Група білого співу Drewno почала свою історію після майстерень традиційного (і як його ще називають - білого) співу, проведених Культурно-освітнім фондом OVO, у жовтні 2009 року. Назва пішла від захоплення українським гуртом «Древо», також від усього, що може бути асоціюється з деревом, а це тепло, традиція, час, швидкоплинність, і це ті цінності які плекають та намагаються зберігати учасники гурту.
«Традиційною музикою у співочій формі, тобто піснею та співом, я зацікавилась приблизно у 2004 - 2005 році. Я почала брати участь у майстер-класах традиційних пісень. Це були майстер-класи східнослов’янських пісень, тобто українських, польських, білоруських, іноді балканських. І виявилось, що це чудова пригода, але її дуже важко реалізувати наодинці. Тож я вирішила, що в Зеленій горі мені потрібно знайти когось, з ким би я могла співати, щоб можна було створити таку групу. Тоді я залучилась підтримкою Вітольда Козловського з фонду OVO та запросила 14 людей на дводенні майстер-класи. Після цих майстер-класів залишились 4 людини, які співають до цього часу. Це сталось в 2009 році, Тож ми, тобто наша група, що має назву Drewno, співаємо вже понад 13 років», — говорить учасниця групи Drewno Анна Щенсна.
Учасники групи Drewno намагаються відтворити традиційні пісні в їхньому природному звучанні, тобто так, як їх співали багато років тому в селах, в природних умовах. Як самі говорять, іноді їхні вокальні можливості не в змозі впоратися із завданнями, і тоді учасники гурту співають ці пісні повільніше або швидше, вище або нижче, але завжди від щирого серця та з великою повагою до цих пісень.
«Жоден з учасників групи Drewno не мав такого щастя, так би мовити, такої радості народитись в домі, де співалось традиційні пісні. В якому батьки належать до якогось регіонального колективу. Відомо, що Зелена гора розташована на понімецьких територіях, тож тут важко говорити про корінну культуру, оскільки цю культуру творять переселенці. Ми маємо тут людей, переселених на ці терени з Буковини, маємо людей, переселених з України, з Білорусі. Це цілі переселені села, в тому числі лемки. Також переселенці з інших регіонів Польщі, а зараз - і з-за її меж. Це культурні особливості іноді призводять до того, що окремі колективи зберігають традиції свої регіонів, але також є багато людей, які загалом цікавляться східнослов’янською музикою, без зазначення окремого регіону», — каже Анна Щенсна.
«Групу Drewno творять люди, серед яких немає жодного професійного музиканта. Це історики, психотерапевти, інформатики, маємо одного оператора. маємо дві філологині — одна польська, інші — романістка. Одна людина теж зі сфери культури - адже працює з дітьми та молоддю в Домі Культури. Це люди, що працюють в сферах не пов’язаних безпосередньо з музикою і спів. Тож співання традиційних пісень для мене в чудовий спосіб стало чистим захопленням, не пов’язаним з грошима, не пов’язаним з професією, жодним чином не пов’язаним з професійною кар’єрою. Це щось, що поряд із роботою та сім'єю існує у формі захоплення. Завдяки цьому ми існуємо стільки років. Не приховую те, що багато людей, через те, що завершили навчання, створювали сім’ї, змінювали місце проживання, в тому числі переїжджали до інших країн, перестали з нами працювати, або ж просто залишились нашими друзями. Але таку основу групи творить 10 людей, які справді співають разом дуже довго. Ми також самі, так по-дружньому, за чаєм вирішуємо, кого запрошуємо на майстер-класи, з ким хочемо працювати, які пісні хочемо співати, як довго хочемо їх співати. Якщо нам хтось платить за концерти, то ніхто з нас не рахує тих грошей, оскільки ми їх відкладаємо. Їх тримає наш бухгалтер, з цих грошей ми платимо нашим вчителям, яких запрошуємо на майстер-класи. Яким потрібно оплатити не лише вартість занять, але й транспорт, проживання та харчування. Якимось дивним чином це вдається, що ці кошти, які ми отримуємо, якщо нам їх хтось дає за концерти, ми їх призначаємо на майстер-класи. І в такий спосіб ми не мусимо з власних сімейних бюджетів докладати, чи забирати гроші з сім’ї, щоб мати змогу реалізувати власні захоплення, кудись поїхати чи когось запросити», — зазначає Анна Щенсна.
Оскільки група Drewno складається з музикантів непрофесійних, а спів є їхнім великим захопленням, учасники постійно навчаються, шліфують свою майстерність під пильним оком досвідчених вчителів.
«Ми колись вирішили що двічі в році матимемо майстер-класи, адже незвичним є те, що така група функціонує без вчителя. Ми запитали також в груп, схожих на нашу, що діють подібним чином, як їм вдавалось так інтенсивно розвиватись. Мені йдеться про групи, що діяли поряд із Зеленою горою, наприклад групи з Познані. Але після 2-3 років їхня діяльність припинялась. Виявилось, що якщо ці люди пов’язані з вчителем, який за все за них вирішує - години роботи, форма роботи, динаміка роботи, пісні, репертуар. Вирішує, чи група їде на фестиваль, чи не їде, які пісні там заспіває, то, звісно, на першому етапі існування групи, це дуже допомагає. Але згодом… Гадаю, що кожен з нас дорослий і хотів би реалізувати це захоплення так як йому цього хочеться. Нам вдалось працювати без вчителя, але щоб ми могли розвиватись, зростати в цьому розвитку і цій співочій традиції, то ми запрошуємо вчителів, які цим співом займають професійно. Ми відповідно оплачуємо їхню роботу. Нам вдалось зробити так, щоб ці вчителі не навчають нас тільки пісень чи способу виконання, тільки допасовують методику роботи з нами чи різновиди пісень і репертуар до нашого рівня. Я не приховую того, що є пісні дуже складні, яких ми не можемо заспівати, навіть попри те що ми співаємо стільки років, а є пісні легкі які не вимагають значних зусиль і не є для нас якимось викликом. Ці вчителі, що нас знають, підбирають для нас такі пісні, які одночасно будуть вимагати свідомого розвитку в цьому співі. А водночас будуть нам приносити радість, бо вони красиві», — говорить Анна Щенсна.
«Ми мали дві вчительки з Білорусі. Це були - Вольга Ємєльянчик, яка зараз керує групою «Варган» в Полоцьку. І була це Вікторія Міхно, яка в Мінську керує групою «Гуда», дуже відомою групою, що відтворює дуже старі білоруські традиції. Це здебільшого жіночий спів, але міцно закорінений в традиції. Ми мали також вчителів України. з українського гурту — не приховую, що це наш улюблений гурт «Сільська музика», діє в Рівному і відтворює традиції рівненського Полісся. До нас приїжджає три людини — Ірина Сливчук, Лілія Молодцова та Юра Ковальчук. Вони до приїжджають втрьох, працюють з нами впродовж тижня і просто ведуть нас як групу, навчають нас поліських пісень. З України колись до нас приїхав Володимир Гудов з Чорткова. Ми його запросили радше не для того, щоб він вчив нас пісень, тільки що він навчив нас тупотіти в танці. Він дуже добре знав цю традицію. Ми працювали також з Евою Ґроховською, яка є дуже відомою і хорошою вчителькою польських пісень. Вона навчала нас весільних пісень з Люблінщини. Також ми запрошували Йоанну Словінську, яка навчила нас співати кілька польських пісень. Але ці вчителі працюють з нами таким чином, щоб ми знали, як розігріватись, знали, які робити вправи, як працювати з тією чи іншою піснею. Тож крім роботи з самим піснями, є дуже багато роботи з резонаторами, диханням, працею органів ротової порожнини, щоб можна було заспівати пісню відповідно до традиції того чи іншого регіону. Не приховую те, що ми є групою друзів, ми маємо дружні стосунки, тож коли до нас приїжджають вчителі, то хочу сказати, що це крім роботи, яка є таким собі священним часом, то ми гарно проводимо час - ми багато сміємось, показуємо їх Зелену гору. Ми йдемо до якогось ресторану чи кав’ярні, де винаймаємо залу, де б можна було до пізньої ночі співати, чи танцювати. Це для нам таке собі свято. Крім майстер-класів ми вирішили, що будемо максимально їздити на табори традиційної музики. Звісно, що складно нам брати участь в таких таборах всім складом, адже багато учасників мають малих дітей, то ж це іноді складний виклик», — говорить Анна Щенсна.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Данута Наугольник