Як війна змінила розуміння української ідентичності як всередині країни, так і в діаспорі? Що означає цей «новий етап» і що його визначає? Дослідниця, професорка Києво-Могилянської академії, profesor emeritus Варшавського університету, членкиня польського і українського ПЕН-клубу Оля Гнатюк багато років досліджує і популяризує українську культуру та літературу. Про себе розповідає так: «Я не можу сказати, що я полька. Я польська громадянка і патріотка, але моя ідентичність є польсько-українська. З наголосом на українськість. Це мій свідомий вибір і це мій вибір який я зробила ще в середній школі. Виникнення «Солідарності» збіглось з моїм дозріванням. Я тоді почала навчатись в університеті у 1980 році і разом з тим, як зростала громадянська активність і свідомість поляків, так само і я зростала. Тому я кажу, що я польська патріотка, але мій вибір української ідентичності залишається зі мною і це вже не зміниться. Я довгі роки жила у Києві і далі мрію, що я повернусь до Києва. Я виїхала в лютому 2022 року. Я жила на Подолі і нещодавно уламки дрона пошкодили будинок і вікно в моєму кабінеті. Але це маленькі втрати у порівнянні з життям людей», — розмірковує Оля Гнатюк. Відповідаючи на питання, як змінюється поняття української ідентичності, то каже, що спостерігає за цим процесом вже понад 40 років. «Вперше я побувала в Україні у 1988 році. Раніше я цікавилась культурою, літературою та мовою. Але ніколи не мала змоги побувати в Україні, бо за часів Радянського Союзу та за часів Солідарності кордон був закритий. Тим більше, що не було жодних родичів. Поїхати в Україну — був свідомий вибір, бо 1988 рік — це було тисячоліття Хрещення України-Руси».
Про сучасну війну РФ проти України та перспективи пісявоєнної відбудови України, пані Оля Гнатюк каже, що «Варшава під час Другої світової війни виглядала так як Маріуполь. Однак згодом була відбудована. Я розумію як довго заживають рани».
Запрошуємо послухати інтерв'ю у доданому файлі
Світлана Мялик