У програмі «Чи/я інформація» ви вже могли чути розмови з Йоанною Ґеткою з Польщі, Алессандро Акіллі з Італії, Ритою Кіндлеровою з Чехії та Клаудією Дате з Німеччини про те, яким є сприйняття України й українців у європейських країнах, а також про те, яке місце посідала й зараз посідає русистика, а отже, практично завжди, російська пропаганда в інтелектуальному, культурному, освітньому житті Заходу.
Мікаель Нюдаль, шведський перекладач літератури й видавець, дуже активний член міжнародної спільноти PEN-клубу й шведського PEN-клубу говорить у черговому випуску передачі про досвід Швеції.
Активно перекладаючи з української та білоруської, Мікаель Нюдаль як професійний перекладач із російської використовує російську як допоміжну. Він також багато перекладав із неслов'янських мов у Російській Федерації, наприклад із чуваської.
Мікаель розповідає про свій досвід пізнання Росії - не з Москви чи Санкт-Петербургу, а з провінції. Також докладно змальовує спосіб бачення у Швеції росіян і російської мови та культури й говорить про стереотипи, які й до сьогодні дуже складно змінити.
Можемо лише зафіксувати, як ефективно працює російська дезінформаційна й пропагандистська машина, якщо пієтет до російської культури як мови міжнаціонального спілкування й до "великої" російської культури та літератури сформувавася й не вичах на тлі історії російсько-шведських воєн, ані після окупації Криму, ані після початку війни на сході України. І лише з початку повномасштабного вторгнення, коли піднялася хвиля солідарності з українцями, змінилася оптика в баченні та сприйнятті українців і України, лише тоді в шведському суспільстві виразно забриніла думка, що щось не так у шведському розумінні росіян.
«Радянський Союз, Російська Федерація та російська культура сприймаються як своєрідна противага колоніалізму», - каже Мікаель Нюдаль, і я думаю, що саме про це писав Мирослав Шкандрій, про це попереджали Ева Томпсон і Оксана Забужко, а необхідність перепрочитання, категоричної переоцінки буквально всього, пов’язаного з Росією, сьогодні не просто потрібне, але є головною умовою виживання щонайменше Європи.
«Ми дозволили речам відбуватися, відбуватися і відбуватися, і у вас є Чечня, і у вас є Грузія, і ніхто ніколи не каже: «А що з цією системою, яка продовжує існувати? І чому вона не реагує? І чому вона дотримується ідеї, що мистецтво та політика не повинні змішуватися?» Ми ніколи не ставили цих питань, і нам потрібно поставити їх зараз».
А чи ми долучаємося до формулювання запитань?
Запрошую слухати повну версію розмови в доданому аудіофайлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк