Росія постійно використовує тему важкої польсько-української історії, аби посварити поляків та українців, і це у контексті надзвичайного зближення Польщі та України у жахливі місяці рашистської повномасштабної агресії. Історія є одним із інструментів та скоріше зброєю, яку Москва застосовує проти польсько-українських відносин, намагаючись підірвати їх, потворно маніпулюючи історією та дезінформуючи громадську думку. «Росіяни є майстрами використання подібної зброї чи аргументів, аби посварити нас з українцями», - сказав колишній заступник начальника Генерального штабу Війська Польського генерал Лєон Коморніцький:
«Війна в Україні показала, що минуле нас не розділило і що в наших взаєминах не було емоційних елементів, а були раціональні [елементи]. Ми розуміли ситуацію, в якій опинився український народ, ми розуміли потреби української армії. Наша влада, але й армія, допомагаючи, взагалі не піднімає цей [історичний – ред.] аргумент, не ставить його в порядок денний переговорів і зустрічей. Натомість ми поспішили допомагати Україні як матеріально, так і морально. І ця допомога з нашого боку поки що – крім США – відносно найбільша, тому що ніхто не мав у гостях стільки українців, скільки маємо ми. І ніхто із цих історичних питань проблеми не робить. Хоча в публічному просторі з’являються різні атаки, інспіровані Росією. Триває інформаційна війна, тому в публічному просторі з’являється дезінформація. Головним простором війни в Україні насправді не є поле битви. Ним є людський розум. Його постійно піддають випробуванням. І дуже добре, що емоції не стали на заваді польсько-українським відносинам та нашій співпраці, яка розвивається».
Також професор Ґжеґож Кухарчик, історик із Історичного інституту Польської академії наук та Інституту Пілєцького звернув увагу на використання Росією історії як зброї:
«Пригадаймо собі виступ путіна за два дні до агресії Росії проти України. Там був цілий набір брехливої історії, яка штовхнула Росію до фальшивої, злочинної політики. Путін казав, що насправді українського народу немає, що це штучний витвір. І пригадаймо ще одне, коли за декілька тижнів до цієї агресії путін та кремль наказали ліквідувати в Росію організацію Меморіал, яка багато років наполегливо, ламаючи багато перешкод, намагалася поширювати та зберігати пам’ять про злочинний комуністичний режим, передусім у сталінський період. Це простір путін хотів зачистити, така історія йому непотрібна».
Як додав генерал Лєон Коморніцький, російська імперіалістична політика та російська воєнна стратегія побудовані на ідеології. Так, за його словами, було ще за царату, так було за комуністичних часів, а сьогодні так відбувається на путінській ідеології.
А тим часом 1 червня «Російський добровольчий корпус» та легіон «Свобода Росії» заявили, що проводять ще одну операцію на території Росії, а саме в Білгородські області, де російські добровольці вже декілька разів здійснили успішні рейди вглиб території держави-терористки. Бійці запевняють, що планують звільнити всю Росію від путінського режиму. Ці дії в етері Першої програми Польського радіо оцінив колишній заступник начальника Генерального штабу Війська Польського генерал Лєон Коморніцький:
«Я вважаю, що це дуже важливі деструктивні дії у прикордонному районі, що повинні підірвати весь процес постачання російської армії, котра воює в Україні. З іншого боку, ці дії мають на меті спричинити антипутінські настрої серед людей у прикордоннах районах Росії. Я не кажу, що це призведе до революції в Росії, бо до цього ще далекий шлях. Але ці дії можуть значно дестабілізувати ситуацію. За моїми оцінками, все ж ці дії дуже передчасні, їх треба здійснювати паралельно наступу, або відразу після нього. Тоді було би більше ефективності. А отже ці дії могли бути вимушеними, позаяк ці групи могли досягти певних оперативних можливостей, а український контрнаступ не почався, зокрема, унаслідок його викриття, і тому все ж вирішили запустити ці операції. Згідно із воєнним мистецтвом ці дії мають реалізовуватися одночасно із наступом української армії. Але, зрештою, Подоляк вже заявив, що український наступ почався, а тому, можливо, він реалізується методом малих кроків, оскільки українська армія ще не готова здійснити динамічний наступ на декількох напрямках, аби прорвати російську оборону. А відтак ці дії у прикордонних районах не дадуть очікуваних з військового погляду результатів».
Генерал Боґуслав Самоль, директор Інституту військової стратегії Академії воєнного мистецтва у Варшаві також звернув увагу на важливість бойових дій на території самої Росії:
«Давайте повернемося на декілька місяців назад, коли інформаційні агентства повідомляли, що в околицях цього міста [Білгорода – ред.] було зібрано кільканадцять батальйонних груп для навчання. Ми не знаємо, наскільки великою була ця група і для чого вона готувалася. Але напевно це угруповання не готувалося до оборони, бо відомо, що росіяни дуже добре знали, що українці не будуть в змозі атакувати територію Росії. А на додаток, західні держави, котрі передавали Україні зброю, закликали українців не завдавати нею ударів по території Росії. Оцінюючи події, які відбувалися [в Білгородській області – ред.], мені здається, що українці певним чином хотіли продемонструвати світовій громадськості, що вони не бездіяльні, що вони можуть дезорганізувати російську державу навіть у прикордонній зоні. Тому що ми часто отримуємо інформацію (хоч і обмежену) про події в Росії. Дії в цьому районі [Білгорода], безумовно, мали глибокий резонанс у Росії, показуючи, що можна протистояти режиму в Москві».
При цьому генерал Боґуслав Самоль не вважає, що ці дії, рейди російских бійців углиб території Росії мали якесь більше, стратегічне значення. В історії воєнного мистецтва та стратегії подібні рейди мали на меті розвідку боєм системи оборони та угруповання ворожої сторони. Також, за словами Самоля, такі кидки мали також на меті, наприклад, дезорганізацію систем командування ворога.
Утім, генерал Лєон Коморніцький закликав дивитися на всю цю ситуацію з погляду боїв, котрі тривають на території самої України:
«Завданням української армії є переупорядкування бойових систем, аби створити своєрідну зону протидії доступу до районів, де тривають бої, палива, боєприпасів, людських ресурсів з території Росії, яка залишається безкарною. І ці дії служать теж для того, аби дестабілізувати ці постачання. Якби ці рейди були поєднані із українським наступом, то результат був би більшим. Але позаяк Україна не має таких бойових систем, і навіть коли отримала британські далекобійні ракети, їй все ж заборонено застосовувати їх по території Росії, яка залишається безкарною. А прикордонна із Україною зона в Росії є найважливішою, бо саме там пролягають канали трафіку всього російського постачання».
Водночас професор Ґжеґож Кухарчик, історик із Історичного інституту Польської академії наук та Інституту Пілєцького закликав не поспішати із передчасними висновками про слабкість та поразку Росії. Він нагадав про один із відомих висловів Отто фон Бісмарка, мовляв, Росія ніколи не є настільки сильною, чи настільки слабкою, якою здається:
«Звісно, на наших очах німб „непереможної” російської армії, яку будував путін, спадає. Ніщо так диструктивно не впливає на моральний дух як насміхання. Увесь світ бачив світлини, як українці тракторами везуть російські танки. Це нищить імідж будь-якої армії. Це болісний удар. Така ось картинка „непереможної” армії, яка „за три дні мала захопити Київ, а за п’ять – бути у Варшаві”».
Натомість генерал Лєон Коморніцький прокоментував бої навколо Бахмуту. За його словами, заяви росіян про нібито повне захоплення українського міста-фортеці мали військовий, пропагандистський та психологічний ефект. А генерал Боґуслав Самоль, директор Інституту військової стратегії Академії воєнного мистецтва у Варшаві, нагадав у цьому контексті про політичні цілі президента України та президента Росії:
«Путін неодноразово визначав захоплення Донбасу як перше завдання для свого командування, Донецької області. Востаннє це мало за його наказом відбутися до 1 березня цього року. Але Бахмут став на їхньому шляху. Я вважаю, що українці прийняли добру стратегію, бо Бахмут є комунікаційним вузлом, тобто доріг, що ведуть із заходу на схід, та з півночі на південь, що дозволяють військам, особливо в зимовий період, маневрувати, де місцевість та відлига не дозволяє зійти з доріг і атакувати широким фронтом. По-друге, Бахмут став бар’єром для росіян. Якби цей бар’єр тріснув, українцям довелося би відступити на кільканадцять кілометрів до Дніпра. Знову було порушення політичного рішення Зеленського, який постійно говорить, що політичною ціллю України є повернення втрачених територій. У зв’язку із цим, на мій погляд, стратегія українців спрацювала».
У свою чергу, професор Ґжеґож Кухарчик, історик із Історичного інституту Польської академії наук та Інституту Пілєцького не вірить, що Росія розпадеться у найближчі декілька чи десяток років, але, як зазначив він, відсутність вражаючої перемоги Росії у війні проти України буде серйозною кризою для системи влади, однак вона, на його переконання, не призведе до тектонічних зрушень в Росії.
А генерал Лєон Коморніцький вважає, що розпад Росії залежить від того, в якому стані вона вийде із цієї розвязаної нею війни – чи ослабленою, чи зазнає поразки чи все ж досягне свого. На його думку, це теж дуже залежить від Китаю та США. Піднебесній, за його словами, важливо, щоб Росія вийшла з цієї війни ослабленою, але не програла її, а США важливо, аби Росія цю війну програла, але не розпалася. Позаяк у такому випадку Китай отримає дуже великий простір та ресурси для конфронтації зі Сполученими Штатами. Нині, на переконання польського генерала, стратегічною та політичною ціллю Росію є не так звана «денацифікація» чи «демлітаризація» України, а бажання зупинити Захід, майбутній український наступ. Якщо Росії вдасться його зупинити та заморозити війну, то вона досягне своєї політичної цілі і не зазнає поразки, попередив генерал Лєон Коморніцький.
PR1/Т.А.