Підсумки 2020 року для України підбиваються у враженому пандемією світі. Це загострює наявні виклики та загрози і ставить питання про спроможність України реагувати на виклики та протистояти загрозам національної безпеки, насамперед – з продовженням агресії Росії. Якої стратегії державі слід дотримуватися у майбутньому, як відповідати на масовані інформаційні кампанії Кремля, як впроваджувати ініціативу з деокупації Криму, продовження війни чи переговорного процесу на Донбасі – ці та інші виклики, з ініціативи громадської організації «Бурштиновий шлях», проаналізували українські та іноземні експерти.
2020 рік засвідчив провал досягнутих на Паризькому саміті лідерів норманської четвірки домовленостей навесні цього року. Політика президента України Володимира Зеленського з умиротворення російської агресії зазнала невдачі і не вгамувала імперських апетитів Кремля. НАТО готує доповідь про фактичне відновлення холодної війни з режимом президента Росії Володимира Путіна – такими стали під кінець року оцінки української та міжнародної ситуації з боку політичних та військових експертів. Зокрема, ізраїльський журналіст Ростислав Ґольцман, виходячи із досвіду багаторічного воєнного стану своєї держави попередив, що наступний рік буде критичним щодо проблеми російської агресії на Донбасі:
– Продовження агресії не буде лише повзучим. Слід, напевно, вже цієї зими бути готовими до ситуації, в тому числі й у внутрішній політиці Росії. Якщо вже відкрито точаться розмови, що Путін має піти, то це не та людина, яка може піти добровільно. Подібні розмови щодо плавної передачі влади були в чотирнадцятому році і це закінчилося Кримом. Чим закінчаться теперішні розмови не треба гадати. Треба бути готовими розвитку подій. Як засвідчила ситуація в Нагірному Карабасі, все вирішують факти на місцевості. Якщо Збройні сили України будуть готові до цієї агресії і будуть готові реалізувати операцію з відновлення кордону України на лінії Ростовської області, то це буде той шанс, що вже може й не повторитися. Вірогідність саме такого розвитку подій дуже велика, – застеріг Ґольцман.
Натомість, командування української армії і досі робить ставку не на воєнну потугу, а на обіцянки політичного керівництва України домогтися миру з Росією у невоєнний спосіб. Представниця управління стратегічних комунікацій апарату головнокомандувача Збройних сил України Людмила Долгоновська недвозначно спростувала твердження про те, що українське військо готується відвоювати окуповані Москвою Донбас і Крим:
– На даний час позиція головнокомандувача Збройних сил полягає в тому що сценарії Нагірного Карабаху для Донбасу застосовуватися не буде. Я підкреслюю, що саме цей варіант російська пропаганда використовує у своїх інформаційних кампаніях, щоб залякати місцеве населення на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Але зважаючи на те, що такий варіант тільки військового звільнення територій неприйнятний, бо це потягне за собою численні жертви серед мирного населення, перевага надана політико-дипломатичному врегулюванню. Варіант деокупації Донбасу передбачає це, що суспільство має підтримати своє військо. Це є обов'язковою умовою встановлення контролю над територіями.
Проте заступник директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь нагадав, що ґеополітична картина світу починає змінюватися. На його думку, Україні слід знайти партнерів, які погодяться увійти з нею в реальний військово-політичний союз, коли країни готові воювати одна за одну. За приклад такого союзу він навів нинішні відносини між Азербайджаном і Туреччиною під час бойових дій в Нагірному Карабасі. Як зазначив експерт, саме Туреччина своєю військовою допомогою офіційному Баку змінила розстановку сил і в регіоні, і в цілому на пострадянському просторі. Час ґеґемонії Росії закінчується, і це важливий сигнал для України, зазначив експерт. Першою ознакою таких змін може стати нейтралізація російського військового домінування на Чорному морі. Україна вже підписала з Туреччиною, Великою Британією і Сполученими Штатами Америки угоди про постачання кораблів та іншої військової техніки, що може змінити тут баланс сил.
Тим часом, Москва зазнає поразки і в галузі економічної співпраці на міжнародній арені. Найбільш яскраво це проявилося у посиленні офіційним Вашингтоном економічних санкцій поти російського німецького проєкту побудови газогону в Балтійському морі «Північний потік-2», зазначив президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар:
– Кардинальна подія 2020 року - що Росії не вдалося відновити будівництво «Північного потоку-2». А те, що ми зараз спостерігаємо, це своєрідне "Газпром-шоу" для Путіна, щоби показати що цей газогін таки будується. Але він швидше мертвий, ніж живий. Але це не означає, що в наступному році Росія відмовляється від своїх планів його добудувати. Вона намагатиметься знайти якісь варіанти, щоби показати що американські санкції для них не перешкода. Мені здається, що Росія зараз, і це дуже важливо на 2021 рік, буде не так прагнути до будувати Північний потік, як використовувати цю перспективу його добудови як чинник, що посилює розбіжності між Німеччиною і Сполученими Штатами. Цей чинник зараз добре працює і ми бачимо тут ось таку російську німецько-російську єдність, щоби цей проєкт таки довести до завершення. І це, звичайно ж, викликає реакцію Сполучених Штатів. Як ми бачимо, новий санкційний пакет буде ухвалений навіть в тому випадку, якщо його не підпише Трамп, оскільки голосів, які були подані від Палати представників дозволяє це зробити. Ми станемо свідками таких батальних, я б сказав, речей на Балтиці навколо «Північного потоку-2». Легко добудовувати ці 2,6 десятих кілометри у виключній економічній зоні Німеччини, які не підпадають під санкції. Тому ми і бачимо це «Газпром-шоу». Зовсім інша справа добудовувати в данській ділянці.
Від набуття Україною незалежності 1991 року розвиток або деградація держави залежали не так від внутрішніх процесів, як від планів і поведінки Москви та Вашингтона, нагадав київський політолог Віктор Небоженко. У своїй внутрішній і зовнішній політиці Україна постійно озиралася і на Росію, і на Захід. А останні 10 років український фактор стає важливим явищем внутрішньополітичної боротьби, як США, так і Росії, зазначив експерт. На його думку, Україна серед колишніх країн СНД виявилася єдиною, яка не спромоглася на радикальні соціально-економічні та політичні реформи, відновити свій добробут і відірватися від радянського минулого. А за рівнем державної слабкості і корумпованості Україна міцно увійшла в групу найнещасніших країн світу. «Що гостріше боротьба Заходу і Росії за Україну, то гірше Україні» – переконаний Віктор Небоженко.
2021 року в Києва з'являється шанс відшукати союзницькі відносини з Польщею, Румунією і Молдовою, які дозволять сформувати військово-політичні союзи, за яких держави будуть розглядати напад на одну з них, як напад на всіх, вважають опитані експерти.
Вільгельм Смоляк