Коли в 2014 році король Іспанії Хуан Карлос І відрікався від престолу і передавав корону своєму сину Філіпе, мало хто міг собі уявити, що король-пенсіонер, як називають свого колишнього короля іспанці, стане нестерпним тягарем і справжньою загрозою для репутації й легітимності іспанської монархії, наріжного каменю політичної системи сучасної Іспанії.
Син Хуана Карлоса І, що зійшов на престол під іменем Філіпе VI, був покликаний дати новий імпульс короні, але її сила ґрунтувалась на велетенському престижі і міжнародному визнанні фігури короля-батька. І це все без огляду, що після 39 років правління образ Хуана Карлоса помітно вибляк, а його популярність в іспанському суспільстві болюче знизилася. Причиною стала ціла низка скандалів, в тому числі пов'язаних із зятями глави Королівства Іспанія. Один з них, Ін'які Урданґарін, навіть отримав тюремний термін за відмивання грошей. Сам монарх неприємно шокував своїх підданих, коли в 2012 році в розпал глибокої економічної кризи, що охопила країну, вирушив з фавориткою в Ботсвану на коштовне полювання на слонів, де король Іспанії внаслідок невдалого падіння зламав собі стегно. “Я помилився, таке більше не повториться”, - такими були словами публічних перепросин.
Після декількох років правління Філіпе VI здавалося, що монархія, яку підтримують з часу її реставрації в 1975 році всі головні політичні сили Іспанії, зміцнилася. Однак розслідування прокуратури Швейцарії, розпочате в 2018 році в справі закордонних рахунків Хуана Карлоса, перевернуло все з ніг на голову. Швейцарські слідчі виявили панамські офшорні фонди з рахунками в банках Швейцарії, куди, серед іншого, в 2008 році поступив “подарунок” від короля Саудівської Аравії у розмірі 100 мільйонів доларів США. Як виявилось, 65 мільйонів з цієї суми Хуан Карлос подарував своїй коханці, німецькій аристократці Корінні Ларсен, яка була з королем на тому злощасному сафарі в Ботсвані. Слідчі пов'язують ці гроші від короля Саудівської Аравії з рекордним контрактом, отриманим іспанськими компаніями на будівництво швидкісної залізниці між Меккою і Мединою. Королівський двір заперечує будь-який зв'язок Феліпе з панамськими фондами батька.
У червні цього року прокуратура Верховного суду Іспанії заявила про відкриття слідства стосовно Хуана Карлоса за підозрою у корупції. Ситуація стала критично нестерпною. У вівторок, 4 серпня, колишній король Іспанії у відкритому листі до свого сина заявив, що він залишає межі країни. Хуан Карлос мотивував таке рішення бажанням сприяти спокійному й відповідальному правлінню свого сина. Разом з тим, він обіцяв співпрацю зі слідством. Куди саме попрямував Хуан Карлос, офіційно невідомо. Спочатку ЗМІ писали про Домініканську Республіку, потім Португалію, а останніми днями Хуана Карлоса бачили в Саудівській Аравії.
Як можна розцінити рішення колишнього монарха залишити Іспанію і що за ним стоїть?
До розмови я запросив одного з провідних іспанських істориків та політологів професора Жосе Нуньеса Сейшаса із Університету Сантьяґо де Компостела:
На мою думку цей крок представляється як самовигнання, але, по суті, мова йде про втечу, втечу від закону. Можливо це намагання не стільки втекти від справедливості, скільки від іспанської громадської думки. Гадаю, що це рішення було прийняте не лише колишнім королем Хуаном Карлосом, але воно було узгоджене з нинішнім королем Феліпе VI, королівським двором, а можливо й з урядом.
Всю цю операцію здійснено у серпні, який в Іспанії є традиційно малоактивним в політичному сенсі місяцем. Рішення залишити країну прийнято, коли громадська думка більше зайнята пандемією і питаннями здоров'я і, відповідно, в іспанців інші турботи.
Яка мета всього цього? На мою думку, ми маємо справу зі спробою вберегти Монархію як інституцію, забезпечити її тяглість і захистити від надмірного політичного зносу, до якого вело подальше перебування в Іспанії короля Хуана Карлоса.
Якщо мова заходить про сучасну іспанську монархію, то багато в чому десятиліття її популярності серед переважної більшості іспанців пояснювалися не стільки їх відданістю самій інституції монархії, скільки особистою популярністю короля Хуана Карлоса. Завдяки вдалим політичним крокам він зумів скинути із себе тінь ставленика диктатора Франсіско Франко. Хуан Карлос в Іспанії, і за її межами, постає як державний муж, що дозволив провести успішний транзит від диктатури до демократії, хоча сам генерал Франко був переконаний, що молодий король є запорукою збереження режиму. Політолог поділяє цю думку:
Дійсно, між 1975 і 1981-82 роками в Іспанії було порівняно небагато монархістів. Інакше кажучи, як Ви вірно зауважили, монархія була відновлена Франко як частина політичної оборудки. Хуана Карлоса поставив Франко, але справа в тому, що Хуан Карлос І керуючись слушними порадами свої радників взяв зовсім інший курс, ніж Франко міг собі уявити. Тобто, він розумів, що в Західній Європі кінця ХХ століття монархія як інституція могла вижити лише за умови, що вона буде конституційною і йтиме в парі з демократією. Думаю, що тут зіграла роль пам'ять про те, що відбулося з дідом Хуана Карлоса, королем Альфонсо ХІIІ, коли в 1931 році була проголошена Республіка. Адже перед тим Альфонсо ХІІІ підтримав диктатора генерала Прімо де Ріверу. Тому антидиктаторська реакція була і антимонархічною.
Окрім цього, в нього був ближчий приклад того, що сталося з королем Греції Константином ІІ і він знав про все це дуже добре завдяки своїй дружині Софії Грецькій. У 1967 році король підтримав державний переворот консервативних правих сил, відомий як режим “чорних полковників”. Коли впала військова хунта в 1974 році, демократична опозиція повалила монархію і проголосила Республіку.
Тому, свого часу, Хуан Карлос зробив вибір на користь демократії. Свій вибір він підтвердив під час спроби військового перевороту 23 лютого 1981 року. Правда і те, що впродовж двадцяти-тридцяти років в Іспанії спостерігалася украй сильна народна підтримка монархії. Це виражалося, передовсім, у підтримці фігури Хуана Карлоса. Не буду говорити про якісь міфічні обриси, але довкола постаті короля витворили позитивний образ. Фігура короля була дуже захищена з боку ЗМІ, короля не можна критикувати, принаймні публічно, тощо.
Коли ситуація змінюється? Початок поклав скандал з епізодом у Ботсвані в 2012 році, скандал пов'язаний з його зятем Іньякі Урданґарівном, а перед тим була справа ще одного неоднозначного королівського зятя Хайме Марічаляра.
Таким чином, те, що видавалося історією створення нової політичної легітимності іспанської монархії, яка ще й на додаток має симпатичну, щасливу і відкриту до людей королівську родину, все обернулося проти неї.
Чи можна стверджувати, що корупційні скандали Хуана Карлоса І є смертельним ударом по монархічному ладу в Іспанії? Чи Феліпе VI впорається з цією компрометуючою спадщиною свого батька і зуміє повернути давній блиск короні в очах іспанців? Професор Нуньєс Сейшас:
Я вважаю це складним, але не неможливим. Частково я так думаю, позаяк, починаючи з 2010-2012 років в Іспанії виринає, певною мірою як реакція на каталонський рух за незалежність, стара ідея про те, що інституція монархії являє собою символ і запоруку історичної тяглості Іспанії.
Іншими словами, це така собі пуповина, ниточка, котра пов'язує іспанську націю та її єдність з попередньою історією, коріння якої простягаються аж до кінця XV століття. Відповідно, ставити під сумнів Монархію чи навіть ліквідувати її означає реформувати конституцію, поставити під сумнів форму правління держави, а це зумовлює питання про місце інших (поза іспанською) національностей і регіонів таких як Каталонія, Країна Басків чи Галісія. Це привело би до необхідності перегляду тих поступок щодо спадщини Франко, здійснених під час транзиту до демократії.
Все це означає поставити під сумнів надто багато речей і зараз не лише консервативні праві сили, але й більша частина іспанських лівих не особливо зацікавлені братися за цілісну реформу конституції і за перегляд форми правління.
Матеріал підготував Назар Олійник.