Повномасштабна російсько-українська війна ведеться на землі, в повітрі та на морі. Останній з перелічених театрів військових дій залишається в тіні двох перших, що не свідчить про його другорядність для загального результату протистояння.
Саме морській війні між Росією та Україною була присвячена доповідь капітана другого рангу у відставці, професора Кшиштофа Кубяка із Університету імені Яна Кохановського у Кельцях.
Доповідь була представлена на засіданні військової секції Товариства поціновувачів історії у Варшаві. До вашої уваги фрагменти даного виступу.
Фахівець відзначив специфічний характер морської війни в Україні, яку він ділить на два виміри — стратегічний і тактичний.
До першого належить зернове питання і «зернова угода».
Одним з ключових вимірів війни в Україні залишається питання імпорту зернових. Це стратегічний вимір. Росіяни декілька разів намагалися використовувати дане питання у своїх цілях. В кінцевому підсумку, незважаючи на війну, українське зерно пливе на світові ринки. Це демонструє, що наперекір ряду тверджень, ми не маємо справи з тотальною війною, що б там хто не заявляв. Адже, як для умов війни, ситуація є досить особливою. Судна інспектуються спільною комісією у Стамбулі. Після того, як інспекція не виявить чогось, що може вважатися військовим вантажем, суховантажі прямують до Одеси, де приймають зерно з елеваторів. Потім тим же ж безпечним коридором вони і повертаються. Ось як все це виглядає в цифрах, які, у зв'язку із гарячою дискусією довкола бойових дій, десь випадають з нашого поля зору. Я б сказав, що тут йдеться про величезні, навіть стратегічні, об’єми. Ось дані за жовтень 2022 року: іспанці, з району охопленого війною, отримали 1,8 млн тон зерна, турки — 1,3 млн тон. Потім йдуть китайці, італійці, голландці, єгиптяни. Це лише найбільші імпортери зерна.
У випадку Росії таким стратегічним виміром є експорт на Чорному морі, передусім чорного золота.
Незважаючи на війну російські порти, на відміну від українських, продовжують працювати. Як виглядало значення Чорного моря для російського торгового балансу? До повномасштабної війни на чорноморські порти, включно з Одесою, припадало 15% російського імпорту та експорту. Як це виглядає зараз? Чорне море продовжує відігравати суттєве значення в експорті російської нафти, в експорті, який де-факто фінансує війну. Якщо ми поглянемо на достовірні дані за травень цього року, то побачимо, що в день через Балтику йде 1 млн 600 тисяч барелів російської нафти через Арктику дещо понад 200 тисяч, а через Чорне море — 700 тисяч, що відіграє величезне значення у грі, яку ведуть росіяни.
Чорне море залишається другою за значенням артерією експорту російської нафти. Таким чином, спрощуючи, якщо зернова карта знаходиться в руках росіян, то можна стверджувати, що потенційна можливість удару по російській портовій інфраструктурі на чорноморському узбережжі таких портів, як, наприклад, Новоросійськ, Туапсе, залишається невикористаним українцями козирем.
В свою чергу, на переконання аналітика, тактичний, оперативний вимір російсько-української війни фактично відсутній з самого її початку. Він стверджує, що, з одного боку, українська сторона розуміючи власну слабкість у протистоянні на морі, виходила виключно з оборонної тактики, маючи сумніви в своєму успіху а росіяни не змогли використати своєї переваги.
Українці проводили заходи для створення ефективної оборони, але це не було чимось однозначним. Підтвердженням цього є доля фрегата «Гетьман Сагайдачний». Першого ж дня війни капітан отримав наказ затопити корабель. Тоді, за умов дуже непевного майбутнього, керівництво України дійшло до висновку, що затоплення корабля є кращим рішенням, ніж захоплення росіянами флагмана українського флоту, як це було у 2014 році. Це свідчить про рівень невпевненості української сторони у зв'язку з війною.
Зараз ми можемо висунути вкрай правдоподібну тезу про те, що українська сторона не має сил для заповнення, так би мовити, простору в оперативному вимірі. В той же час, російська сторона продемонструвала свою надзвичайно слабкість. Тут також йдеться і про відсутність планування та організації воєнно-морських сил.
Професор Кубяк також торкнувся тактичного виміру російсько-української війни на морі.
Що в тактичному вимірі українці зробили добре? Точніше, що вони радше зробили добре, адже ми не володіємо повною інформацією. Були поставлені міни. Деталі невідомі, і на мою думку ми ще довго не знатимемо про це. Є інформація, що 24 лютого, після початку війни, українці вистрілили своїми протикорабельними ракетами по двох невеликих маневруючих російських суднах. Можливо, і це лише гіпотеза, що заходи з мінування та згадані вище два ракетні залпи певною мірою пояснюють, чому росіяни не провели десантні операції.
Черговим ключовим моментом є 14 квітня 2022 року, тобто затоплення крейсера «Москва», з приводу чого в мережі піднявся чималий шум. Я лише зазначу, що ми маємо справу із величезним успіхом українців. На мою думку, запорукою успіху став вдалий вибір місця та часу удару, і фактор свого узбережжя, а також перевага в інформаційному плані. Однак, сам факт затоплення крейсера «Москва» не є чимось винятковим. Справа в тому, що в конфліктах після Другої світової війни, незважаючи на їхній різний характер помітна закономірність: при входженні вогневий радіус дій систем наземного базування, флот зазнає втрат. Це випадок «Ейлата» в 1967 році, «Ля Моргана» на Фолкдендах 1982 році і випадок ізраїльського корвету «Ханіт» під час другої війни в Лівані.
Професор Кубяк також відзначає успіх українців при нанесенні ударів морськими дронами в Севастопольській бухті 29 жовтня. Водночас він звертає увагу, що такого типу операції здійснювалися в ході ряду конфліктів після Другої світової війни.
В цьому не має нічого виняткового, що дивує, так це безпорадність росіян в плані створення системи оборони своєї бази. Атака була здійснена досить великими дронами і те, що вони продерлися через російські системи свідчить про певну недолугість. Прикладів використання засобів, які діють шляхом кінетичного впливу, чи це ними керують камікадзе, чи вони є безпілотного керування, таких прикладів ми маємо порівняно багато.
Експерт також вважає, що російська тактика нанесення ракетних ударів по Україні з акваторії Чорного і Каспійського морів не є виправданою, з військової точки зору.
Російський задум з розміщенням крилатих ракетних і ракет оперативного призначення на невеликих кораблях, попри те, що ще декілька років тому це викликало захоплення, в реальних бойових умовах радше себе не виправдовує. Нанесення ракетних ударів з корветів на Каспійському морі не є чимось приголомшливим з військової точки зору. Водночас, такого роду носій є в рази дорожчим, ніж така ж кількість ракет розміщених на восьмиколісному транспорті. Все виглядає ефектним, але результат, на мій погляд, таким не є.
Професор Кубяк, підсумовуючи, виокремив парадокс російсько-української війни на морі.
Російський флот достатньо сильний для того, щоб контролювати потоки товарів на Чорному морі, але надто слабкий для проведення десантних операцій. Натомість, українці достатньо сильні, щоб захищати узбережжя, але надто слабкі, щоб, так би мовити, відновити нормальну чорноморську торгівлю. Тому, незважаючи на те, що війна триває з 24 лютого 2022 року, я дуже обережно підходив би до формулювання загальних оцінок.
Матеріал підготував Назар Олійник