Прометеїзм являє собою політико-інтелектуальну течію, яка народилася в Польщі у міжвоєнний період.
Його метою була підтримка національних рухів народів СРСР з метою дезінтеграції совєтської імперії та створення на її руїнах цілого ряду незалежних держав, які б були союзницькими щодо Варшави. Головним промотором прометеїзму був табір Юзефа Пілсудського, а його яскравими представниками були такі близькі соратники маршала як: Лєон Васілєвський, Тадеуш Голувко і Влодзімєж Бончковський. Прометейським діячам вдалося залучити до співпраці представників українців, білорусів, грузинів, а також інших кавказьких народів, а навіть кримських татар, та кубанських козаків. В українському випадку мова передовсім про петлюрівців. Слід сказати, що навіть після встановлення в Польщі комуністичного режиму після Другої світової війни прометеїзм не вмер, а продовжив своє життя на еміграції. Зокрема прометейська думка мала безпосередній вплив на проєкт паризької «Культури» Єжи Ґєдройця та польську східну політику після падіння комунізму у Польщі в 1989 році.
Прометеїзм, хоча й оформився як рух у міжвоєнний період, але своїми коренями прометейська ідея сягає ХІХ століття, яке було «золотою добою» романтизму. Власне, треба підкреслити, що великою мірою простежується романтизація цього руху. Зокрема, нерідко можна зустрітися з поглядом, що Польща, мовляв, намагалася подарувати свободу поневоленим більшовиками народам, а реальна політика тут нібито не мала вирішального впливу. Власне, про це я запитав відомого польського історика Анджея Новака з Яґєллонського університету, з яким і розмовляв про прометеїзм:
– Звичайно, Ви маєте рацію, що прометеїзм має сильне романтичне походження. Передусім сам міф Прометея став одним із найважливіших міфів європейського романтизму. До нього відкликалися далеко не лише польські, але й найбільші англійські і німецькі поети-романтики. Власне, їх захоплювала ця посвята для інших людей, яку уособлював титан Прометей, що викрадає вогонь і несе його людям. За це боги жорстоко карають Прометея.
Цей міф підсичував ідеї прометеїстів, що були тісно пов’язані з конкретними політичними концепціями. Звичайно, погоджуюся з Вами, що йшлося про політичні інтереси Польщі. Зокрема це стосується її боротьби за незалежність у ХІХ столітті, а після 1918 року йшлося про те, щоб ця незалежність зміцнилася. В обох випадках розрахунок був такий, що незалежність Польщі можлива лише тоді, коли на Сході не буде потужної і готової до реваншу російської імперії, а будуть держави неросійських народів, котрі входили до цієї імперії. Тобто, прометеїзм являє собою поєднання політичного прагматизму з романтичним міфом, так як це буває у випадку інших політичних ідеологій.
Прометеїзм, передовсім, ставив собі за мету поділити СРСР, так би мовити, по національних швах. Цього не вдалося здійснити. І в світлі цього виникає питання – наскільки ця політична концепція відповідала історичним реаліям? Професор Новак:
– Це питання можна повернути інакше – чи політичні концепції створюються для часу, коли вони виникають або, можливо, вони містять довгострокові проєкти? Буває по-різному. Існують концепції розраховані на негайну їх реалізацію, а є такі, які повинні працювати роками, аби принести результат. На мою думку, прометеїзм, за задумом своїх основоположників, був довгостроковою концепцією. Він був покликаний підтримувати незалежницькі рухи та відцентрові тенденції на геополітичному просторі домінації Москви.
Мені здається, що прометеїзм у 20-30-х роках минулого століття виконував саме таку роль. Якоюсь мірою продовженням цієї течії стали ініціативи, які мали місце після ІІ світової війни. Скажімо, Антибільшовицький блок народів. Однак, перш за все, це часопис «Культура», який видавав Єжи Ґєдройць у Парижі. Ґєдройць був тісно пов’язаний із такими піонерами прометейського руху як Влодзімєж Бончковський і орієнтувався на те, що було найважливіше для цього руху, а саме – побудова дружніх відносин з Україною. Йшлося про ту, майбутню, Україну, яка, на думку Ґєдройця, рано чи пізно мала постати. Україна становила наріжний камінь його проєкту нової польської геополітики. На сторінках «Культури» з’явився цілий ряд статей, що сприяли польсько-українському порозумінню та подоланню суперечок довкола минулого. Це стало доробком не лише польської політичної думки, але й загалом центрально-східноєвропейської політичної думки.
З одного боку Україна була наріжним каменем в проєкті прометеїстів. Проте, водночас можна зауважити такий парадокс, що попри те, що Україна була така важлива, українське питання у міжвоєнній Польщі не знайшло якогось розумного вирішення. Професор Новак:
– Звичайно, це – слушне зауваження. Однак варто собі усвідомити той факт, що в демократичній країні або принаймні там, де обов’язковими є певні елементи демократії, потрібно рахуватися з волею більшості. Думаю, немає потреби нагадувати, що вільні вибори у міжвоєнній Польщі переконливо вигравали ендеки, тобто національні демократи. Це сила правого спрямування. Якби не згортання демократичних процесів після перевороту 1926 року, який здійснив маршал Юзеф Пілсудський, то напевно б ендеки були принаймні однією з двох головних політичних сил у Польщі. Так само як Національно-демократична партія, частина селянських партій ставилися критично до українського національного руху і уряд був змушений рахуватися з думкою широких кіл польського суспільства. Думаю, що якась гіпотетична можливість перелому в польсько-українській суперечці була лише в 1919 році. Маю на увазі лінію поділу, яку запропонував французький генерал Бартелемі – представник посередницької місії під час війни між Польщею і ЗУНР. Йшлося про те, щоб за Польщею залишився Львів, а більша частина Східної Галичини мала б бути в руках українців. З вини обох ворогуючих сторін компромісу не вдалося досягнути і, на жаль, після 1919 року польсько-українські стосунки склалися так, що їх практично було неможливо раціонально вирішити. Хоча й були спроби досягнути порозуміння, зокрема з боку середовищ близьких до прометеїзму. Зокрема, це політика воєводи волинського Генрика Юзефського на Волині. Ця спроба закінчилися невдачею не лише з вини польської сторони, бо то Юзефський всіма силами намагався залучити українців до співпраці, але й через відсутність партнерів з українського боку. Всі ці проєкти вирішення української справи у міжвоєнній Польщі були нереальними і стали реальними лише тоді, коли і українців, і поляків настигла трагедія ІІ світової і та велика геополітична зміна, яку зумовило вторгнення Червоної Армії в 1944-45 році.
Великою мірою ідеї прометеїстів вплинули на польську зовнішню політику після падіння комунізму в 1989 році. Однак, часто звучить критика, що ці ідеї відірвані від дійсності і треба робити ставку на прагматизм та відмовитися від активної політики на Сході. Професор Анджей Новак переконаний, що ця критика безпідставна і прометеїзм є важливою геополітичною ідеєю:
– Я думаю, що варто мислити про прометеїзм, говорю тут з польської перспективи, максимально тверезо і слід дивитися на нього як на політичну рацію для Польщі. Це не є якесь безкорисне посвячення Польщі задля України, Грузії чи якоїсь іншої країни – ні. Наш безпосередній, польський інтерес тісно і ґрунтовно пов’язаний з майбутнім цих країн. Або це будуть незалежні держави, або вони повернуться під повний геополітичний і геоекономічний контроль Москви.
Отож, мені здається, тут йдеться про калькуляцію засадничих польських національних інтересів, а не анахронізм та романтичну фантазію, як це намагаються представляти критики тією східної політики, яку так зріло сконструював осередок Єжи Ґєдройця. Ці критики закликають відмовитися від цього бачення польської східної політики. Проте, проєкт Єжи Гєдройця і прометеїстів – це реальний проєкт, що відповідає нашим національним інтересам. В нього треба інвестувати сили і кошти, щоб Польща залишилася важливим гравцем у Східній Європі та незалежною державою.
Матеріал підготував Назар Олійник