В ефірі Польська версія, спільний проект Польського та Громадського радіо. Ми продовжуємо цикл передач «Польська мова без кордонів», в якому намагаємося наблизити нашим слухачам польську мову. У попередніх передачах ми розповідали про джерела польської мови, її значення для державотворення, порівнювали польську з іншими слов’янськими (та не тільки) мовами, питали про її складність… Сьогодні тему вивчення польської мови дещо розширимо і від теорії перейдемо до практики. Наша гостя – це доцент Кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидатка філологічних наук Христина Ніколайчук. Добрий день!
Христина Ніколайчук: Добрий день! Або Dzień dobry!
Моя знайома вчителька польської мови, коли хоче наголосити на тому, наскільки складною є польська мова, розповідає про те, що у Японії люди спеціально вивчають польську, щоби ... ні-ні, не щоби переїхати до Польщі чи займатися бізнесом з поляками... а щоби вписати до свого резюме знання польської. Це – як доказ їхньої сумлінності.
Чи польська мова є мовою складною для вивчення?
Христина Ніколайчук: Це дуже цікаво, про що Ви згадали. Я вважаю, що так, польська мова є доволі складною. Попри те, що я – львів’янка, коли я прийшла на перший курс полоністики, це не було таким легким завданням, щоби почати вивчаит польську мову. Навіть після одного місяця навчання в університеті я хотіла забрати документи, бо в мене було враження, що мій мовний апарат не справляється з тими цікавими звуками польської мови, які не властиві українській мові. Підкреслюю ще раз – попри те, що я львів’янка - а знаємо, що львів’яни вважають, що вони знають польську мову і з молоком матері її всмоктали.
Коли я вперше почула польську мову, вона мені нагадувала шипіння змії чи шелестіння осіннього листя. Дамю, що такі асоціації з’являлися не тільки в мене. Розкажіть про ці згадані Вами звуки невластиві українській мові.
Христина Ніколайчук: Пригадую таку ситуацію. Коли я займалася зі своїм учнем, він ніяк не міг вимовити звука «ś». Ми пробували вимовити «ś», і ще раз, і ще раз... Аж він і кінці ене витримав: «Я вже не можу! Ну не сичіть на мене як змія!». Це, власне і є ті цікавинки, які відрізняють польську мову від української. Це, передусім, м’які середньоязикові приголосні: «ś», «ź», «ć», «dź». Зі звуком «ń» українець дає раду. Хоча «ń» ми теж вимовляємо по-різному, залежно від наступної приголосної. Якщо, наприклад, «ń» знаходиться в позиції перед «s», то ми його вимовляємо з йотацією, як «pańjski», тут немає цього виразного «ń», яке звучить у слові «koń». Досить складною для українців є приголосна «l». Українці її вимовляють занадто м’яко, наприклад, «l’al’ka». Цей м’який звук не є властивим польській мові. Польською «l» слід вимовляти, вдаряючи кінчиком язика в наші ясна. Складною є вимова приголосної «ł», особливо в позиції біля приголосної «w»: «Wisława», «Władysław».
Отже, «l-ł», «ś», «ź», «ć», «ń»… Сподіваюся, арсенал складних приголосних вичерпано. Але ж залишаються голосні звуки, зокрема, славнозвісні польські «ą» i «ę».
Христина Ніколайчук: Окремим аспектом, звісно, є носові звуки. Польська є єдиною слов’янською мовою, в якій залишилися носові звуки. Щоправда, ми зараз можемо роздумувати над їхньою подальшою долею - в деяких позиціях ці носові занепадають. Однак, вивчаючи польську мову, ми говоримо, що носові голсні існують, це «ą» i «ę». Інша справа, що в позиції перед різними приголосними вони дещо по-різному вимовляються. Але людина, котра слухає багато польськомовних текстів, з часом призвичаюється до цих нюансів і згодом достосовує інтуїтивно свою вимову. На мою думку, варто звернути увагу ще на одну голосну – «о». В українсьій мові ми вимовляємо цю голосну вужче, ніж в польській мові. Це маленька різниця, але вона є і про неї варто говорити, і варто виробити правильні навички вимови від самого початку вивчення мови.
До розмови з Христиною Ніколайчук ми повернемося за мить. Зараз – послухаймо, що про фонетичні пастки говорять іноземці, котрі вивчають польську мову. Ми їх до цих пасток, можна сказати, підштовхнули – попросили прочитати польські скоромовки:
«Chrząszcz brzmi w trzcinie w Szczebrzeszynie
W szczękach chrząszcza trzeszczy miąższ».
«Mała muszka spod Łopuszki chciała mieć różowe nóżki
- różdżką nóżki czarowała, lecz wciąż nóżki czarne miała».
«Turlał goryl po Urlach kolorowe korale, rudy góral kartofle tarł na tarce wytrwale,
gdy spotkali się w Urlach góral tarł, goryl turlał chociaż sensu nie było w tym wcale».
«У білоруській мові аж таких великих сполучень шиплячих приголосних немає. Тобто звуки «ш», «ж», «ч» не є чужими для білоруської мови, але в такій кількості і щоби один після другого… зустрічаються дуже рідко».
«Я вже багато років розмовляю польською мовою, тому цю скоромовку не було важко прочитати. Але якщо повернутися до часів, коли я починала вивчати польську, то важко було опанувати різницю у вимові ł – l, тому що в білоруській мові чи навіть російській мові немає таких звуків, особливо немає приголосної ł. І тому саме з нею були проблеми».
«Я скажу одразу, що для мене, як і для багатьох людей з Англії, коли вони чують, як поляки говорять щось таке, то ці звуки зливаються у приблизно таку мелодію: шшшшшшшжжжжжжччччшшшшшж».
Нагадаємо, ви слухаєте передачу «Польська мова без кордонів», а в нашій студії мовознавиця Христина Ніколайчук доцент Кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Говоримо ми про складнощі у вивченні польської мови.
А що з наголосом? Здавалося б, у польській мові маємо постійний наголос, який падає на передостанній склад. Натомість є ряд винятків, про які слід пам’ятати. Хоча мені особисто часом здається, що самі поляки про ці винятки поволі забувають…
Христина Ніколайчук: По-перше, є поодинокі слова, які просто треба запам’ятати. Наприклад, «uniwersytet», «idę na uniwersytet», а не «uniwersytet». Можна виділити цілі групи слів, зокрема, іменники, які закінчуються на –yka, -ika, взірцева норма польської мови тут передбачає на третій склад від кінця: «matematyka», «gramatyka», «fizyka», «polonistyka», «muzyka». Інша група слів – це особові форми дієслів минулого часу: «czytaliśmy», а не «czytaliśmy», хоча і цю, другу форму, словники кодифікують як допустиму на рівні розмовної мови, розмовного стилю. Однак, взірцевою вимовою є наголос на третій від кінця склад. До винятків теж належать групи числівників, які закінчуються на –sta, -set: «czterysta», а не «czterysta» або «siedemset», а не «siedemset» (хоча словники також кодифікують і цю форму). Інша справа, як вимовляють самі поляки, але ми принаймні повинні мати свідомість правильної вимови в польській мові.
Дякуємо нашій гості, доцентці Кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидатці філологічних наук Христині Ніколайчук. У наступній передачі поговоримо про граматичні «пастки» польської мови.
Нагадаємо, це була передача з циклу «Польська мова без кордонів», яку співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польщі над Полонією та поляками за кордоном.
Запрошуємо послухати передачу в прикріпленому звуковому файлі
Яна Стемпнєвич та Андрій Рибалт