X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Коло мого проса золотая роса: пісні з Надбужанського Полісся

11.06.2021 20:00
Етнографиня і культурологиня Аґнєшка Шокалюк-Ґорчица багато років займається дослідженням цього регіону, що на Люблінщині. Там зустрічаються як польські пісні, так і українські
Аудіо
  • Коло мого проса золотая роса - пісні з Надбужанського Полісся
      - ( )
Учасниці гурту під керівництвом дослідниці Агнєшки Шокалюк-Горчиці (перша праворуч)Mariana Kril

У «Витоках» сьогодні ми познайомимося із піснями Надбужанського або Володавського Полісся. Етнографиня і культурологиня Аґнєшка Шокалюк-Ґорчица багато років займається дослідженням цього регіону, що на Люблінщині. Там зустрічаються як польські пісні, так і українські. До Другої світової війни чимало сіл були на 100% українськими, тому там і співали української мовою. Зараз ці пісні переважно перекладені на польську і вже практично неможливо зустріти осіб, що би ще там співали, і то не лише українською, а й польською. Але є архівні записи, завдяки яким можна відкрити цей музичний спів з-над Бугу.

У Варшаві у Посольстві традиційної музики відбувся концерт-презентація пісень з Володавського Полісся. Про представлений матеріал розповідає Аґнєшка Шокалюк-Ґорчица:

- Матеріал, який ми почули сьогодні, було записано у селах навколо Володави на Люблінщині. Це такі місцевості – Орхувек, який розташований під Володавою, Осова, що знаходиться в дорозі між Володавою та Холмом, але досить близько від Володави, Вирики, що розташовані за кільканадцять кілометрів від цього містечка. Також ці пісні були записані і в місцевостях, що знаходяться трохи далі, наприклад, Пшепісувка, Букова. Це - місцевості Надбужанського Полісся і, можна сказати, Володавського Полісся. Майже всі ці пісні, окрім однієї, були записані у 60-80 роках етнографами з Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні. Зараз вони належать до архіву, який називається «Етнолінгвістична майстерня». Це – доступні записи, кожен може з ними ознайомитися, послухати. Це може зробити кожен, хто звернеться до архіву, домовиться про зустріч, обґрунтує, для чого це потрібно. Це майстерня, яка надає доступ до цих старих записів. Нових записів там немає, передусім це записи, що були зроблені 30 років тому і більше. Разом із організацією «Товариство для природи і людини», з якою я співпрацюю, ми також видаємо диски з музикою, так я і познайомилася з цими записами. Зараз все важче потрапити до людей, які ще можуть щось заспівати, тому ми шукаємо архівні записи. Хоча ми також їздимо по селах і записуємо людей. Архів, з яким ми працюємо, знаходиться в Любліні і він – доступний, ми добре співпрацюємо з людьми звідти. У архівних записах я натрапила на кілька чудових осіб, а саме на Марію Калужну – прекрасну співачку з Орхувка, записів якої в цьому архіві є дуже багато, близько 100 різних пісень, приспівок, балад… Це українські і польські пісні, дуже багато весільних пісень, які головно є українською мовою, оскільки, як та співачка казала, всі в селі говорили українською і всі знали ці пісні. Сама вона досить вільно переходила з однієї мови на іншу.


Парафіяльний костел в Орхувку Парафіяльний костел в Орхувку

За словами Аґнєшки Шокалюк-Ґорчиці, на жаль, вони вже не зустрілися з тими людьми, що були записані, оскільки вони померли.

- Пані Марія Калужна померла у 1965 році, інші люди померли пізніше – в 70-х, 80-х, 90-х роках. Я також і раніше їздила по цьому регіону і, коли я заїжджала до якогось села, шукаючи за прізвищами певних осіб, які могли бути пов’язані із цими записами, то люди казали, що вже пізно – хтось помер 10 років тому, хтось інший ще живий, але вже нічого не пам’ятає, хворіє, треба було приїхати на десять років швидше. Це дуже сумні історії. Але, на щастя, я зустрілася з родинами цих людей із записів, з людьми, що їх знали. Я спеціально шукала таких людей, адже їхні розповіді доповнюють образ цих співаків і співачок. Такі зустрічі показують цю особу як живу, не лише як голос із запису, а людину, що справді жила і з якою можна нав’язати емоційний контакт. Справді, нам вдалося познайомитися з людьми, що знали і дуже любили пані Марію Калужну, хоча це не була її родина. З нею ми не познайомилися, бо вона живе далеко. Але, наприклад, нам вдалося поспілкуватися з родиною іншої співачки – Марії Стахашевської. Зрештою, з цією співачкою ми ще познайомилися за життя, але згодом почалася пандемія і вже такої нагоди не було.

Аґнєшка Шокалюк-Ґорчица каже, що люди, які розповідали про місцевих співачок, розповідали про них як про людей, що виконували якусь роботу, як про надзвичайно побожних людей.

- Про спів вони багато не згадували. Вони говорили про конкретних людей. Коли я питалася, чи певна особа співала, наприклад, щодо Марії Калужної, то сусідка казала: так, щось вона там співала, це були різні приспівки. Пані Марія Калужна була відома передусім як дуже добра, сердечна, побожна людина, що була дуже важливою особою для дітей з того села, оскільки вона їх бавила. Вона була бабусею для всіх. Для родини пані Марії Стахашевської була важливою як мама і бабуся, як важливий член родини. Спочатку, коли ми запитували, чи вона співала, то нам відповідали: «Ні, ні, мама не співала». Ми запитували: «але як це, взагалі ніколи не співала?» Нам відповідали: «Ні, не співала». А ми: «Але не співала навіть вдома?». А вони казали: «Ні, вдома співала постійно». Її діти казали, що могли заспівати всі пісні, які вона співала, вони їх знають. Тож цей спів був у них вдома постійно, якщо вони їх знають.


Вулиця Костельна у Володаві Вулиця Костельна у Володаві

За словами дослідниці, найбільше у цих записах – весільних пісень, але це тому, що етнографи цікавилися весіллям, адже це дуже багатий обряд.

- Я думаю, що тому вони і «збирали» весілля. Цих пісень серед тих записів – найбільше. І ці записи опрацьовані найкраще, кожний етап весілля дуже добре описаний. Але щодо інших жанрів у регіоні, то дуже цікавими були веснянки, жартівливі, пісні-залицяння для хлопців, для дівчат, які співалися ще під час великого посту. На концерті ми співали пісню-«сваньку», її співали із середини посту до великого тижня, але в Долгобродах були також «володарки». Це – українська традиція. Але після Другої світової війни ці пісні перекладалися польською. І зараз вони вже польськомовні. Але це дуже давня традиція, яку пані Марія Стахашевська з Вирик пам’ятає з 30-х років. Вона на тих записах розповідала, що такі пісні виконувалися. А пізніше вже не співалися. Пізніше вони виконувалися виключно для етнографів.

Але чи люди все ще пам’ятають певні ситуації, коли був спів і чи зараз він живий?

- Те, що люди пам’ятають сьогодні, це головно якісь приспівки на подібні мелодії. І це не лише мелодії з Орхувка, також вони траплялися в Осовій (це 20 км від Орхувка), також і в Буковій зустрічаються ці мелодії. Це була найбільш жива традиція, різні приспівки. Їх співали при нагоді весіль. Також живими є похоронні пісні, колядки і звісно весільні пісні. Щодо мови і взаємних впливів, то все рідше можна почути українську вимову. Більше це зустрічається в селі Долгоброди. Там цих людей живе більше, вони співають українською. До певного часу це не добре сприймалося – спів українською. Після Другої світової війни з цим була проблема. Тому ці тексти перекладали. Багато жителів з сіл виїхали. Наприклад, Осова – це було практично повністю українське село, до війни там було всього 3 польські родини. Зараз це вже лише польські родини. Якщо навіть хтось лишився, то був з мішаної родини. Тому ці традиції зникли. Але в тих записах розповідається про одну співачку як про особу, що співала саме українською мовою. Але зараз таких осіб зустріти складно.

Запрошуємо послухати програму і пісні у доданому звуковому файлі

Мар’яна Кріль

Побач більше на цю тему: пісні музика традиція