Послухай | Posłuchaj "Пів-на-пів | Pól na pół" >>>
Кіно різноманітності | Kino różnorodności
Понад 150 заявок на конкурс, 8 повнометражних художніх фільмів, 9 документальних і 23 короткометражні стрічки. За одинадцять років Ukraina! Festiwal Filmowy став упізнаваним майданчиком для українських кінематографістів. Сьогодні режисери та продюсери самі надсилають свої роботи, а організатори шукають нові фільми на міжнародних фестивалях.
— Для мене найважливіше показати різноманітність, різні історії. Звісно, тема війни дуже важлива, і митці розповідають про неї в різних форматах. Але мені також хочеться показувати польській публіці українську культуру, універсальні історії, людські стосунки, любов, пошуки власної ідентичності, — пояснює Мартина Лях.
Тому поруч із документальними свідченнями російської агресії у програмі з’являються комедії, музичні драми, біографічні фільми та експериментальні роботи. На запитання, яке гасло найкраще характеризує цьогорічний фестиваль, Мартина відповідає коротко: кіно різноманітності.
Ponad 150 zgłoszeń konkursowych, 8 pełnometrażowych fabuł, 9 dokumentów i 23 filmy krótkometrażowe. Przez jedenaście lat Ukraina! Festiwal Filmowy stał się rozpoznawalnym miejscem spotkań ukraińskich filmowców. Dziś reżyserzy i producenci sami nadsyłają swoje prace, a organizatorzy poszukują nowych tytułów również na międzynarodowych festiwalach.
– Dla mnie najważniejsze jest to, aby przedstawiać różnorodność, różne historie. Oczywiście temat wojny jest bardzo ważny i opowiadają o nim twórcy w różnych formatach. Ale zależy mi również, żeby pokazywać polskiej publiczności ukraińską kulturę, historie uniwersalne, relacje międzyludzkie, miłość, szukanie własnej tożsamości – wyjaśnia Martyna Lach.
Dlatego obok dokumentalnych świadectw rosyjskiej agresji w programie pojawiają się komedie, dramaty muzyczne, filmy biograficzne i eksperymentalne. Zapytana o hasło, które najlepiej charakteryzowałoby tegoroczny festiwal, Martyna odpowiada krótko: kino różnorodności.
Від прямих трансляцій з фронту до наслідків війни | Od relacji z frontu do konsekwencji wojny
Як змінилася мова українського кіно після початку повномасштабного російського вторгнення? Мартина Лях пригадує, що у 2022 році на екрани ще виходили фільми, створені до великої війни. Водночас з’являлися документальні стрічки, які фіксували події майже в реальному часі: евакуацію населення, роботу волонтерів, життя на фронті.
Сьогодні кінематографісти дедалі частіше замислюються над довготривалими наслідками війни. Наприклад, документальний фільм «Дівія» Дмитра Грешка показує її вплив на довкілля, а «Тиха повінь» Дмитра Сухолиткого-Собчука розповідає про релігійну громаду, яка живе без електрики, та про зміни, що приносить війна в її повсякдення.
Особливе місце у програмі посідає документальна стрічка «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк – український кандидат на премію «Оскар». Це історії жінок, які пережили сексуальне насильство, катування та інші травматичні досвіди російської агресії.
— Мені здається, що творці дедалі частіше ставлять собі запитання про довготривалі наслідки війни. Якою буде Україна після її завершення? Наскільки складним буде життя навіть після перемоги? — розмірковує програмна директорка.
Jak zmienił się język ukraińskiego kina po rozpoczęciu rosyjskiej inwazji na pełną skalę? Martyna Lach przypomina, że w 2022 roku na ekrany trafiały jeszcze filmy nakręcone przed wielką wojną. Jednocześnie pojawiały się dokumenty rejestrujące wydarzenia niemal na bieżąco: ewakuację ludności, pracę wolontariuszy, życie na froncie.
Dziś filmowcy coraz częściej zastanawiają się nad długofalowymi konsekwencjami wojny. Dokument „Divia” Dmytra Hreszki pokazuje jej wpływ na środowisko naturalne, a „Cicha powódź” Dmytra Suchołytkiego-Sobczuka opowiada o wspólnocie religijnej żyjącej bez elektryczności i zmianach, jakie wojna przynosi w jej codziennym życiu.
Szczególne miejsce w programie zajmują „Ślady” Alisy Kowalenko i Marysi Nikitiuk – ukraiński kandydat do Oscara. Film przedstawia historie kobiet, które doświadczyły przemocy seksualnej, tortur i innych traum związanych z rosyjską agresją.
– Myślę, że twórcy bardziej zaczynają sobie zadawać pytanie o długofalowe skutki wojny. Jaka będzie Ukraina po zakończeniu wojny? Nawet po zwycięstwie, jak trudne będzie życie po zwycięstwie Ukrainy w wojnie z Rosją? – zastanawia się dyrektorka programowa.
Голос війни без слів | Głos wojny bez słów
У короткометражному фільмі Анни Дубини «Голос війни» головним героєм стає барабанщик. Оркестр готується до концерту, але під час виступу лунає повітряна тривога. Музиканти залишають сцену, натомість барабанщик продовжує грати. Звуки його інструмента нагадують вибухи та постріли. Згодом до нього приєднуються інші учасники оркестру.
— Мені спало на думку, що було б цікаво передати емоції людини з посттравматичним синдромом, який сьогодні переживає багато людей через війну. Герой починає передавати свої емоції, звуки вибухів і пострілів на барабанах, — розповідає режисерка.
Анна сама грає на ударних інструментах уже сім років. Музика для неї не просто доповнення до кінематографа, а невід’ємна частина творчого процесу. Вона зізнається, що не може писати сценарій у тиші: мелодії допомагають їй уявляти сцени, персонажів та емоції.
У «Голосі війни» немає діалогів. Це свідоме рішення: Анна хоче, щоб її історія була зрозумілою глядачам незалежно від країни походження та мови.
W krótkometrażowym filmie Anny Dubyny „Głos wojny” głównym bohaterem jest perkusista. Orkiestra przygotowuje się do koncertu, ale podczas występu rozlega się alarm przeciwlotniczy. Muzycy opuszczają scenę, perkusista jednak nadal gra. Dźwięki jego instrumentu przypominają wybuchy i wystrzały. Po chwili dołączają do niego pozostali członkowie orkiestry.
– Przyszło mi do głowy, że fajnie byłoby przekazać emocje związane z zespołem stresu pourazowego, którego doświadcza wiele osób podczas wojny. Bohater zaczyna wyrażać swoje emocje, odtwarzać na bębnach dźwięki wybuchów i wystrzałów – opowiada reżyserka.
Anna sama gra na perkusji od siedmiu lat. Muzyka jest dla niej nie tylko uzupełnieniem kina, lecz także nieodłączną częścią procesu twórczego. Przyznaje, że nie potrafi pisać scenariuszy w ciszy: melodie pomagają jej wyobrażać sobie sceny, postacie i emocje.
W „Głosie wojny” nie ma dialogów. To świadomy wybór: Anna chce, żeby jej historia była zrozumiała dla widzów niezależnie od kraju pochodzenia i języka.
Кіно, яке пам’ятає | Kino, które pamięta
Цьогорічний фестиваль пропонує не лише новинки, а й подорож в історію українського кінематографа. У програмі — відреставрований кримськотатарський фільм «Алім» Георгія Тасіна 1926 року, комедія «За двома зайцями» Віктора Іванова та ретроспектива Валентина Васяновича.
Глядачі побачать його «Атлантиду» й «Відблиск», а також нову стрічку «За перемогу!», відзначену нагородами на кінофестивалях у Торонто та Одесі. Події фільму розгортаються після перемоги України у війні з Росією. Попри абсурдистський гумор, це серйозна історія про людські стосунки та складнощі повернення до мирного життя.
Окреме місце посідає постать Олександра Довженка. Йому присвячений біографічний фільм «Довженко. Перший погляд» Костянтина Коновалова, а на завершення фестивалю польсько-український гурт DAGADANA виконає живу музику до німої стрічки Довженка «Сумка дипкур’єра» 1927 року.
Tegoroczny festiwal proponuje nie tylko nowości, lecz także podróż przez historię ukraińskiej kinematografii. W programie znalazły się odrestaurowany krymskotatarski film „Alim” Georgija Tasina z 1926 roku, komedia „Za dwoma zającami” Wiktora Iwanowa oraz retrospektywa Walentyna Wasjanowycza.
Widzowie zobaczą jego „Atlantydę” i „Odblask”, a także najnowszy film „Za zwycięstwo!”, nagradzany na festiwalach w Toronto i Odessie. Akcja filmu rozgrywa się po zwycięstwie Ukrainy w wojnie z Rosją. Mimo absurdalnego humoru jest to poważna historia o relacjach międzyludzkich i trudnościach powrotu do pokojowego życia.
Osobne miejsce zajmuje postać Ołeksandra Dowżenki. Poświęcono mu film biograficzny „Dowżenko. Pierwsze spojrzenie” Kostiantyna Konowałowa, a na zakończenie festiwalu polsko-ukraiński zespół DAGADANA wykona muzykę na żywo do niemego filmu Dowżenki „Teczka kuriera dyplomatycznego” z 1927 roku.
Харківські чирлідерки та легенда українського року | Cheerleaderki z Charkowa i legenda ukraińskiego rocka
Який фільм варто порадити людині, яка майже нічого не знає про українське кіно? Мартина Лях зізнається, що вибрати лише один неможливо. Серед художніх стрічок вона рекомендує «За перемогу!» Валентина Васяновича, а серед документальних — «Nice Ladies» Марії Пономарьової.
Героїні останнього — учасниці харківської команди чирлідерок віком понад п’ятдесят років. Зйомки розпочалися ще до повномасштабного вторгнення, але війна розділила жінок. Частина виїхала за кордон, інші залишилися в Харкові. Чи зможе команда зберегти дружбу, коли її учасниці опинилися в різних країнах і переживають війну по-різному?
— Це надзвичайно проникливий фільм і водночас дуже тепла розповідь про справді чудових жінок, — наголошує Мартина.
Анна Дубина обирає іншу стрічку — «Кузьма. Страшенно щасливий», присвячену Андрію Кузьменку, лідеру гурту «Скрябін».
— Я дивилася цей фільм у кінотеатрі Atlantic і на титрах просто не могла стримати сліз. Я дуже люблю цю людину, і мені її страшенно бракує в сучасному суспільстві, — зізнається режисерка.
Анна згадує слова Кузьми про те, що війна – найдурніший винахід людства. Його пісні та погляди залишаються для неї близькими.
Jaki film polecić osobie, która niemal nic nie wie o ukraińskim kinie? Martyna Lach przyznaje, że wybranie tylko jednego tytułu jest niemożliwe. Wśród fabuł poleca „Za zwycięstwo!” Walentyna Wasшanowycza, a wśród dokumentów – „Nice Ladies” Marii Ponomarowej.
Bohaterkami tego drugiego filmu są członkinie charkowskiej grupy cheerleaderek po pięćdziesiątce. Zdjęcia rozpoczęły się jeszcze przed rosyjską inwazją na pełną skalę, ale wojna rozdzieliła kobiety. Część wyjechała za granicę, inne zostały w Charkowie. Czy drużyna zdoła ocalić przyjaźń, kiedy jej członkinie znalazły się w różnych krajach i przeżywają wojnę na różne sposoby?
– Ten film jest niezwykle przenikliwy, a jednocześnie jest przeciepłą opowieścią o naprawdę wspaniałych kobietach – podkreśla Martyna.
Anna Dubyna wybiera inny tytuł – „Kuźma. Strasznie szczęśliwy”, poświęcony Andrijowi Kuźmence, liderowi zespołu Skriabin.
– Oglądałam ten film w kinie Atlantic i po prostu na napisach końcowych nie mogłam powstrzymać łez. Bardzo lubię tego człowieka i strasznie mi go brakuje w dzisiejszym społeczeństwie – przyznaje reżyserka.
Anna przywołuje słowa Kuźmy, że wojna jest najgłupszym wynalazkiem ludzkości. Jego piosenki i sposób myślenia pozostają jej bliskie.
Nie tylko seanse | Не лише кінопокази
Фестиваль Ukraina! – це також зустрічі з митцями, майстер-класи та дискусії. Цього року особливу увагу приділено проблемі дезінформації. Організатори підготували дебати про маніпуляції та мову ненависті в польському інформаційному просторі, а також практичні заняття, присвячені розпізнаванню дезінформації, у співпраці з Центром Мєрошевського.
Серед гостей фестивалю – режисерка й драматургиня Наталка Ворожбит. Її фільм «Демони» відкриє цьогорічну програму, а сама мисткиня проведе майстер-клас із драматургії в кінотеатрі Amondo.
Для наймолодших глядачів підготували покази анімації, театральну виставу та творчі заняття. Окремою подією стануть майстер-класи з вибійки — традиційної техніки оздоблення тканин.
Уперше в програмі з’явиться також секція «Білоруський кінокорпус», підготовлена спільно з фестивалем Bulbamovie. За словами Мартини Лях, це можливість представити незалежне білоруське кіно та підтримати культурний діалог між спільнотами, які живуть у Польщі.
Ukraina! Festiwal Filmowy to także spotkania z twórcami, warsztaty i dyskusje. W tym roku szczególną uwagę poświęcono problemowi dezinformacji. Organizatorzy przygotowali debatę o manipulacjach i mowie nienawiści w polskiej przestrzeni publicznej oraz praktyczne warsztaty rozpoznawania dezinformacji, organizowane we współpracy z Centrum Mieroszewskiego.
Wśród gości festiwalu znajdzie się reżyserka i dramatopisarka Natalka Worożbyt. Jej „Demony” otworzą tegoroczny program, a sama artystka poprowadzi warsztaty dramaturgiczne w kinie Amondo.
Dla najmłodszych widzów przygotowano pokazy animacji, spektakl teatralny i zajęcia plastyczne. Osobnym wydarzeniem będą warsztaty wybijanki, czyli tradycyjnej ukraińskiej techniki zdobienia tkanin.
Po raz pierwszy w programie pojawi się również sekcja „Białoruski Korpus Filmowy”, przygotowana we współpracy z festiwalem Bulbamovie. Jak wyjaśnia Martyna Lach, to okazja do zaprezentowania niezależnego kina białoruskiego i podtrzymywania dialogu między społecznościami mieszkającymi w Polsce.
Українське кіно в Польщі | Ukraińskie kino w Polsce
За одинадцять років фестиваль виховав свою постійну аудиторію. Мартина Лях розповідає, що польські глядачі вже впізнають українських режисерів, стежать за їхніми новими роботами й повертаються на фестиваль щороку. Водночас вона хотіла б бачити в кінозалах ще більше польської публіки.
Успіхом серед глядачів користувалися «Ти — космос» Павла Острікова та «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука. Цього року, за словами Мартини, значне зацікавлення викликає біографічний фільм про Олександра Довженка.
Після варшавських показів фестиваль вирушить до інших польських міст. У листопаді та грудні українське кіно зможуть побачити глядачі загалом дванадцяти міст, зокрема Кракова, Вроцлава, Познані, Любліна, Лодзі та Гданська.
Przez jedenaście lat festiwal wychował swoją stałą publiczność. Martyna Lach opowiada, że polscy widzowie rozpoznają już ukraińskich reżyserów, śledzą ich nowe filmy i wracają na festiwal co roku. Jednocześnie chciałaby widzieć w kinach jeszcze więcej polskiej publiczności.
Dużym powodzeniem wśród widzów cieszyły się „Ty – kosmos” Pawła Ostrikowa i „Pamfir” Dmytra Suchołytkiego-Sobczuka. W tym roku, jak mówi Martyna, spore zainteresowanie budzi film biograficzny o Ołeksandrze Dowżence.
Po warszawskich pokazach festiwal wyruszy do kolejnych polskich miast. W listopadzie i grudniu ukraińskie filmy będą mogli zobaczyć widzowie łącznie dwunastu miast, między innymi Krakowa, Wrocławia, Poznania, Lublina, Łodzi i Gdańska.
Польське радіо для України є медіапартнером 11-го кінофестивалю Ukraina! Festiwal Filmowy | Polskie Radio dla Ukrainy jest patronem medialnym 11. Ukraina! Festiwal Filmowy.
Послухай | Posłuchaj "Пів-на-пів | Pół na pół" >>>
***
Tytuł audycji / Назва програми: Pół na Pół | Пів-на-Пів
Przygotowanie i prowadzenie / Автори та ведучі: Яна Стемпнєвич, Marcin Gaczkowski
Гості / Gościnie: Martyna Lach, Анна Дубина
Data emisji / Дата ефіру: 28.10.2026 12.05