Війна Росії проти України незважаючи на всю її жорстокість та геноцидальний характер має широку підтримку у російському суспільстві. Про це свідчать дослідження Аналітичного центра Юрія Лєвади – бастіону незалежної соціології у путінській Росії. Останнє з них було проведене 21-27 квітня.
По даним опитування, дії армії РФ підтримує майже 74%, а не підтримує – 19%. В прес-релізі відзначається, що порівняно з березнем, ця підтримка дещо знизилась.
До розмови про ставлення росіян до війни в Україні, я запросив Лєва Ґудкова, доктора філософських наук, який є директором Аналітичного центру Юрія Лєвади.
Отож, чому попри кровопролитну війну Росії проти України, всіх тих звірств щодо українців, три чверті росіян підтримують так звану «спеціальну військову операцію»?
Є два пояснення. Перше – це формальне і пов’язане з тим, що альтернативні канали інформації або закриті, або доступ до них дуже ускладнений. Маю на увазі інтернет-портали: «Дождь», «Медуза», «Ехо Москви» і ще декілька десятків інтернет-порталів. Тому значна частина людей, яка б могла отримувати іншу картину того, що відбувається в Україні, просто відрізана від інформації. Діє режим інформаційної ізоляції. Основна маса населення живе в умовах інформаційного вакуумe, в якому діє агресивна та брехлива пропаганда. Відбувається настільки потужне й масове маніпулювання громадською думкою, що люди практично безсилі. Вони не можуть перевірити інформацію ітд. Але це, так би мовити, технічна сторона питання.
Друге пояснення – це те, що пропаганда витягнула найгірше, що є в Росії, російському народі. Це прагнення до насильства, ресентименти щодо України, заздрість і обурення щодо того, що українці обрали самостійний шлях розвитку, курс на інтеграцію зі Заходом. Тим самим, українці немовби знехтували волею «старшого брата».
От ці залишкові імперські, совєтські уявлення, дуже давні і тому такі, що не вимагають пояснення чи якоїсь нової аргументації, вони підживлюють жорстокість в стосунку до України і всі ці уявлення про те, що відбувається в Україні. Відбувається дегуманізація українців, і України загалом.
А чи можна стверджувати, що в якійсь мірі значення пропаганди тут другорядне? Була мова, що росіянам перекрили канали інформації, але з іншого боку, є маса перехоплених розмов між російськими військовослужбовцями і їх родичами, знайомими. В них говорять про жорстоку дійсність. Тобто, мародерства, вбивства, військові зізнаються, що йдуть удари по цивільним об'єктам, що гинуть мирні жителі, діти і всі інші жахіття. А їх родичі і близькі реагують на це нормально, а навіть заохочують до жорстокості.
Можливо тут проблема в тому, що щось страшне сидить в росіянах, а кремлівська пропаганда лише працює з цим масивом матеріалу?
Пропаганда тут не створює нових уявлень. Вона просто звертається до вже сформованих пластів уявлень і невігластва, що безумовно в масовій свідомості, є. Пропаганда надає ще один важливий мотив – це дозвіл на звірства, на вбивства, мародерство і таке інше.
З другого боку, треба просто розуміти, з кого складається армія, яка воює в Україні. Це передовсім люмпенізовані, депресивні верстви провінційного населення, дуже бідного, дуже криміналізованого, яке пережило процес соціальної дезорганізації і патології. Тому для молодих людей, які пішли в армію, для них військова служба, особливо за контрактом, є умовою вертикальної мобільності. Це для них ріст в соціальному плані. Зрозуміло, що вони приносять з собою мораль напівбанди, напівкримінального середовища, а в поєднанні з пропагандою все це дає такий результат. Основна маса населення, якщо відштовхуватися від наших опитувань, рішуче не хоче визнати свою відповідальність чи відповідальність армії за мародерство, насильство, грабунки і таке інше.
В одному з матеріалів видання «Медуза», який написаний на основі розмов з джерелами близькими до Кремля, зазначається, що нібито були проведені закриті соцопитування і що вони свідчать про проблему для Кремля, щоб якось закінчити війну без сильного падіння рейтингу Путіна і можливого краху його режиму. Ці джерела стверджують, що нібито є якась войовнича більшість у російському суспільстві, яка щиро вірить у загрозу для Росії з боку Заходу, що є якась там «нацистська» Україна, кровожерливі «бандерівці». Чи Ви на основі своїх досліджень бачите цю войовничу більшість, яка під впливом пропаганди готова вести війну з Україною до переможного кінця?
Ні, ніякого бажання вести війну до переможного кінця ми не спостерігаємо. Насправді люди не хочуть війни і бояться, що вона переросте у великий конфлікт. Активна підтримка війни вона характерна для дуже незначної частини суспільства. Ну, десь так для 10-15% населення. А решта пасивно у всьому цьому бере участь і показує свою лояльність до влади, приєднуючись до того, що транслює пропаганда. Але все не означає ні інтенсивної солідарності, ні готовності чимось жертвувати заради цієї війни. Це все ж таки більше декларативна, ніж реальна підтримка. Не думаю, що от ця теза про войовничу більшість є правдива.
Скоріш за все це такий собі шантаж з боку спецслужб, які проводять ці закриті соцопитування. Це шантаж і погрози керівництву країни, щоб воно часом не відмовилося від курсу на війну до переможного кінця.
Опитування Центру Юрія Лєвади показує таку тривожну річ, як скидання відповідальності за війну в Україні на США і НАТО. Навіть серед опозиційно налаштованих до режиму Путіна людей є чимало таких, що у всьому звинувачують Америку і Захід в цілому. Чим це пояснюється?
По-перше – це дуже давні структури свідомості. Вони ще були закладені в кінці ХІХ століття і дуже культивувалися у совєтські часи. Це комплекс національної неповноцінності, відчуття себе нерозвинутою, варварською країною у порівнянні із Заходом. Ставлення до Заходу двояке. Ми це постійно фіксували. З одного боку, йде ідеалізація і бажання жити як в «нормальних країнах», тобто на Заході. Користуватися всіма благами, високим рівнем життя, соціальним захистом тощо. А з іншого боку, є розуміння того, що все це абсолютно недосяжне в умовах сьогоднішньої Росії. Тому виникає потреба, неусвідомлена абсолютною більшістю людей, дискредитувати цю ідеальну картину Заходу, приписуючи йому якісь недоліки і гріхи, які ці люди вбачають у своїй власній країні. І це дуже сильно присутнє, а з приходом Путіна, починаючи десь з 2003 року все це стало основою державної політики, системою освіти, пропагандою, масовим виховання ітд. Тому всі ці речі давно вкорінилися і сприймаються як безумовні. Відповідно, підтримка політики Путіна вона поєднується з тим, що люди не визнають свою відповідальність за неї. Вони кажуть: «а ми тут ні при чому», «ми не починали цю війну». Хоча насправді вони стають учасниками державних злочинів.
Матеріал підготував Назар Олійник