Нещодавно в одному з містечок південно-східної Польщі — Ланьцуті було створено громадську посаду речника сеньйорів і осіб з інвалідністю. Додамо, що сеньйорами у Польщі елегантно називають літніх людей. 17-тисячний Ланьцут — це не перше місто, де працює такий речник, проте — це одне з небагатьох малих міст, де таку посаду було створено. Ми зустрілися з Адамом Гадлавом, який від лютого виконує обов'язки місцевого омбудсмена людей із особливими потребами. Відразу зауважимо, що свої обов'язки він виконує на громадських засадах.
Адам Гадлав:
— Чому я речник водночас сеньйорів й осіб з особливими потребами? Тому, що в цих людей — подібні проблеми. Якщо подивитися на демографію нашого міста, то видно, що людей похилого віку стає все більше; бо ж, з одного боку, тривалість життя стає довшою, з іншого — молодь виїздить до більших центрів. А ще — якщо подивитися, наприклад, на транспортні перешкоди, проблеми з пересуванням містом літньої людини, особи з інвалідністю або мами з дитячим візком, то вони дуже подібні. Тому місто має виходити їм назустріч. Також таке мале місто, як наше, де рівень життя теж покращується.
Адам Гадлав звертає увагу, що в багатьох великих містах Польщі уже працюють такі речники, як і він. Як правило, вони називаються «уповноважений мера, воєводи тощо у справах літніх людей». У менших — їх значно менше.
— Оскільки я у своєму житті багато років працював з людьми з особливими потребами, то пан бургомістр Рафал Кумек, знаючи про мій багаторічний професійний досвід на ниві суспільної і професійної реабілітації неповносправних осіб, запропонував мені стати таким речником у Ланьцуті. Вам, мабуть, цікаво, як я працюю. Отож, у мене є чергування — двічі на місяць, у понеділок, у будинку мерії. Тоді можна до мене прийти й проконсультуватися з різних питань. Звісно ж, мені можна написати на електронну пошту і зателефонувати. До мене звертаєтсья все більше людей. Можна сказати, що я є таким собі посередником між тими людьми і очільником міста. Бо хто такий речник? Речник, це особа, яка представляє інтереси літніх людей, людей з особливими потребами у спілкуванні з владою. Я знаю їхні потреби, у мене досвід роботи з ними, знання, співпрацюю з громадськими організаціями. Тому я інформую пана бургомістра про ті питання, які можна і треба вирішити.
Адам Гадлав зауважує, що в Польщі є багато державних установ та закладів самоврядування, які надають допомогу літнім людям та особам із особливими потребами. Але проблема у тому, що ця допомога диференційована.
— Дуже часто, людина просто не знає, куди їй іти, з ким говорити. Бо різні установи вирішують різні питання. Одні — міський Центр соціальної допомоги, інші — Повітовий центр допомоги сім'ї, ще інші — Державний фонд реабілітації неповносправних осіб, а декотрі — Національний фонд здоров'я, який є відомством Міністерства здоров'я. Я наведу приклад. Нещодавно до мене прийшла мама уже дорослого сина, який мріяв поступити у виш. Проте виявилося, що у тому, що він вибрав, за навчання треба платити. Вона не знала, що в рамках програми «Активне самоврядування» є проект «Студент», з бюджету якого йому можна виділити кошти на навчання. Часто приходять люди, які хочуть створити фірму або працевлаштувати людину з інвалідністю. І мені вдалося кільком особам насправді з цим допомогти. Я співпрацюю також з громадськими, неурядовими організаціями, що працюють з літніми людьми та особами з особливими потребами.
Речник літніх людей у місті Ланьцут звертає увагу на те, що Польща знаходиться напередодні підписання президентом країни закону про доступність, що значно змінить підхід органів місцевого самоврядування чи інститутів державної адміністрації до питання доступності для осіб з особливими потребами.
— Установи, управління будуть змушені стати доступними для всіх. Хоча би тому, що у громадянина буде право подати скаргу на установу, яка не виконує положень закону. Втім, я хочу звернути увагу на ще один момент. Говорячи про доступність загалом, ми маємо на увазі т.зв. архітектурну доступність. Проте так само важлива доступність комунікаційна чи цифрова. Тому я запропонував провести навчання мови жестів для чиновників. В управлінській структурі має бути людина, яка вміє спілкуватися цією мовою. Бо життя — це сукупність різних детальних моментів, які дуже його ускладнюють, коли їх назбирається декілька.
Речник людей з особливими потребами у Ланьцуті разом з неурядовими організаціями веде також просвітницьку діяльність. Вони починають з конкурсу на найбільш дружню крамницю для таких осіб. Каже, що це варто робити, бо коли місто є приязним для своїх жителів, то водночас воно є приязним для туристів. А їх приїздить до Ланьцута дуже багато.
— Моя мрія — щоб Ланьцут був комфортним містом для неповносправних туристів. Це ж туристичне місто. А з цим у нас не все гаразд — наприклад, у нас немає жодного пішохідного переходу зі світлофором зі звуковим сигналом для незрячих, тоді як у Кракові їх безліч, не говорячи про сенсорні мапи чи макети історичних пам'яток. Мені кажуть, що Ланьцут — це не Краків (з погляду кількості жителів), але наш палац — це справжня перлина, це унікальне місце у масштабах не лише Польщі.
А ми ще додамо, що Адам Гадлав уже 20 років займається проблемами осіб із особливими потребами, він голова Воєводської громадської ради з питань осіб з інвалідністю. А останні 20 років він працював у Польській організації працедавців осіб із інвалідністю.
Запрошуємо послухати передачу у доданому файлі.
Галя Леськів, Тарас Андрухович, Наталія Бень