Українська Служба

Війна: біографія і мислення

15.10.2022 18:49
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Війна: біографія і мислення. Філософський фейлетон Антона Марчинського
    . -, 1921
Едмунд Гуссерль та Мартін Гайдеґґер. Занкт-Мерґен, 1921 рікhttps://www.osa.uni-freiburg.de/philosophie/aufgaben/phaenomenologie/

Непросто розповідати історії, загально та занадто добре відомі в тому чи іншому вузькому колі дослідників, проте загалом невідомі або маловідомі назовні. Особливо тоді, коли для перших вони стають подеколи очевидними, банальними, нерідко ідеологізованими, а отже, нецікавими. Для других, натомість, ще частіше, рівною мірою нецікавими, хоч і в інший спосіб. А ідеологічні вкраплення тоді ще більше відлякують. І не дивно, адже присутність ідеології в тому, про що збираюся розповісти, беззаперечна, і її дуже важко відділити від мислення, як плісняву від отруюваного нею хліба — хліба, що з джерела життя перетворюється в його заперечення.

А розповісти про це мушу, якщо згодом маю повернутися до теми війни.

Такою історією, — прикладом, до якого я неодноразово в цьому циклі звертався, навіть не завжди згадуючи про це прямо, — є історія одного з найвидатніших представників європейської філософії ХХ століття, Мартіна Гайдеґґера. Професора філософії, чий вплив на найвидатніших представників різних течій філософії беззаперечний, навіть якщо вони з ним намагалися порвати. Публічної фігури, чия біографія була в певний момент заплямована членством в NSDAP зі сплатою партійних внесків аж до 45 року, із річним ректорством/фюрерством у Фрайбурзькому університеті, із відмовою від захисту власного вчителя Едмунда Гуссерля, не кажучи вже про дружину товариша Карла Ясперса, коли в Третьому Райсі розпочалося переслідування євреїв, а також із повоєнним мовчанням на цю тему аж до інтерв’ю у Der Spiegel за десять років до смерті, але, за його проханням, виданого лише після неї, аж до тексту «Ректорат 1933/1934. Факти і думки», написаного у 45-му, але опублікованого, згідно із заповітом, також лише після смерті філософа. Та насамперед мислителя, чия думка тут також не здавалася невинною, якщо подивитися на ректорську промову у Фрайбурзі, виголошену 27 березня 1933 року; якщо подивитися на його опубліковані лише десятиріччя тому Schwarze Hefte, «Чорні зошити», тобто щоденники, що писалися не лише у часи розквіту нацизму, перед Другою світовою і під час війни, але й після неї. Та якщо подивитися на інші його твори, що дають підстави як для звинувачень, так і для апології; подивитися на авторів, котрі, не пориваючи із ним, як німецько-американська єврейка, його студентка і коханка Ханна Арендт, або ж намагаючись порвати остаточно, як литовсько-французький єврей, свого часу його та Гуссерлів студент, Емманюель Левінас, або ж, як алжирсько-французький єврей, філософ і революціонер Жак Дерріда, не могли, однак, від нього звільнитися. Не могли нехтувати його мисленням, його увагою до мови і буття, попри те, що могли категорично не приймати його біографії. Дехто не був напевно в змозі вижити в тому нацистському бруді, яким вона була заплямована і про який Гайдеґґер, однак, мовчав.

Це ситуація, що породжує — а радше відкриває перед нами — питання без простої відповіді. Першим є питання про зв’язок мислення і біографії. Воно ж є питанням про особисту відповідальність за думки, слова і дії.

Ми бачимо, як біографія Гайдеґґера формує його мислення. Послушник у єзуїтському монастирі, молодий Гайдеґґер вивчає найважливіші твори католицької насамперед теології. Але читаючи святого Фому, звертає увагу на менш очевидні і більш таємничі, можливо, аспекти його роздумів, зосереджені не в раціональності, а в увазі до різниці між сущим та буттям (безумовно, Гайдеґґер лише нагадує про цю так звану онтологічну різницю, відому ще від досократиків, та поглиблює питання про неї, але не приписує собі цього відкриття). Цьому сприяють і духовні практики Ігнація Лойоли, — одного зі стовпів спільноти єзуїтів, — і Гайдеґґерове зацікавлення Дунсом Скотом, а також все виразніший інтерес до засудженого папською буллою Майстера Екхарта. Себто томістична вірність раціональності тут зустрічається із усвідомленням меж пізнання — із таємницею як питомою містикою. А теологія перетворюється у метафізику й онтологію, коли, залишаючи сутану, Гайдеґґер стає студентом університету, а незабаром вдягає професорську мантію. Зустрічає свого вчителя, Едмунда Гуссерля, і надихається ним. Біографія, отже, впливає на мислення. Мислення, проте, самостійне, бо й Гайдеґґерова феноменологія засадничо відрізняється від Гуссерлевої. Різниця в мисленні призводить до особистого віддалення один від одного. Тим не менш, свій виданий 1927 року найважливіший твір Sein und Zeit, «Буття і час», Гайдеґґер присвячує вчителеві: «Едмундові Гуссерлеві на знак дружби й поваги». А наступного року вже Гуссерль благословляє свого найздібнішого учня у наступники на посаді професора філософії у Фрайбурзі. Це наступник і згодом відступник, хотілось би сказати. Гайдеґґерові закидають не лише те, що він не захищає згодом вчителя, але й що під час війни дозволяє усунути присвяту з нововиданих примірників «Буття і часу».

Достатньо цієї пари ілюстрацій, аби побачити проблему й поставити згадане питання: чи біографія впливає на мислення? А ілюстрацій тут більш ніж достатньо.

Чи мислення, отже, несе за собою тягар вчинків? Чи спадкоємці цього мислення, приймаючи породжене і відкрите ним, погоджуються із життєвими помилками, а часом просто злочинами філософів?

Поставити питання, але, безумовно, не відповісти. Спробуймо.

Беззаперечне одне: Гайдеґґер писав би (але чи мислив би) інакше, коли б не пройшов новіціату в монастирі і учнівства у школі Гуссерля. Він би не писав про велич німецького народу і фюрера, коли б не пов’язав себе із нацизмом — хоч і на один рік, як він стверджує у «Шпіґелі» та спогадах про ректорат — доки не побачив його злочинної натури. Ба більше, він би не писав вже у приватних щоденниках про те, що німці з «народу поетів і мислителів» мали б стати «народом поетів і солдатів» (GA 94, 514). І ще більше, він би не писав там про євреїв у такий спосіб, що дозволяє звинувачувати його в антисемітизмі та ідеологізації, а заразом творити його апологію як незалежного від ідеологій та національних ресентиментів мислителя (прикладом чого може бути остання книжка померлого польського філософа Цезари Водзінського «Метафізика і метаполітика»). Можемо зрештою припустити, що маючи такий досвід, що пишучи так і забороняючи публікувати це своє письмо й усну мову за життя, але заповідаючи їх до публікації після смерті, він би також інакше про це мовчав. Він би інакше писав про мовчання. Він би інакше про нього мислив.

І напевно так все це було. Напевно зв’язок між одним та другим існує. Проте важко твердити про зв’язок тотожності. Достатньо прикладів Арендт, Левінаса і Дерріда, аби це заперечити. Адже вони, чия біографія ставить їх супроти нацизму, є, однак, спадкоємцями Гайдеґґера в мисленні. Більше того, аби це заперечити, достатньо навіть сучасного нам прикладу Дуґіна, російського нациста, що спирається, власне, не на Гайдеґґері, а на марних його перекладах. Вони, своєю чергою, виявляються не-до-речними перекладами мови. А питання зв’язку мислення із біографією в даному випадку, як знаємо, пов’язане не меншою мірою ще й з мовчанням. Мовчанням про найважливіше. Про буття. І про війну.

Як його перекласти?

Не замикаючи цієї безмежної теми, заповідаю її продовження у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський

Побач більше на цю тему: філософія

Інший без обличчя. Війна, філософія, питання

26.03.2022 12:49
«Питання з’явилося нагло, на третій день війни, коли у безпечній Варшаві я, спостерігаючи за подіями в Україні, мав першу в новому семестрі лекцію. "Введення до філософії". Як про це говорити? Навіщо?».

Філософія за часів війни

14.05.2022 20:29
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна - парадокс - мова

27.08.2022 18:39
Філософський фейлетон Антона Марчинського

(Не)описане ніщо

10.09.2022 17:51
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможлива мова

17.09.2022 19:25
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна та стара метафізика

24.09.2022 17:15
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: неможливе мовчання

01.10.2022 17:05
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Війна: банальність мовчання

08.10.2022 17:48
Філософський фейлетон Антона Марчинського