Польська діаспора — одна з найбільших у світі. За різними підрахунками, за межами країни живе понад 20 мільйонів поляків і людей польського походження. Найбільші громади сформувалися у США, Німеччині, Великій Британії, Франції та Бразилії. Це результат кількох хвиль еміграції: від політичних вигнань і пошуків роботи у ХІХ столітті до сучасної мобільності після вступу Польщі до ЄС.
Однак історії окремих громад нерідко значно складніші, і подекуди драматичні. Особливо це стосується Центральної Азії. Польська спільнота в Узбекистані невелика, близько 2 тисяч осіб, але має глибоке історичне коріння. Її формування відбувалося у кілька етапів. Ще у ХІХ столітті в Узбекистан поляків заслала російська імперська влада після повстань, а згодом, уже в ХХ столітті, тисячі людей опинилися тут унаслідок сталінських депортацій. Під час Другої світової війни до Узбекистану було примусово переселено десятки тисяч громадян Польщі. Багато з них пережили надзвичайно складні умови — голод, втрати, розлуку з родинами. Після війни значна частина повернулася до Польщі, однак частина залишилася. Саме вони і сформували сучасну полонійну громаду, яка нині зосереджена переважно у Ташкенті, Самарканді та інших містах.
Сьогодні польська громада в Узбекистані організована у культурні товариства, які намагаються зберігати мову, традиції та зв’язок із історичною батьківщиною. Водночас головним викликом залишається освіта. Доступ до системного навчання польської мови обмежений і зазвичай тримається на ентузіазмі громадських організацій та підтримці Польщі. Зокрема, допомогу надає ORPEG, який направляє викладачів, однак цього недостатньо для всієї громади.
Нещодавно у рамках міжнародного проєкту «Польська діаспора в Узбекистані» журналісти Польського радіо для закордону побували в країні. Ведуча та авторка матеріалу Галіна Остас поспілкувалася з Ольганою Нафіковою — членкинею правління Товариства «Полонія» у Ташкенті.
«Наша організація була заснована у 1993 році, і вже багато років ми працюємо для польської громади та Узбекистану. Щороку організовуємо Різдвяну вечерю, Великдень, День незалежності Польщі, Анджейки, вечори польської поезії. Для мене особливо важливий вечір пам’яті Анни Герман, я особисто організовую його щороку 14 лютого. На жаль, у нашій країні немає польських шкіл і не вистачає вчителів польської мови. Це велика проблема. Ми вдячні, що, наприклад, ORPEG направляє до нас викладача, але для всієї нашої громади це лише одна людина — і цього дуже мало. Одна година занять на тиждень — цього недостатньо, щоб повноцінно вивчати мову. Ми сподіваємося, що до нас приїдуть ще волонтери, які допоможуть навчати польської наших дітей», — розповідає Ольгана Нафікова.
Її особиста історія — це приклад того, як складне минуле може залишатися прихованим десятиліттями.
«Про своє польське коріння я дізналася лише у 16 років. Мама довго мовчала і вперше сказала про це після смерті дідуся. Це був шок для мене. Згодом відкрилася трагічна історія родини: заслання до Сибіру, арешти, розстріли. Мого прадіда у 1937 році зняли з поїзда і вбили, дід також був заарештований. А бабуся пережила ще одну драму, її перший чоловік, якого вважали загиблим, несподівано повернувся вже після того, як вона створила нову сім’ю. Історія моєї родини буремна, і з цим нічого не поробиш», — ділиться Ольгана Нафікова.
«Сьогодні від родинної історії залишилися лише уривки спогадів і кілька фотографій, — згадує Ольгана. — Проте навіть цього достатньо, щоб зберігати зв’язок із минулим. Тішуся, що моя донька зараз живе і навчається у Кракові, можна сказати, що вона повернулася на рідну землю своїх предків».
Особливе місце в діяльності Ольгани Нафікової займає постать Анни Герман — співачки польського походження, яка народилася в Узбекистані. Ольгана Нафікова розповідає, що книгу про Анну Герман вона написала разом із колегами: російським біографом Іваном Іллічьовим-Волкановським та Маргаритою Унру-Цигановою з Німеччини, яка, як і сама співачка, народилася в Узбекистані. Видання «Анна Герман. Повернися в Ургенч» має документальний характер і містить унікальні фотографії та архівні матеріали, зокрема документи НКВС.
За її словами, доступ до архівних матеріалів вона отримала п’ять років тому, завдяки племінниці Анни та підтримці узбецької влади. Ольгана Нафікова особисто працювала з матеріалами, у яких ідеться про арешт і розстріл батька співачки та його колеги. Ці документи, зазначає Ольгана Нафікова, є надзвичайно болісними для сприйняття: вона кілька днів вручну виписувала біографічні факти, оскільки фотографувати було заборонено.
На переконання Ольгани Нафікової, ці архіви нагадують історичний фільм про одну родину, але водночас відображають долі тисяч людей. Саме тому книга може бути особливо близькою тим, чиї сімейні історії перегукуються з подібним досвідом.
Інтерв’ю з Ольганою Нафіковою, членкинею правління Товариства «Полонія» у Ташкенті було записане журналісткою Галіною Остас у межах проєкту «Польська діаспора в Узбекистані» для Польського радіо для закордону.
PRdZ/ВМ