Цього тижня, 7 вересня, минув рік з часу звільнення минулого року 24 українських моряків, яких Росія заарештувала за спробу пройти Керченською протокою 2018 року, а також 11 українських політв'язнів, імена яких впродовж кількох років не сходили з і сторінок європейської преси та з порядку денного переговорів Заходу з Росією. Після цього відбулися інші обмінити в'язнями з Росією, які спричинилися до того, що до їхніх списків виникло ще більше запитань. Зараз тема українських полонених фактично перестала бути предметом національної дискусії, хоча кількість українських в'язнів в Росії і Криму невпинно збільшується.
Рік тому президент України Володимир Зеленський на зустрічі на летовищі «Бориспіль» звільнених українських моряків та 11 українських політв'язнів заявив про привід для торжества української дипломатії:
- 7 серпня 2019 року, незважаючи на будь-які перепони, ми домовились про повернення наших хлопців додому. Перший етап виконаний. Я думаю, що повернення наших хлопців – це дуже радісне відчуття, яке має бути у кожного з нас. Давайте поаплодуємо тим, хто це робив.
Рік по тому, директор благодійного фонду «Родичі політв’язнів Кремля» Ігор Гриб заявив, що звільнені політв'язні переживають тяжкі наслідки багаторічного полону без жодної державної підтримки. За словами Гриба, ані колишні, ані теперішні політв'язні, які ще перебувають за гратами в Росії і Криму, ніяк не захищені законами України. Він нагадав, що наразі у Верховній Раді є близько десяти законопроєктів, що врегульовують процедуру визнання політв'язнями українських бранців і порядок надання політичної, матеріальної та психологічної допомоги їм самим та їхнім родинам. Але всі ці документи залишаються поза увагою депутатів парламенту:
- Я особисто ще 2018 року мав обіцянку від попереднього президента, що цей законопроєкт буде розглянутий Верховною Радою. Потім, 2019 року, з новим президентом обговорив це, і він обіцяв, що невідкладно скерує його на розгляд парламенту. Але досі Верховна Рада до нього так і не взялася. Чинні положення та акти регулюють лише виплату допомоги в 100 тисяч гривень політв'язням. Але вони не можуть визначити, як цю категорію визначати. А є категорія громадян, які переслідуються за свою громадсько-політичну діяльність, а є громадяни, які переслідуються в Росії та в Криму просто за те, що вони українців і це інша категорія громадян. Але все це в Україні не визначено. Серед тих, хто повернувся минулого року, жоден не має підтримки від держави з соціального та психологічного, медичного забезпечення. Ухвалені нормативні акти Міністерством ветеранів з психологічної допомоги є нежиттєздатні. А медичного забезпечення для тих, хто повернувся з ОРДЛО просто не існує.
Звільнений минулого року політв’язень Кремля Микола Карп'юк застеріг всіх українців від поїздок до Росії, Білорусі, Вірменії та Казахстану, де їх «можуть затримати агенти ФСБ з будь-якого приводу». На думку Карп'юка, вкрай важливо узгодити офіційне визначення того, хто є політичним бранцем. Він навів приклад внесення до списку політв’язнів Олександра Малафеєва, який проживав в Керчі, мав 2 судимості, потім йому інкримінували участь в УНСО і він, за словами Карп'юка, став офіційним свідком ФСБ, якого тепер Росія хоче обміняти «на реальних злочинців». Карп'юк вважає, що в тюрмах Росії зараз перебувають з різних причин тисячі українців, яких слід звільняти з російського полону через широкий міжнародний розголос:
- На сьогодні в Росії перебуває в ув'язненні, за моїми підрахунками, близько 6 тисяч українців. Є проблема в їхньому визволенні, яка полягає в тому, що рік тому Росія віддала на обмін всіх «медійних» в'язнів. Зараз є проблема з такими медійними в'язнями і я уже спілкувався з нашими правозахисними організаціями – потрібні прізвища і імена, які б звучали не тільки в Україні, а й на міжнародних переговорних майданчиках, бо вина тоді стають тим паротягом, який витягує всіх інших.
На обмін звільнених українців нинішня влада України віддала проросійського бойовика терористичної організації «Донецька народна республіка», одного з ключових свідків збиття росіянами малайзійського пасажирського літака в небі над Донбасом 2014 року Володимира Цемаха, а також кількох колишніх «беркутівців», що брали участь в масовому розстрілі мирних демонстрантів на Євромайдані. В грудні 2019 року на саміті лідерів країн Норманської четвірки в Парижі президент Зеленський не підтримав вимоги західних політиків організувати обмін в'язнями між Україною і Росією за формулою «всіх на всіх», сказала депутатка Верховної Ради Ганна Гопко:
- Україна могла піднімати ставки і використовувати залежного від газових справ Путіна для звільнення українських громадян. На жаль, внаслідок слабкості, некомпетентності, бажання швидкого піару замість цього зараз замість їхнього звільнення додалось ще 20 нових українських бранців. Треба шукати друзів України в Європарламенті напередодні саміту Україна-Європейський Союз і порушувати це питання. Використовувати ситуацію навколо отруєння Навального для порушення проблеми звільнення всіх наших громадян. Але рік діяльності Зеленського свідчить про слабку, а часом навіть капітуляційну політику Зеленського, яку стримують експерти, суспільство, а також військові.
Це дезорієнтує західних партнерів України і значно послаблює українські позиції у протистоянні агресії Москви на Донбасі та в Криму, вважає Ганна Гопко. Зі свого боку, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар зазначив, що Захід часами навіть випереджає своїми діями офіційний Київ і провадить більш жорстку політику зі стримування Кремля, ніж сама Україна:
- У липні 2019 року Європейський парламент на одному з перших своїх засідань ухвалив резолюцію, де поіменно були перелічені всі політичні бранці Кремля. Верховна Рада нового скликання розпочала свою роботу також у липні минулого року. Але немає жодної резолюції, де були би поіменно названі всі громадяни, які були репресовані в Криму, незаконно вивезені в Росію і відбувають покарання в російських колоніях. Має бути жорстка вимога з українського боку, що будь-які переговори будуть відновлені тоді, коли будуть звільнені всі решта – на сьогодні це 135 осіб зі списку бранців Кремля. Ми бачимо зараз з інциденту з Навальним, як заговорили зараз навіть у Німеччині, що було би доцільно припинити будівництво «Північного потоку-2», Чому українська сторона мовчить? Чому не може нашим партнерам в Європі, Німеччині і Франції висунути свою ініціативу: покласти на стіл список бранців Кремля і попросити про спільну вимогу України, Франції і Німеччини до Росії, щоби вона звільнила їх усіх і вимагати в цьому контексті припинення газогону "Північний потік-2". Такі шанси отримати всіх, а не вибірково в України були. Але політичне керівництво України на чолі з президентом Зеленським змарнувало ці шанси.
Після помпезного звільнення 11 українських бранців минулого року питанням умов утримання українських політичних в’язнів на території країни-агресора приділяється набагато менше уваги. Про це заявив екс-в’язень Кремля Павло Гриб. Він вважає, що сьогодні досить є багато питань, щодо яких ніхто не мав уявлення 7 років тому. На його думку, історія нової України почалася 2014 року з історій людей, які постраждали на війні і були в заручниках. Тепер, після звільнення бранців Кремля рік тому, долі решти утримуваних у російських в'язницях українців приділяється набагато менше уваги і згадки про них зникли з української преси і дискусій українських політиків.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі у доданому файлі
Вільгельм Смоляк