Серед українських політичних мислителів і діячів ХІХ-ХХ століття не багато можна знайти прикладів людей, які вже в 25 років пишуть книгу-маніфест, яка стає визначальною і знаковою в чималенькому творчому доробку. Одночасно з цим, ця людина бере участь в установчому з’їзді соціалістичної партії. На додаток все це відбувається в кінці ХІХ століття, в консервативній та клерикальній Галичині, а батько героя нашої передачі вікарій митрополичої капітули Греко-католицької церкви, по суті, третя особа в греко-католицькій ієрархії погрожує розривом стосунків і припиненням фінансування своєму синові, який захопився марксизмом та підривними соціалістичними ідеями.
Мова йде про Юліана Бачинського (1870-1940) - публіциста та політичного діяча, невиправного радянофіла, автора праці «Україна irredenta», опублікованої в 1895 році, де вперше, на теоретичних основах і через призму марксизму, обґрунтовано необхідність створення незалежної української держави.
У Бачинського була дуже непроста і трагічна доля, позаяк його радянофільство і певна політична наївність зіграли з ним злий жарт, і в кінцевому підсумку, як чимало інших українських прихильників марксизму Бачинський став жертвою сталінського терору.
Про Юліана Бачинського Назар Олійник розмовляв з професором Ігор Чорноволом з Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича у Львові.
-Пане Ігоре, якщо розглянути еволюцію поглядів Юліана Бачинського, його ідеологічний вибір, то наскільки це можна пояснювати або дивитися через призму його конфлікту з батьком, з Олександром Бачинським, який був, як відомо, ректором Львівської духовної семінарії, вікарієм митрополичої капітули?
Тобто, не так багато можна знайти прикладів, коли люди з цього середовища, такого консервативно-католицького, ставали соціалістами, і притому чоловими постатями в соціалістичному і марксистському русі в Галичині.
Я думаю, що не зовсім так. По-перше, є взагалі такий підхід до історичної науки, який пропонує розглядати історію як конфлікт поколінь. Кожне покоління якби заперечує попереднє. Власне, якщо брати Галичину, то якраз цей конфлікт поколінь він є — саме в той період, коли жив Бачинський, Юліан і його батько Олександр - він взагалі притаманний Галичині, передовсім може навіть польському середовищу, де він був особливо гострий. Те саме можна сказати про євреїв. Мені здається, що саме в цей період 1880-1890 роки от конфлікт поколінь в Галичині був дуже гострий.
Дійсно батько, коли десь, чи то прочитав в газеті чи хтось прочитав, хтось сказав, що Юліан Бачинський підписаний під заявою про установчий з'їзд Радикальної партії, то була дуже гостра розмова між батько і сином. І батько загрозив йому виключенням з духовної семінарії, де Бачинський навчався і навіть вигнанням з дому. Зберігся лист Бачинського до Павлика, де він описує цей конфлікт і просить його, щоб він там в газеті якесь спростування надрукував, бо йому буде непереливки. Але закінчилося все на тому, що дійсно Юліан Бачинський залишив греко-католицьку духовну семінарію, де ректором був його батько. Але врешті, знаєте, батько не може бути ворогом своєму синові, і невдовзі Юліан Бачинський знайшовся на юридичному факультеті Львівського університету, який закінчив.
Мені здається, правда невпевнений, але мені здається, що до кінця життя батько матеріально його підтримував все життя.
-Власне Ви згадали про те, що Бачинський закінчив університет, юридичний факультет. Фактично після його закінчення з'явилася книжка, яка завжди при згадці про Юліана Бачинського ідентифікується з ним. Йдеться про книгу «Україна irredenta». Фактично вперше ідеологічно було обґрунтовано з точки зору марксизму, з певним вкрапленням, якщо це можна так назвати, націоналізму, необхідність створення української держави.
Якби Ви власне охарактеризували, як було сприйнято в галицькому середовищі книжку Бачинського? Бо були різні голоси, критика теж з боку Павлика, з боку Франка, власне з боку лівого крила українських галицьких діячів.
Бачинський взагалі, якби він жив зараз, то взагалі його, можливо, називали б політтехнологом. Тільки різниця між сьогоднішніми політтехнологами і ним полягає в тому, що він все таки вірив в те, що він пише і думає. От він любив цю справу, любив політику, політичні суперечки і власне це було його поле. Книга ця, вона трохи курйозна, тому що це вульгарний марксизм. Бачинський погано читав Маркса, можливо взагалі не читав Енгельса. Тим не менше, я думаю, що навіть на основі марксизму, то він це в принципі логічно обґрунтовував. Хоча й хибними шляхами він йшов, але й на основі марксизму можна було вивести то, що Україну чекає незалежність, що він і зробив. Але я ще раз повторюю, що це доволі такий примітивний марксизм, його марксизм у цій книзі.
Книгу я думаю, що все-таки в Галичині не дуже й помічали. Це потім в спогадах напишуть, що покоління Бачинського, а особливо то, що прийшло поза ним, що вони носили в одній кишені «Кобзар» Шевченка, а в другій кишені «Україна irredenta» Бачинського.
-А таке питання, як пояснити радянофільськість Бачинського після того, як Українська революції 1917-1920 років зазнала поразки, а він все ж таки залишився радянофілом?
Потім цей його переїзд до Радянського Союзу вже в 30-х роках, коли було зрозуміло, що маховик репресій розкручений, коли вже було самогубство Скрипника ітд. Тобто, в 20-х роках зрозуміло, що поверталися Грушевський той самий і зовсім інша ситуація в 30-х роках. З перспективи навіть того часу це принаймні виглядало як самогубство.
Безумовно, це може видаватися і це воно справді так є — приїхав чоловік і його там через несповна рік заарештували і кинули до буцегарні. Радянофільство Бачинського пояснюється його лівими переконання, його марксизмом. Він був марксист, а водночас націоналіст. Тобто, тут фактично симбіоз національного і державного. Це був ідеал Бачинського. Власне на таких засадах він бачив майбутню незалежну Україну, хотів бачити. Тому він був радянофілом з самого початку. В працях, які він в 20-ті роки видавав, він був радянофілом і відверто про це писав, викладав свої погляди, дискутував. Він жив в Німеччині. А чому він поїхав до Радянського Союзу? Ну, бачите далеко не кожен радянофіл, який був в Галичині, емігрував. Йому не було куди дітися. В 1931 році він виїхав до Львова. Був арештований польською поліцією за брошуру «Большевизм і Україна», яку заборонила польська цензура. Він там дуже вихваляв Українську радянську соціалістичну республіку, і про Галичину писав. Він був заарештований і засуджений на рік ув’язнення. Він відсидів це ув’язнення і очевидно в Галичині він не міг залишатися або ж потрібно було йти на компроміс зі своєю совістю. Він повернувся до Німеччини, але в Німеччині в 33-му році прийшов до влади Гітлер. Тобто, там ще більш він не міг залишатися, ніж у Польщі. Тоді він, що робить? Він їде до Праги і там він починає контактувати - чи з ним починають контактувати - з посольством СРСР. І він отримує від них гроші на видавництво журналу. Він видає цей журнал десь рік, де пропагує власне радянофільство. Ну, а потім йому перестають давати гроші. Він залишається без засобів існування фактично. Діватися було нікуди. До дому дорога була закрита. В Німеччині прийшли до влади фашисти. В Чехії – ну, що він там міг робити? З чого жити? І тому він прийняв пропозицію радянського уряду переїхати в Харків і працювати там десь в якомусь видавництві, що він і зробив. Поїхав з дочкою Оленою. Через рік був заарештований. Йому було інкриміновано зв’язки з ОУН, які він дійсно мав в 20-х роках, ще як УВО. На очній ставці Антін Крушельницький власне дав свідчення проти нього, дуже важкі свідчення. Але з тих всіх тоді заарештованих галичан в Радянській Україні один Бачинський заперечив всі ці звинувачення. Решту всіх зламали. Вони або частково або повністю визнали свою вину, після чого їх відразу ж розстріляли, а Бачинського єдиного не розстріляли, бо навіть згідно законодавства Радянського Союзу сталінської доби, якщо людини вина не доведена, як він її не визнає, то його не можна присуджувати, ну принаймні, до вищої міри покарання. І він отримав якийсь певний термін сталінських таборів і помер своєю смертю в 1940 році.
Матеріал підготував Назар Олійник