X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

«Пандемічний щоденник». Гумористична розповідь про катастрофу

11.10.2020 20:00
Розмовляємо з Валерієм Бутевичем, автором «Пандемічного щоденника», переможцем літературного конкурсу польського Інституту літератури 
Аудіо
  • Письменник Валерій Бутевич розповідає про свій "Пандемічний щоденник", який переміг у літературному конкурсі Інституту Літератури
Валерій Бутевичфото: Ivan Polyvoda/ фоторгафія з приватного архіву Валерія Бутевича, надана співрозмовником

У квітні цього року Інститут літератури оголосив літературний конкурс на «Пандемічний щоденник». Зголосилося понад 260 письменників та поетів з усієї Польщі.

Гість сьогоднішньої передачі — переможець цього конкурсу, перекладач, літературознавець, працівник Музею літератури ім. Адама Міцкевича Валерій Бутевич.

Передусім, хочу Тебе привітати з перемогою в цьому конкурсі. Але перш, ніж розпитаю про Твій «Пандемічний щоденник», скажи кілька слів, які вимоги мали організатори конкурсу?

«Це був конкурс на текст в жанрі щоденника, який би описував ситуацію під час локдауну, карантину у Польщі від березня по червень. Журі цікавили екзистенційні проблеми, індивідуальні проблеми, які виникають у суспільстві у зв’язку з коронавірусом і карантином. Очевидно, що щоденник – це об’ємний літературний жанр, ми знаємо різноманітні його форми. Це може бути більш інтимний твір або твір, який описує ситуацію в соціумі, це можуть бути записки філософського характеру або вірші».

Якби мене запитали, як у двох словах описати Твій «Пандемічний щоденник» – то я б сказала, що це «гумористична розповідь про катастрофу».

«Мені подобається таке визначення. По-перше, я ставив собі завдання, щоби це було смішно. Я не люблю речі, написані з пафосом, мене це дратує. У щоденнику я описував, в принципі, трагедію або ж дуже неприємну ситуацію, яка з нами трапилася, в жартівливій формі – щоби отримати певну дистанцію. Я хотів людей розсмішити. Хоча, з іншого боку, в тексті багато є про самотність, про смерть, про нудьгу. Тому мені здавалося, що поєднання трагічного з комічним буде найліпшим способом оповіді про карантин».

Чи це була якась потреба робити нотатки? Коли і чому Ти почав його писати? Чи після того, як дізнався про конкурс, чи до цього?

«Приватний щоденник я ніколи не вів. Іноді, в рамках літературних вправ,  я впродовж певних періодів щоденно записував певні події, що зі мною трапилися, або думки, щоби навчитися літературному ремеслу. З іншого боку, у "Пандемічний щоденник" увійшли тексти, які я публікував у Фейсбуку. І саме ця публікація жартів у Фейсбуку була внутрішньою потребою. Коли на початку ми всі потрапили в ситуацію локдауну, соціальні зв'язки зменшилися – ми перестали ходити на роботу, зустрічатися з друзями у вільний час, то ми тоді сиділи в соцмережах. Ми слідкували за подіями, за ситуацією наших близьких, ділилися тим, що з нами відбувається. Я так само ділився певними роздумами. Коли я дізнався, що є такий конкурс, то подумав, що ті записи, які я вже зробив або буду робити в майбутньому, можна писати для цього літературного конкурсу. Іншими словами, створити щоденник з пандемічного періоду».

На сайті «Нової Польщі» з’явився фрагмент Твого «Пандемічного щоденника» в українському перекладі Андрія Бондаря. Повний текст щоденника вже незабаром вийде у Польщі польською мовою, тобто мовою оригіналу. Публікація книжки — це один з елементів нагороди для переможця конкурсу. Але теж знаю, що є декларація з боку Інституту допомогти із фінансуванням перекладу на українську мову.

А я, тим часом, процитую Тобі кілька відгуків читачів, які з’явилися під фрагментами українського перекладу на ФБ-профілі «Нової Польщі». Пані Надія пише: «Ну, твір дуже сумний і депресивний. Я б його не дочитала б до кінця…» Пан Юрій відповідає: «Мабуть через те, що алкоголь, який полюбляє автор, ще більше кидає в депресію від невідомого майбутнього і руйнування планів через баранокарантин». То як було з цим алкоголем?

«По-перше, дякую за відгуки. Я сподівався, що і такі відгуки будуть. Те, на що звернули увагу читачі, яких Ти цитуєш, в тексті є. У тексті справді багато суму, хоча я писав, у першу чергу, текст жартівливий. Це таке поєднання драматизму з комізмом, формула Гоголя – сміх крізь сльози. Ця формула мені була цікава. Друга тема – тема алкоголю. Так, вона теж достатньо міцно присутня а тексті, я спеціально зосереджував на ній увагу. З одного боку, це літературний прийом, і тут я наслідую стиль Венедикта Єрофєєва. Я хотів використати алкоголь як загальну метафору для опису життя. Тим більше, що мій головний герой – це самотня людина, яка не має роботи, знаходиться в ситуації локдауну і зачинена у своїй квартирі, не знає, що із собою робити, трішки нудьгує, читає книжки і п’є. Мені здається, що це нормальна реакція в суспільствах реагувати на щось неприємне, трагічне. Я думаю, що в наших культурах – українській і польській – алкоголь виконує функцію зняття стресу, тому ця тема алкоголю мала з’явитися».

Текст Твого щоденника — дуже «густий». Зрештою, журі конкурсу це теж відзначило. «Журі відзначило авторські мовні рішення Бутевича, а також сподівається, що вони матимуть внесок у розвиток польської мови, — написано у вердикті журі. — Валерій Бутевич вносить до польської літератури те, що колись англійській поетиці давав Джозеф Конрад або французькій та американській — Владімір Набоков. Це власне звучання, власний мовний жарт, нові слова...».

«Приємно чути, коли так високо носії мови оцінюють мовні компетенції чужинця, який приїхав і опанував мову настільки, що коли формулює речення, може зацікавити співрозмовника. Я свідомий цього і чому так відбувається. У своєму письмі я намагаюся створювати неологізми, кожне речення будувати як афоризм, побудований на грі слів, де є зміщення звичного значення, що викликає певний комічний ефект. У мене досить довгий досвід написання жартівливих афоризмів. Намагаюся працювати в жанрі, в якому майстром був Єжи Лєц з його "Myślami nieuczesanymi". Свої афоризми, яких вже дуже багато, я використовував у створенні щоденника. Ця афористична форма створює враження, що текст конденсований. Хочу підкреслити, що я намагався писати в гротескній формі, ламати звичну послідовність тексту або часову. Але я теж намагався писати дивно. Ця установка частково випливає з того, що я, як іноземець, не до кінця можу увійти в польську мову, і тягну за собою мовний досвід рідної української мови і рідної російської мови. Цей досвід накладається на польську мову і створює маленькі відхилення, які містяться в рамках норми, але для польського читача є незвичними, привертають увагу. Я хотів зробити з цього літературний прийом».

Як польська мова з’явилася у Твоєму житті?

«У моєму випадку це достатньо звичний спосіб для України. Мій батько походить з польської, але українізованої родини, де польська мова функціонувала тільки у сфері релігійності. Моя прабабця і бабця використовували польську мову в рамках релігійних практик, але нащодень нею не спілкувалися. Коли я кожне літо проводив у бабці, то чув, як вона молилася польською мовою, коли ми ходили до костелу, то чув літургії польською мовою. Тобто з дитинства я чув польську мову, але це не була мова повсякденного вжитку. Релігійна лексика на мене дуже вплинула, і я намагаюся в творчості використовувати стиль мови біблійної для певних естетичних ефектів. Пізніше, вже юнаком, я почав самостійно вивчати польську мову, згодом поступив на польську філологію в університет. Згодом брав участь у наукових стипендіях у Польщі, а потім вступив в аспірантуру і написав дисертацію про творчість Збіґнєва Герберта. Я думаю, що ключовим моментом було те, що впродовж кількох років я писав наукові тексти польською мовою. Сама практика писання втягувала мене у стихію мови. Останній етап написання докторської дисертації, тобто вісім місяців щоденного писання по 8-9 годин дуже мене всередині змінив. Після цього я зрозумів, що мені найлегше зараз писати текст польською мовою».

Ти згадав про афоризми, які з’являються у «Пандемічному щоденнику». Це Твій проєкт «Кучеряві думки» (Myśli kędzierzawe). Розкажи як він з’явився, коли Ти почав писати ці афоризми?

«Я почав їх писати десь два роки тому. Але якась така легкість у написанні гумористичних афоризмів з’явилася торік. Я пишу їх майже щоденно. А все це народилося з того, що я фанат творчості Єжи Лєца. Наслідуючи його, я свої афоризми називаю "Myślami kędzierzawymi". Ця назва своєю конструкцією нагадує "Myśli nieuczesane" Єжи Лєца. Спочатку я почав ділитися цими жартами зі своїми друзями у Фейсбуку, а потім створив профіль в Інстаграмі, який так і називається – myśli_kedzierzawe. Одна із таких кучерявих думок — "Bóg i Szatan mają odmienne zaświatopoglądy".

Дякую за розмову!

Наших читачів запрошую послухати звукову версію розмови, в якій Валерій Бутевич читає фрагмент свого «Пандемічного щоденника».

Яна Стемпнєвич