ізоляцією або насильством з боку однолітків».
Як говорить Ізабела Подсядло-Дацевич, у рамках програми «Школа, яка сприяє правам людини. Як протидіяти виключенню та насильству у школі», асистенти працюють в кожній окремій школі упродовж трьох семестрів, тобто півтора роки. Це як праця з вчительським колективом, так і з учнями. Експертка наголошує, що праця з учнями є надзвичайно важливим елементом програми — йдеться про те, щоби діти і молодь навчилися самі реагувати на виключення та шкільне цькування. Дослідження показують, що у школах, де на булінг реагують учні, рівень шкільного цькування, насильства і виключення падає на 20-50 відсотків: «Ми приділяємо пильну увагу трьом основним напрямкам, що входять до сфери профілактики: інтеграція — профілактична діяльність, яка значною мірою зосереджена на навчанні дітей та молоді ненасильницькому спілкуванню та вирішенню конфліктів. Ця інтеграція у повсякденному житті враховує групові процеси та той факт, що якщо структура класу змінюється, процес інтеграції починається заново. Наприклад, якщо якась дитина переходить до іншої школи, або якщо у класі з’являється новий учень або нова учениця, то цей процес інтеграції дітей у класі починається від нуля. Це дуже важливий момент, пов'язаний з протидією насильству та ізоляції, а також з навчанням тому, як реагувати. Коли ми запитуємо дітей та молодь про їхній досвід насильства, булінгу, та як вони на нього реагують, майже 100% з них відповідають, що насильство — це неправильно, і що ніхто не повинен мати такий досвід, незалежно від їхньої ідентичності. Однак, коли ми запитуємо про реакцію, і це також підтверджують результати дослідження Інституту досліджень освіти, приблизно 18% учнів у школі вживають певних прямих чи непрямих заходів для протидії булінгу або реагують на булінг спрямований на котрогось учня або ученицю. Саме тому ми приділяємо багато уваги навчанню дітей та молоді, як реагувати на поведінку, яку вони ідентифікують як насильство чи виключення. Це також профілактика, не лише для протидії виключенню, але й для ефективної протидії суїцидальним кризам, кризам, пов'язаним із самопошкодженням. Тож у цій програмі ми справді робимо великий акцент на профілактиці, на запобіганні, щоб на цій основі побудувати ефективну систему, пов'язану з реагуванням та протидією шкільному цькуванню».
Анна Мацєйко з Польського міграційного форуму координує команду міжкультурних асистентів. На сьогоднішній день у польських школах працюють чотири міжкультурні асистентки, котрі пройшли вишколи у Польському міграційному форумі. А під опікою цієї організації — триста дітей, які мають міграційний досвід (зокрема, це діти з України, що мають досвід воєнної міграції). Анна Мацєйко звернула увагу на проблеми, які повинні взяти до уваги міжкультурні асистенти на самому початку праці з дітьми, що мають міграційний досвід: «Насправді, найважливіше на самому початку, коли іноземна дитина потрапляє до польської школи, — це уважне ставлення. Уважність асистента та всього вчительського колективу. Але, звісно, уважно спостерігати за дитиною повинен міжкультурний асистент, який працює з дитиною. Адже щоби допомогти дитині, треба розуміти, які вона має потреби. Одна із наших психологинь, яка також працює із травмою, наголошує — дитина, яка приїжджає до іншої країни, чи в рамках вимушеної міграції, чи як воєнний біженець, чи навіть у рамках економічної міграції, то ця дитина вже на старті має розрегульовану нервову систему. І часто нам міжкультурні асистенти розповідають, що коли дитина намагається адаптуватися до нових умов, дитина, яка переживає культурний шок, то шкільні психологи неправильно оцінюють ситуацію, і, наприклад, говорять, що ця дитина має розлад дефіциту уваги та гіперактивності чи іншу дисфункцію. Тому, на мою думку, ця уважність асистента до того, що відбувається з самого початку, є вирішальною. А крім цього, з нашого досвіду випливає, що міжкультурні асистенти повинні мати педагогічну підготовку. У 2023 році в Польському міграційному форумі працювало 14 асистентів, і приблизно половина з них мала педагогічну підготовку. У нашому форумі міжкультурні асистенти проходять спеціальний курс, він адресований людям, що працюють з дітьми з міграційним досвідом. Також ми навчаємо з психологічної першої допомоги для осіб, які не є психологами, щоби вони вміли надати дитині першу психологічну допомогу та емоційну підтримку».
Запрошуємо послухати пережачу у доданому файлі
Яна Стемпнєвич